Жінка-УКРАЇНКА

Моя чорнобривцево-любисткова земле, рушникова доле моя, уквітчана діамантами-росами, вмита срібними нитками дощів, зігріта ласкою ніжного сонечка! Ти даруєш мені рожеві світанки і веселкові мости, які вселяють у душу світлу соняшниково-медову радість і дарують пшеничне добро, ти даруєш споришеві стежки і ромашкові дороги чебрецево-волошкового літа і м’ятно-яблуневої осені, а ще оту непідробну гордість за те, що я тут народилася і живу.

Я вдячна тобі, рідна моя, земле! Цей степовий вітер, в хвилях якого я купаюсь, приносить наспіви і глибокі роздуми про життя нашого славного козацького краю, а вишневий цвіт розказує про найбагатший твій скарб, про долі людські, віти калинові та маки червоні дарують пам’ять роду нашого, мови нашої барвистої, солов’їної! Україно моя! Ти - єдина! І я тобі вірна! Квітни! Ніколи не пізнавай сорому і болю, бо вони тяжкі, як градобій. А я бажаю тобі добра! Молюся за тебе!

Людмила Яцура – співавтор міжнародної народної шевченкової книги української діаспори «Та не однаково мені», яка побачить світ до 200-річчя з дня народження великого Кобзаря Т.Г. Шевченка. Книга має близько 600 сторінок, у ній розміщено твори 130 авторів з усього світу.

* * *

Поглянь, Тарасе, із Чернечої гори
На Україну, де Дніпрові хвилі
Все пам’ятають, землю як любив
І край хотів наш бачити щасливим.
Дивись, Тарасе! З нами говори
Сьогодні! Ти ж не вмів мовчати!
В твоєму серці так вогонь горів,
Що й зараз може нам тепла додати,
Тепла й любові нам до рідної землі,
Де предків дух і воля тут єдина,
Садки вишневі де, калина, солов’ї
І мова рідна, материнська, України.
Не дай ганьбити Україну
Панкам лукавим і панам.
Ти був і є їй вірним сином
Дай не байдужим бути й нам.

2013

* * *

Відродися, Тарасе, мовою,
Одкровенням, душі розмовою.
Відродися, Тарасе, криницею,
Пульс життя в ній, віддача – сторицею
Того кращого, край чим уславлений.
Твоїм іменем в світі він знаний є.
Відродися білявкою-хатою,
Щедрим колосом, співом крилатим.
Край художник свій пише,
В ньому рай, пломеніє душа,
Драматург словом слід свій залишив,
А поет написав вірша.
Тож, як бачиш, кроками, рухом
Наш народ твоїм серцем живе,
Із твоїм нескореним духом,
З колін вставши, вперед іде.
І, тримаючи кетяг калини,
Біля серця вогонь не згасне.
У ім’я всієї Вкраїни,
Я прошу, відродися, Тарасе.

 

***

Чи буде та доля, та світла, дитино?..
А мрії Тараса у серці живі
І віра у те, що у цвіті калини
Голубоньки білої захист тобі.

Ці очі не зрадиш, вони як тернини,
Тому душа рветься, зове: «Захисти!»
Майбутнє щоб дати із квітів і пісні,
Де чисті росою веселки-мости.

Ці очі дитячі – обличчя Вкраїни,
Її щемна радість, її щастя мить,
Дарунок, майбутнє, що променем лине,
Там мова Шевченка в устах джерелить.

І буде та доля, ще й світла, дитино,
Тарасові мрії коли в нас живі!
Є віра! Живі ми у цвіті калини
Голубоньки білої захист тобі.

26.02.2014 

* * *

Качаточка… ряска…
І гег-ген тополі,
А мрії, як казка
Яскравої долі…
Щоб мальви, криниця
І млин, небо синє…
Тарасові мрії
В малюнках дитини.
І світ оживає,
І сонечко грає…
Малює дитина –
Веселка співає.
Не дихає вітер,
Хвилюється тиша –
Дитина малює
Шевченкові вірші.
Село – це колиска,
Джерела у ньому:
Жива дума, пісня.
Родина – це школа.

26.02. 2014

* * *

Тарасе! Із тобою говорю
І кроки у житті своїм звіряю.
Я – жінка, землю цю люблю
І людям віддаю, все, що у серці маю.

Твоя зоря, Тарасе, світить нам,
А слово – дума і молитва чиста.
Не загасити полум’я вітрам
У тих серцях, які живі і променисті.

Дороги наші – мрії  здобуття.
Сьогодні Україна має крила,
Розквітне доля, пісня і життя,
Коли синів таких як ти зростила.

