Жінка-УКРАЇНКА

А вже осінь золотиста
Стежки променем лягла,
Горобинове намисто 
Щедро в коси заплела.

Повінчала день осінній
З перельотами птахів.
Чи від літа мої крила,
Чи з весни у серці спів?

Чом беру з палітри неба
Різнобарвний колір днів
В це життя, де жити треба
Без пояснень і без слів.

Бо в акордах падолисту
Я почую всі слова,
В горобинове намисто 
Осінь душу одягла.

Наша осінь – неба просинь,
Не в туманах всі літа,
Ще душа радіє й просить
Келих щастя і добра.

А коли сльоза із хмари
Зачарує нову мить,
То й тоді у нових чарах
Горобина заблищить.

Людмила Яцура