Жінка-УКРАЇНКА

У далекому 1991 році 9 паризьких антикварів, палких прихильників графіки, вирішили вдатися до кардинальних заходів для поліпшення продажів малюнків. Минуло якихось 30 років, і завдяки їхній  ініціативі Париж раз у рік перетворюється на Столицю Малюнка. Цьогоріч гості свята графіки могли помилуватися і на українські малюнки.

Історія Salon du Dessin

А починалося все це понад тридцять років тому… з банальної комерційної кризи.

Малюнки, на відміну від інших художніх шедеврів, є доволі делікатною справою. Вони переважно не вражають яскравістю, їх тяжко зберігати, і ціни на малюнки на мистецьких ринках зазвичай на понад 20%-50% нижчі, ніж ціна на картину того ж автора, написану олійними фарбами. Одначе, за скромністю і чіткістю ліній часто ховаються справжні шедеври.

Тож невеличке коло паризьких антикварів вирішили спробувати покращити становище малюнка на художніх артринках і створили артринок Salon du Dessin, котрий наразі вважається найавторитетнішим заходом у сфері малюнка. Суто комерційна ідея перетворилася на важливе культурне явище у світовому мистецтві.

До такого почесного титулу Salon du Dessin дійшов далеко не відразу.

У 1995 році четверо з 17 експонентів салону були з інших країн. А в 1995 році цей артринок офіційно отримав статус міжнародного. Ще через два роки під Salon du Dessin почали підлаштовуватися артаукціони, влаштовуючи розпродаж у той же самий час, коли проводиться Salon du Dessin.

Про прогрес цього напрямку може свідчити такий промовистий факт: цьогоріч  паризький аукціонний дім Christies провів спеціальний продаж давнього малюнку, де малюнок Мікеланджело був проданий за 23 млн євро.

Того ж таки 1998 року організатори артринку вперше запросили до участі відділи графіки паризьких музеїв, а також провели конференцію для закордонних кураторів мистецтва.

Тож з того часу під проведення ринку почали підлаштовуватися і паризькі галереї, влаштовуючи виставки малюнка саме під час проведення ринку. Партнером Salon du Dessin стали низка паризьких музеїв, Національна бібліотека та Національна вища школа витончених мистецтв. Почесними гостями артринку щорічно стають серйозні музейні інституції.

Зараз провідні музеї світу щороку купують на Salon du Dessin шедеври для своїх колекцій.

Окрім того, організатори артринку підписали угоди з провінційними французькими музеями, котрі мають у своїх сховищах багаті запаси малюнків – відтак частинки цієї розкоші гості ринку можуть раз у рік побачити у Парижі.

У 2000 році, з ініціативи Salon du Dessin, Париж і став столицею Малюнку.

Зрозуміло, що спершу ринок був орієнтований на малюнки старих майстрів. Сьогодні на ньому можна побачити, для прикладу, малюнки Віктора Гюго, котрого в Україні знають переважно як письменника та Едварда Ліра – англійського поета, засновника поезії нісенітниці – лімериків.

За якістю та автентичністю малюнка  уважно стежить комісія професіоналів, відтак малюнок без перевірки художньої цінності на ринок не пропустять.

Час – невблаганна річ, особливо для малюнків, котрі зберігати доволі тяжко, і тому малюнків давніх майстрів на ринку стає доволі менше. Тож на ринку дедалі частіше можна побачити твори майстрів ХХ сторіччя.

Цього року на ринку можна було побачити твори художниці з Полтавщини Соні Делоне,– однієї з найвидатніших світових художників першої половини ХХ століття, представниці напрямків Арт Деко, футуризму, орфізму та симультанізму.

В попередні роки на Salon du Dessin можна було побачити також творчість українських художниць Лідії Жолткевич чи Зінаїди Серебрякової, однак представляли їх як російських мисткинь, що й не дивно, адже привозили їх на арт-ринок переважно російські галереї…

Історія Тижня Малюнку

Як бачите, з часом під проведення Salon du Dessin підлаштувалося стільки різних мистецьких організацій, що з кількох днів Свято Малюнка перетворилося на цілий Тиждень Малюнка в Парижі.

У 2010 році Фонд Florence & Daniel Guerlain, котрий нагороджував премією за найкращі малюнки на арт-ринку Art Paris, «перебрався» на Salon du Dessin.

«Підросли» і конкуренти. У 2007 році в Парижі було засновано Drawing Now Art Fair – ринок сучасного мистецтва, присвячений рисунку в Європі.

Цей ринок є демократичним, відкритим для найрізноманітніших експериментів.

Смаки пошановувачів сучасної графіки непередбачувані – і дуже різні. Тож на Drawing Now Art Fair можна натрапити на найрізноманітніші варіації кольору і композиції.