Тарасе! Із тобою говорю.
Я – жінка, українка, мати,
Я тут живу, безмежжя це люблю,
Вкраїна це душа і нам про неї дбати.

* * *

Жінка-Берегиня – любові калина,
Чарівниці-пісні вранішня зоря.
Щедрим цвітом вишні розцвіта родина,
Коли своїм серцем жінка зігріва.

Жінка-Берегиня – Мати, Батьківщина,
Дороги ромашок, волошки в житах,
Затишна і тепла доля ластів’їна,
Надійна і світла її висота.

Мальвами і зорями світ любові зітканий,
Неба очі сині, горлиць переспів.
Жінка -Берегине – духу в тобі сила,
Вдячне щире слово і Богу уклін.

Ти у світі цьому, щоб життя – в любові,
Народити мрію і зростить в красі!
Ніжна і жадана, з радістю й сльозою.
Жінка-Берегиня – сонце у росі.

26.02.2014 

* * *

Ой, думи, Тарасе, думи…
Лягають рядки із суму…
Майдани… Повстала Вкраїна…
А мати втратила сина…
Закраяло серце від ранку…
Чи будуть чисті світанки?
Сини полягли за долю,
Земля щоб не знала горя.
Майдани… майдани героїв,
Щоб стало життя зовсім нове,
Щоб правду повік України
Пани і панки не гнітили.
Обкрадена пісня… обкрадене слово…
Тарасе! Чи з правдою знову?
Народ у тривозі, зневірі,
Та є дорога до мрії.
Ти чуєш Дніпрові стони –
Це встали за правду мільйони.
Тарасе! Народ прозріває,
Встає із колін, не чекає.
У вірі народ: сонце зійде
І день новий, кращий прийде,
Де гідність, воля і слава,
Розквітла, велична держава.

25.02. 2014 

* * *

Життя людини – це земне випробування.
Чи вистачить, скажи, тобі часу
Розгледіти себе самого без чекання
І зрозуміти ту найвищу суть,

Яка дана?.. Вона – з любові до усього,
Де справжній ти і справжня мить,
Посіявши добро де ділом, словом,
Ти в честі можеш гідно жить.

Твій час! Він зараз і сьогодні!
Тобі вручили долю вікову
Землі цієї, квітки із-під груддя,
Не дай стоптати її світлого шляху.

Повір! Ти зараз тут для того,
Щоб землю із колін до зір підняти
І вдячним бути, що життя дорога
Дала велике право – українцем стати.

Сьогодні ти на цій землі! Твій ЧАС!..
Якими жити можна ще думками?..
Це ж ті шляхи, якими сам Тарас,
Прийшов в сьогодні, щоби бути з нами!

НАШ ТАРАСЕ, НАШ МУДРИЙ КОБЗАРЮ

Наш Тарасе, наш мудрий Кобзарю,
Подивись на Вкраїну з небес,
Пригорнувшись душею до Рідного Слова,
У серцях ти нащадків воскрес.

Над землею твої вітри віють
Де тополі й вишневі садки…
Пригорнувшись душею до Правди і Віри,
Ти в сьогодні, Тарасе, прийди.

Земля-ненька з сумними очима,
Вишиваний, пшеничний твій край,
Пригорнувшись душею до Честі і Слави,
Ти до Волі Надії їй дай.

Доля-пісня веселкою лине,
Об’єднаймося, друзі, пора!..
Пригорнувшись душею до верб і калини
В зорепаді із Щастя й Добра.

2013

* * *

Коли дитина «Кобзаря» читає,
Душа радіє, серце завмирає
І тільки чути, як хрущі гудуть
Над нашими вишневими садками…
Це тут всі ми й Шевченко разом з нами!

Десь тут по полю вітер виє,
Тополю гне, там думи, мрії
Про Україну нашу, про Дніпро,
Щоб жити стало краще, ніж було.

Читає «Кобзаря» коли дитина,
Сміється щастям дівчина-калина,
І є розмова з дітками своїми,
Бо і батькам теж добре разом з ними.

Коли читають діти «Кобзаря»,
Всім осяває правди путь зоря,
Наш соловейко сонце зустрічає
І синє море грає, грає, грає...

І верби зеленіють над ставами…
То ж не загинем думами, піснями
І жити добрій славі України,
Коли дзвенить «Кобзар» в устах дитини.

* * *

Дитячі мрії – це метелики яскраві,
Це веселковий дощ, що ллє згори,
В них сад цвіте, обійми ніжні мами,
Червоні вишиванок кольори.

