Жінка-УКРАЇНКА

(до подій на Сході України)

Світ здригався тривожно, чорнів,
Душі всім розтинало журбою.
Провели в путь останню синів,
Що живими не вийшли із бою.

Сум закляк у очах матерів,
Біль пронизував тіло, мов лезо...
Танк підбитий свічею згорів,
Капав сік, наче сльози, з берези.

Що ж ви, нелюди, сієте скрізь 
Смерть зловісну над втомленим світом?
Вдів скорботних не бачите сліз,
І дитинство гірке у сиріток.

Хай на вас кара Божа впаде 
Блискавицею й громом із висі,
Аби жито росло молоде,
Ручаї в море щастя злилися.

І не згарища мертві в димах 
Обпікали б тривогою очі,
А світилася радість в очах 
І тумани пливли серед ночі.

Зупиніть чорні хмари війни,
Що закрили усміхнене сонце,
Щоб не гинули наші сини 
І не стукало горе в віконце.

Володимир ПИЛИПЕЦЬ