Якщо на Salon du Dessin ви можете побачити рисунки Гюго і Мікеланджело, то на Drawing Now Art Fair на стендах виставляються тільки роботи, створені в останні 50 років. Щоправда, галереї намагаються виставляти тільки найновіші і найнетривіальніші малюнки. Під час арт-ринку проводяться інтерв’ю з  художниками та круглі столи зі жвавим обговоренням підходів до сучасного малювання.

З українських художників на цьому ринку цьогоріч можна було побачити малюнки випускниці Львівської національної академії мистецтв, уродженки Хмельниччини Ольги Татаринцевої. Щоправда, майже 30 років тому вона переїхала до Росії, і зараз навіть українська Вікіпедія подає її як російську художницю…

«Неймовірні малюнки 1716 – 2022»

Українська художниця Зоя Скоропаденко у співпраці із галереєю The Meloy Art та об'єднанням митців, колекціонерів та кураторів мистецтва «Мистецьке коло Зої» зорганізувала виставку «Неймовірні малюнки 1716 – 2022».

У невеличкому приміщенні в центрі Парижа малюнки на свій смак знайшли пошановувачі фактично всіх «вікових категорій» графіки: від творів сучасного монегаського художника Петтіті, котрий приваблює шанувальників сучасного малюнка, до шедеврів відомого французького майстра позаминулого сторіччя, «батька імпрессіонізму»  Каміля Піссаро, які вважають за честь виставляти на Salon du Dessin.

Однак найбільше приваблювали погляди парижан результати творчої співпраці Дейла Дороша та Зої Скропаденко: лаконічні вази, розмальовані художницею.

Також на організованій українкою виставці можна було побачити малюнки європейських митців Клема Чамберса, Каміля Піссарро, Антуана Ватто, Франка Боггса, Вальтера Сікерта, Поля Сін’яка, П'єра Боннара, Роберта, кераміку канадського майстра українського походження Дейла Дороша та француза Бернара Вітура – і, звісно, творчість самої Зої Скоропаденко: малюнки з серій «Notre Dame Brule», «Paris Flood» (Повінь в Парижі) та «Нові Майстри Помпеїв».

Саме цією виставкою відзначило першу річницю заснування «Мистецьке коло Зої». Рік тому створенням цього об’єднання художниця, котра на той час ледве відновилася від тяжких ускладнень після covid-19, відреагувала на закінчення карантину.

«Незважаючи на війни, закриті кордони та карантини, мистецтво має творитися і виставлятися. Ми, митці, занурювалися в безодню депресії та розпачу від неможливості ходити по музеях,  спілкуватися та робити виставки, від яких залежить наша робота та життя. Цими “POP-up” виставками ми стимулюватимемо творчість, знайомимо колекціонерів та митців  в «мистецьке коло»  і  будемо робити промоцію сучасних керамістів, скульпторів, художників і фотографів, виставляючи їх роботи разом з роботами  старих майстрів з приватних колекцій. Чим нас більше, тим ширшим є діапазон наших можливостей. Як то кажуть, гуртом легше і батька бити», – розповідає Зоя Скоропаденко.

Зазначимо, що й до 2020 року Зоя Скоропаденко неодноразово організовувала виставки українських митців по цілому світу, активно пропагуючи українську культуру.

Разом із Circle of Zoia та The Meloy Art процес пішов удвічі швидше.

Наразі Circle of Zoia та The Meloy Art, як і сама Зоя Скоропаденко, докладають всіх можливих і неможливих зусиль, аби інформувати європейську спільноту про війну в Україні, а також пропагувати українську культуру. Адже, будемо відверті, наразі на культурному полі бою Росія відверто перемагає Україну: не тому, що картини і малюнки українців гірші – а тому, що Росія докладає більше зусиль і коштів на промоцію російського мистецтва. І дуже часто виставляє українських митців як росіян – навіть якщо художник чи художниця народилися і вчилися в Україні, тож без впливу української культури на їхнє творче становлення не обійшлося.

І війна не применшує необхідність промоції української культури на Заході, а навпаки робить це завдання одним із найнеобхідніших. Адже новини з фронту, на жаль, європейську аудиторію цікавлять набагато менше, ніж новини мистецтва. Ми повинні пропагувати Україну з усіх можливих боків – а бік мистецтва, на жаль, наразі дуже активно використовує саме російська пропаганда.

Тож нашим менеджерам мистецтва необхідно докладати всіх зусиль, аби на тому ж таки Тижні Малюнка були представлені не тільки українські художники, а й українські музеї, аби європейська аудиторія знала, що ті ж таки Лідія Жолткевич та Зінаїда Лансере (Серебрякова) народилися на українській землі.

А українським антикварам (може краще, галереям, які працюють з роботами старих майстрів)варто би подумати про створення Тижня малюнка в Києві – і над промоцією, так би мовити, українських мистецьких заходів на Заході. Зоя Скоропаденко, як і Коло її друзів, активно працюють над популяризацією України для шанувальників мистецтва у всьому світі, але їхніх зусиль вкрай мало. А за таку важливу справу потрібно братися гуртом.

Марина Олійник

Фото – The Meloy Art