У мріях – світ добра і рушникова доля,
Дорога чиста береже собор душі!..
Дитини мрія – це тризубця воля,
Це рідна хата і калин рясні кущі..

Садки вишневі, поле золотаве
Браслетами Вкраїну обрамля…
За Україну мрії, її славу,
Там, де родинний затишок – сім’я.

Як відчуває серденько дитяче,
Що струменить і дивограй свій ллє!?.
Щоб не було, а воно чує, бачить
Й для України там велике місце є.

* * *

Давайте разом візьмемось за руки,
Січі нащадки, славні козаки,
За шум Дніпра і за розкуту долю
І за цвіт нації, що нищився віки.

Жінки-вкраїнки, щастя Берегині,
У нас є мудрість і в душі вогонь,
Врятуймо землю й кетяги калини
І подаруймо їй тепло долонь.

Коли ми разом візьмемось за руки,
Родини велич, буде в житті лад,
Шевченка слово, чисті кобзи звуки,
Душа розквітне, як весняний сад.

І щоб ніколи не було потреби,
Докори чути, що ми тут раби,
Сьогодні взятися за руки міцно треба,
Тоді й білітимуть у небі голуби.

* * *

Хіба вбивають за любов
До тих стежинок між ставками,
За те, що сонце сходить знов,
За казку батька, пісню мами.

Чи можна не любити степ?
Отой, де так душа відкрита,
Малі річки і наш Дніпро,
І як же гори не любити?

Із чим зрівняти плескіт хвиль,
Лісів розмови, шепіт лугу,
Гудіння бджіл, пісні птахів,
І невимовну серця тугу.

Як не любити рученят,
Які весь світ цей обіймають,
Рожеві ранки молодят,
Ту ніжність, у якій кохають.

Як не любить Тараса слово!..
Ой, не однаково йому,
Вкраїну бачить вільну, нову
Сьогодні будить нас від сну.

Схилю я голову в молитві,
Думки сягнуть в свічі вогонь,
Чи скаже хто за що гонитва
Й чому вбивають за любов?

28.01.2014 

* * *

Поглянь, Тарасе, на Вкраїну!
Дай сили крокам до добра!
Вона сьогодні чорно-біла,
Та перемогу здобува!

І зазоріє день наш світлий,
Минуть ці чорні дні зими,
Лиш пам’ять маками розквітне
Життя в якому тут були,

Стрічали ранки росянисті,
У мріях квітнув плин-розмай…
Дорога – чиста промениста
У вільний край, свободи рай.

Покаже Україна вроду,
Настануть кольорові дні,
Іде очищення народу!
Ми тут сьогодні не одні.

Говорить з нами Симоненко,
Божко, Тичина, Стус, Олесь….
Який же тільки багатющий
Зірок яскравих рід наш весь.

Якщо йдемо цими шляхами,
Сміливо, гордо і відкрито,
То недамо ми панства хамам,
Бо вмієм землю цю любити.

І кожен день – це новий подих,
Гідність людини не скорити,
Народ в країні – є господар!
В такій країні всім нам жити!

* * *

КОБЗАРЕ! ТАРАСЕ!
Планета пульсує!
Ти разом із нами,
Все бачиш і чуєш.

ТИ – ДУХ  наш ДО ВОЛІ,
Щоб в гідності жити,
Живий в кожнім серці,
Що здатне горіти.

І шлях наш непросто 
Терниста дорога,
Осяяна, Світочу,
Мудрістю слова.

Від серця й до серця,
У доньки і сина
Найбільша любов є,
ЛЮБОВ УКРАЇНІ!

І кроки сьогодні
Це – пам’ять і шана ,
ВЕЛИКИЙ КОБЗАРЮ!
Ти завжди із нами.

На цій землі жити,
Де верби й тополі
Цим краєм горіти,
Це – кредо, це – доля.

І цій землі  - БУТИ
У цвіті калини.
Тут – серце розкуте!
Тут – СЛАВА ВКРАЇНИ!

24.02.2014 

* * *

Світанок бачить той, кого гнітила ніч глибока,
Хто через терни йшов, забувши біль і втому,
Хто має душу віддану широку,
Яка не знає відчаю і злому.

Світанок бачить той, хто крок за кроком
Іде у неба  синю височінь,
Кому людська байдужість впала в око,
Не в око, а у серця глибочінь.

Світанок бачить той, для кого рух
І боротьба за Волю і свободу,
У кого є нескорений той дух,
Який живий від роду і до роду.

У кого сила є, щоб встати із колін,
Щоб волю в кулаці своїм тримати.
І знову йти вперед до нових змін,
Щоб жити гідно і про мрію дбати.

