Жінка-УКРАЇНКА

Вірш присвячений добровольцеві, старшині Максимові Ридзаничу, 1977 р.н., який загинув 20 березня 2015 у районі аеропорту Донецька, під час бойового зіткнення в районі спостережного поста біля села Опитне Ясинуватського району Донецької області, потрапивши в засідку російських диверсантів і прикриваючи своїх побратимів. Залишилася дружина та троє дітей, двоє синів 12 і 9 років та 10-річна донька.

Більше див. https://uk.wikipedia.org/wiki/Ридзанич_Максим_Володимирович

Прощай, мій братику! Я впевнений – побачу, 
Як тільки Він на те свою погоду дасть…
Прощай, браточку! І за всі земні невдачі, 
За те, що ти зробив, – Господь воздасть!

Але скажи, браточку: як же бути?
Чи є рождення після небуття?
Чи мушу ненависть спокутувати люту,
Щоб мало сенс твоє святе життя?..

Прощай, браточку мій! Прощай, мій брате! –
Давлюсь від сліз, ридаючи! Прости!
Мені би йнять тобі! Мені б – обняти!
А ти, хоч в пам’ятнику, але – захисти!

Додай наснаги, братику, і волі,
Додай про себе думи повсякчас.
Та як же впоратися з тим тепер, що гори
Удвох ніколи не побачать нас?

Ніхто, крім тебе, брат! Ніхто, крім тебе! –
Я пам’ятатиму, мій брате, – так і знай!
А небо плаче! Як же гірко плаче небо!
Прощай, мій братику, прости мене й чекай…

(c) Ovod