Жінка-УКРАЇНКА

 У наш час місію добровільного служіння людям і людству свідомо бере на себе далеко не кожен. Надто важка вона і часто невдячна, чого не бояться лише ентузіасти з сильним, незалежним і неспокійним характером. Серед таких і поетеса Людмила Яцура, чиє творче слово звучить не тільки на рідній Дніпропетровщині, але вже і по всій Україні та за її межами, відображаючи великий обсяг актуальних життєвих колізій у тісному сплетінні з народними звичаями, традиціями, переконаннями. Одна з найсильніших сторін творчого доробку Людмили Яцури – соціальна зорієнтованість більшості поезій. Іншими словами, їх авторка активно відгукується на важливі події сьогодення, не боячись сказати про них, хоч часом і гірку, але правду і тільки правду.

І ось, шановний читачу, до твоєї уваги нова збірка віршів Людмили Яцури «Калини передзвін» (Видавець ФО-П Стасюк Л.С. м. Хмельницький), збірка, у якій почуття поетеси, бурхливо нуртуючи із глибин душі, особливо помітно набувають громадянського і державного звучання. Це й тому, що сказане у віршах стосується не тільки окремо взятого громадянина України, але й суспільства в цілому. Пропонується оригінальна авторська позиція в оцінці політичного становища. Наголошується на святому обов’язку нинішнього й наступних поколінь зберегти світлу пам’ять про бійців нашої армії, які загинули у конфлікті на українському Сході. Підкреслюється необхідність зберегти Україну в її історичних межах.

Для висловлення своїх думок і почуттів Людмила Яцура використовує широкий спектр мовних засобів – яскраві метафори й епітети, звертання до тих чи інших осіб, вірші-молитви, – в той же час виявляючи глибоке знання минулого і сьогодення України. Тому поряд з проникливими ліричними рядками зустрічаєш і рядки, котрі набатним дзвоном закликають до совісті, виваженості в діях, до єднання думок і зусиль всіх свідомих жителів на теренах держави, ради її мирних перспектив і процвітання.
Зміст поезій доступний і непідготовленому читачеві, що є наслідком кропіткої роботи над кожним рядком, наслідком правдивого й об’єктивного відображення подій. І, звичайно ж, – це свідчення присутності непересічного таланту Людмили Яцури, таланту, як мовиться, освяченого живильними струменями кастильського джерела. І не дивуєшся, що прості звичні слова так хвилюють, переконують, змушують задуматись над подіями і речами, котрі до цього залишились непоміченими.

При кожній нагоді Людмила Яцура висловлює свою любов до України:

Заплелись туго коси Вкраїни покосами,
А в очах її добрих – озер глибина…
Вона вмита дощами й сріблястими росами,
А в медових вустах віків таїна.

Або:

О, Україно! Земле! Моя мати!
Велична в пісні, славі і бою,
Живи, щоб долю світлу не втрачати,
Щоб зберегти історію свою.

Проте за цими проникливими рядками вгадується більш глибока тема, аніж здається на перший погляд: тривога за долю Батьківщини, зважаючи на ті події останнього часу, які стали для неї новим випробуванням. Як вийде з цього вихору країна? Скільки ще життів доведеться віддати бійцям Збройних Сил, аби настали мир і благодать? Над цими питаннями теж роздумує автор книги:

Чи потрібно це нам,
Щоб ішов брат на брата,
Адже діти одної ми крові…
Хай земля буде чиста,
Омита від шквалу і бруду…
Щоб пишалися щиро,
Говорили про неї усюди,
Бо земля – Україна –
Найкраще у світі ім’я.

Аби так сталося, кожному синові, кожній доньці України потрібно стати на таку позицію, яка не дозволить збитись з правильного шляху, заблукати в сумнівних бажаннях, тим більше, – не зрадити майбутнє рідної землі:

Чи проснуться у серці досвітні вогні?..
Чи впадуть ці сумнівні тумани?..
А чи вистачить сили зізнатись собі,
Що у цьому житті заблукали?
І далі, ще різкіше і вимогливіше:
Де ж ваше слово, наші генерали?
Права народу захищати вам,
Вставайте ви, як козаки вставали,
Не продавайте землю ворогам…

Серед багатьох тем і підтем не губиться точка зору авторки збірки. Наприклад, у вірші «Я хочу подивитись в очі Богу»:

Не можу я на потім відкладати
Все, що не зроблено на світі цім.
Я хочу часточку себе віддати
Тим, кому потрібна я, а втім,
Не спокою чекаю, не прощення
За всі роки бурхливого життя,
А лише пам’яті й благословення –
Зробити кращим наше майбуття.

І коли вже емоції досягли, очевидно, крайньої межі, народились щемно-проникливі рядки вірша «Тримаю прапор»:

Тримаю прапор!
Він – серця факел!
А в ньому сила,
Життя країни.
А в ньому кроки,
У нього віра,
Щоб посміхнулась
Нова Вкраїна.

Патріотизм для Людмили Яцури – полум’яна віра у добро та справедливість, опора у найтрагічніші моменти життя країни й суспільства. Тому для поетеси священною є пам’ять про “Небесну сотню” – тих, хто протестував у Києві на Майдані, добиваючись справжньої демократії, справжньої свободи і загинув відстоюючи свої ідеали. До глибини душі схвилювала авторку збірки загибель земляка, десантника Андрія, що виконував свій солдатський обов’язок (“З тобою я ще буду говорити”).

Ряд поезій присвячено Дніпропетровщині, рідному містечку Межова, ряду оточуючих його сіл, природі. Ні, не для того, аби просто вирізнити “своє”, а засвідчити, що все це невіддільна частина великої України. Людмила Яцура прийшла в поезію і для того, щоб примножити створене до неї майстрами пера. Тому має моральне право звіряти свою творчість з їх творчістю, зокрема, свого кумира – Т. Шевченка:

Тарасе! Із Чернечої гори
Ти чуєш кожну мить, війни негоду.
Знай, що у кого в серці ти,
Той піде в бій за волю і свободу.

Легко помітити, що Людмила Яцура живе у цьому бурхливому світі з Богом у серці, а не злом. І тому її вірші-молитви такі виразні, чисті й сповнені любові до людської сутності, людських чеснот:

Я вдячна тобі, Боже! Є життя!
Є милосердя і любові почуття.
Випробування тільки зміцнюють всіх нас
І я тут неспроста, це бачить час.

Принагідно слід сказати, що поезії Людмили Яцури написані добротною українською мовою, не засміченою модною тепер “іноземщиною”. Виходячи зі сказаного вище, маю тверде переконання, що кожен, хто читатиме цю збірку, не тільки збагатиться духовно, відчує ще більшу любов до отчої землі, але й віднайде серед багатого розмаїття мудрих і душевних віршів “свій”, котрий найбільше вразить змістом, змусить заново переглянути власну громадянську позицію, замислитись над своєю місією в цьому неоднозначному світі

О. Винник,
літературознавець