Тому світанок, хто серед зради і брехні,
Не втратив честі, гідності, любові.
Дороговказ для кого – істини прості,
Вони усі – у Божім Слові.

І ось вона – небесна глибочінь
У сяйві Кобзаревої надії!..
Світанок подарований лиш тим,
Хто йде, і хто у Правду вірить.

* * *

Проходять дні,
Минають ночі
Життя – це мить,
Це – сяють очі.
Коли є нерв,
Сльоза коли
І є відлуння
У струни.
Коли ти можеш
Щось зробити:
Хоч очі витерти,
Розкрити…
Іти за  принципи свої,
Які вже не змінити.
Але є крок, коли душа
Стоїть твоя над прірвою…
Ти може в Києві живеш,
Але живеш не Києвом.
Чи серце крає?..
Чи в руїні?
Чи може воно гріти?
Чи можеш жити в Україні
І нею не горіти???

25. 02. 2014   

* * *

Знову дзвони, як стогін,
Підіймаються знову майдани!..
Це до волі йдемо ми
І скидаємо з себе кайдани.

Бо єдина земля
І Дніпро наш один сивочолий,
Ми – вкраїнська сім’я
І життя є один у нас човен.

Ми – єдиний народ
За свободу до щастя і миру!
Стогін чути землі,
Коли клани шматують країну.

Не діліть береги:
Схід на лівий, а Захід на правий
І не будуть тоді
Підійматись свободи майдани.

Не гнітіть ви народ,
Дайте світла і волі, щоб жити,
Щоб співала душа
І всміхались волошки у житі.

Ми за руки взялись!
Глянь, Тарасе! Поглянь, Україно!
І тепер, як колись,
Дух мужніє від батька й до сина.

Прийде волі пора
І здійсняться усі наші мрії!..
У єднанні земля –
Дзвонять світу всі дзвони Софії.

22.01.2014         

* * *

Іду до волі!!!
Іду тернами!..
Поглянь, наш Боже,
А що ж це з нами?
Чи лід чи камінь,
Чи морок сірий,
А душу дав ти
Нам ніжну, й білу.
А може в когось
Її немає…
Тому і гірко,
Тому страждаєм.
Терни –  колючі,
Сліди –  червоні
Рушник-дорога
Лише з любові…
Пшеничне літо,
Калини осінь,
І весна прийде,
Відкриє просинь.
Іду до волі,
Іду тернами…
Помилуй, Боже!
Ти ж завжди з нами!..

21.01.2014

* * *

Обрала я тебе, Любове,
Твій білий сніг, твій маку цвіт,
Джерельночисте слово мови,
Вишневий сад, красивий рід.

Пр.Летять ключами-журавлями
Літа із щастя і журби
Мене назавжди повінчали
Калини гілочки й верби.

З тобою я, моя  Надіє,
Щоб розтопити лід в серцях,
З тобою, щоб здійснити мрію
Схід сонця бачити в житах.

В мені живе безмежна Віра,
В ній милосердя є зерно,
Дає вона для злету крила,
Де щирість, святість і добро.

Із вами разом я довіку,
Тепло своє дарую знов!..
Живе хай Віра і Надія,
Хай віддана живе Любов!

7.01. 2014

* * *

Світла пам’ять життя! Перевеслами сплетені долі!..
Ви далекі, як «кру» в небі осені, сум журавля…
Ковили сивина… світанково-пшеничне роздолля…
Простір.. час… Його видно нам тільки здаля…

Тут душа напивалася рос від землі світанкових,
Потопаєш лиш тут у кохання солодких піснях,
Тут голубили руки, гріло добре батьківське слово,
Слово рідне бриніло сопілкою щиро в устах…

Розкажу солов’ям нескінченну я пісню дитинства,
Ляже стрічка життя веселковим із літа дощем…
Лиш в зозулі оця так безжальна відліку відстань,
А у серці назавжди лишається втрат моїх щем.

І «Кобзар» не в руках, він – у серці назавжди моєму,
Це дорога до волі підіймає й сьогодні всіх нас,
Це – життя джерело, дух якого ми жадібно п’ємо,
Терези, де вимірює гідність миттєвостей час.

Хай торкаються струн чистотою і честю всі храми,
Що у душах зростають, даруючи віру в життя.
Я стаю на коліна й цілую цю землю устами,
Що зростила в мені це любові до всіх  почуття.

30.10.2013

* * *

Я живу на своїй, Богом даній, землі
З почуттям, що я теж їй потрібна,
Словом я розкажу, що лиш тут солов’ї -
Голосисті дзвіночки із срібла.

