Жінка-УКРАЇНКА

 У наш час місію добровільного служіння людям і людству свідомо бере на себе далеко не кожен. Надто важка вона і часто невдячна, чого не бояться лише ентузіасти з сильним, незалежним і неспокійним характером. Серед таких і поетеса Людмила Яцура, чиє творче слово звучить не тільки на рідній Дніпропетровщині, але вже і по всій Україні та за її межами, відображаючи великий обсяг актуальних життєвих колізій у тісному сплетінні з народними звичаями, традиціями, переконаннями. Одна з найсильніших сторін творчого доробку Людмили Яцури – соціальна зорієнтованість більшості поезій. Іншими словами, їх авторка активно відгукується на важливі події сьогодення, не боячись сказати про них, хоч часом і гірку, але правду і тільки правду.

Пісня «Дивлюся у ніч», присвячена бійцям АТО на Донбасі. Слова Людмили Яцури, музика та виконання Наталки Гіль.

Заради вірності небесній сотні,
Заради того, щоб ми всі були,
Заради миру завтра, і сьогодні,
Не підпускаймо підлої війни.

За що ти, земле, вкрита полинами?
За що у долі сіль та гіркота?
А ти пишайся доньками й синами,
Зростила ж їхню вірність неспроста.

А людям життя – щоб жити!
Щоб бачити ранку зорю!
Слов’янськ… і Одеса… сльозою умиті…
І пам’ять полеглим в бою.

На захист Вкраїни сини її встали,
І відсіч отримають ті,
Хто хоче назвати себе ще «братами»,
Хоч руки по лікті в крові,

Хто зраджує землю, яка народила
І матері мову, і спів…
Схилюсь на колінах за вірність орлину…
За доньок… за наших синів…

Горить свіча… уста мої в молитві.
Почують слово моє небеса.
Благає серце Жінки-українки,
Щоб ранкам мирним посміхалася роса.

Почуй, мій Боже, Матері молитву!
За долю України я молюсь.
Вмиваюсь рясно я сльозами тихо…
Болить душа, але я не корюсь.

Не зраджена земелька рідна мною,
Моєму духу сильному дзвеніть,
І слово міццю рветься теж до бою,
Щоб в Україні людям в щасті жить.