Земле рідна! Пробач… що зросилась слізьми,
Що гнітить тебе чорне вороння,
Що болить тобі, зраджена ти не людьми,
Павуками… Ти – Бога осоння!

Хіба гріх, що люблю ці пшеничні поля
Це безмежжя душі із блакиті…
Це не гріх, що одна ти у мене, земля,
Й моє серце для тебе відкрите.

Встане нова зоря і обійме тебе,
Волю гідно вдихнеш в повні груди,
Збережи, збережи, дуже прошу, себе,
Бо красу твою люблять усюди.

Я живу на своїй, Богом даній, землі
З почуттям, що їй теж я потрібна,
Словом я розкажу, що лиш тут солов’ї -
Голосисті дзвіночки із срібла.

25.12.2013

КОРІННЯ

Іменоване шевченковим ім’ям,
Село в вінок весни одіте…
Йог духмяним молоком
Окутує бджолине літа …
І родить й досі груша діда,
Залишився з дитинства сак її,
А ще скоринка, щойно спеченного, хліба
Найкращі почуття пробуджують в мені.
Любов це до стежинок між дубами
Й доріг, які ведуть до трьох ставків,
До річки Кам’янки… Весною, берегами –
Тюльпанів килими і жайворонків спів.
Ще до гори, що Рідною зоветься
Кущі маслин на схилах,
І скрипить верба стара.
І курява від череди  несеться,
Ще сінокосу – найщасливіша пора.
В ній неповторність і живий початок
Тих чистих мрій, бажань на все життя,
Як найсвятіший серця відпечаток
І як найбільше в світі відкриття.
Душа прекрасним з цих глибин налита,
Живе в безмежжі віри і добра,
Росою скроплена, відкрита…
Її коріння – батьківщина ця мала.
Село Тарасівка – як поклик!
І ти, чимдуж, сюди летиш…
Земля твоя – родини вогник,
В якому пломінцем гориш.
Переплелися честі перевесла
Із відданістю цій землі,
З руками, що ростили хліб
І вишивали радість,
Добро плекали у собі.
На трьох китах тримається Вкраїна –
Любові, Честі і Добра.
Ця батьківська земля – єдина,
Її початок із села.

* * *

Як часто в заметілях днів,
Плекаємо надію свою…
Чи в той вагон в житті ти сів,
Чи залишився сам собою?

Не аркушу це білий лист,
Червоним маком пам’ять в ньому…
Художник той, хто має хист,
Хто пише твір, забувши втому.

Він фарби правильні бере!
За пензлем – райдуга сміється…
Цінує! Аркуш –дорогий!
А ще у нього він у серці!

Цей аркуш дорогий – народ!
І фарби – мудро підбирати,
Щоб плям не було, потім щоб
Не викинути аркуш, не зім’яти!

* * *       

Володимиру Чорному

Пензель слухає серце розкуте,
Пише те, що так любо йому:
Береги світанкові, дороги в майбутнє,
Незабутній свій край, свою сторону.

Пезель чує цю душу, як пісню,
Все живе, що у ній – вік живе,
Тут калина у серці і гілочка вишні,
Чорнобривцю кохання в часу, що пливе.

Свіжість барв відзеркалює погляд,
Він із променів сонця, з любові життя,
І тоді лише зійдуть із зерен посіяних сходи,
Коли мрія у правді і чистими є почуття.

Доля в нас є одна, вона в гідності подиху часу,
Дзвоном срібним торкає, захоплює, стрімко летить,
Відродилася духом, і словом, і пензлем Тараса,
України-родини зіркової віри це мить.

19.02. 2014  

З КОЛИСКИ – РІДНА УКРАЇНА

Тополі, верби і калина,
І пісня матері, що з серця лине.
До болю рідне і правічне
Це поле край села пшеничне,
Й оспіване в піснях блакитне небо.
Скажіть, для щастя що ще треба?
Як знати, що землі цієї донька,
Гідний син.
І де б не був ти, а думок твій плин
Тебе назавжди повертає
В той край,
На тебе, де чекає
І батько, й мати і білявка-хата,
Туди, де пахне хліб, і мед,
І рута-м’ята,
Душа народу щедра де й багата –
Дорожче діаманту це і злата,
Де за селом ота криниця,
Що в ній вода від зорь іскриться.
І все оце навік твоє:
Веселка воду тут із ставу п’є,
Тут перші ночі теплі солов’їні
Подарував коханій ти людині.
І горді будьте, що землі цієї діти,
Що не одні ви в цьому світі,
Що назавжди ваша родина
З колиски – рідна Україна.