Слово – зброя!

Лист солдату

Я звертаюсь ночами до Бога,
Та молюся за твоє життя.
Щоб скоріша була перемога,
Прошу Господа кожного дня.

Я благаю, щоб ти повернувся,
До родини своєї, живим!
Та в бою, щоби не спотикнувся,
Ангел став охоронцем твоїм!

Ти солдат і тепер захищаєш,
Рідний край від московських катів.
Нечисть бісівську геть проганяєш,
Що зі зброєю вдерлася в дім.

Давай розкажу (розмова двох)

Давай розкажУ для тебе
про що говорили весни,
Кого виглядали айстри
й молились услід: «Вертай».
Як сходить зоря ранкова,
як тануть зірки небесні...
ТогО лиш, про що промОвчу,
у мене ти не питай.

Давай покажу для тебе
джерела нові світанку –
Мене розбудили півні
у вранішній сонцеграй –
Я знаю, де ходить щастя,
покажу сліди на ганку...
Лиш те, що в очах сховаю,
у мене ти не шукай.

Захисти нас, Боже!

Я готова за тебе молитися,
Дорогий, любий мій захисник.
Перед Богом за тебе схилитися,
Аби тільки він допоміг.

Щоби він захистив у нерівному,
У святому, важкому бою.
І ти зміг відстояти ріднесеньку,
Україну квітучу свою.

Пам’ятаю той день, коли вперше ти,
На мою рідну земленьку встав.
А у юному віці, як воїн вже,
Прапор міцно рукою стискав.

Виріс синку, ти швидко і з гідністю,
Захищаєш мене від катів.
Від тієї російської нечисті,
Що зі зброєю вдерлася в дім.

Я благаю тебе, рідний Боженько,
Захисти моїх вірних синів.
Дай їм сили, відваги й хоробрості,
В цій безглуздій та клятій війні.

Присвята Надії Савченко

Світлана Макаревська

НАДІЇ

Є доленосні імена,
і тут нема питань:
вона – Надія, і вона
не зрадить сподівань.

Таких звичайних сподівань
про щастя на землі,
тих, за яких стояв Майдан,
під кулі хлопці йшли.

Вона не зрадить віру в тих,
хто справжній патріот,
і тих, хто у бою поліг
за правду, за народ.

Вона не дасть себе зламать,
я сподіваюсь щиро!
Їй допоможе все здолать
любов, надія й віра.

Тримайся, Надю! Ти – боєць,
тендітна героїня.
Шлемо тобі тепло сердець –
з тобою Україна!

Ну де ж ти, мій татку?

В малих оченятах втопилося небо, здається,
У кожну шпаринку заліз би, аби відшукати
Того', хто так глибого мешкає в серці -
Ну де ж ти, мій Татку?

Чому не заходиш до хати, чи ж я був нечемний?
Я більше не буду - візьми лиш мене знов на ручки!...
В дитячих очах - мов якесь неземне одкровення,
Мов Божа присутність...

Вільна Україна

Сумує рідна Батьківщина,
Втомився вільний наш народ,
Від зради, влади, обіцянок,
Брехні, покращень та турбот.

Втомились ми від казнокрадів,
Продажних суддів та ментів,
Від прокурорів, що при владі,
Та від проклятих ворогів.

Коли ж настане мир та спокій,
Коли ж до влади прийде той?
Хто любить свою Батьківщину,
Скажіть мені - де цей Герой?

Тебе чекає вся країна,
І вірить в неньки кращий час.
Єдина, вільна Україна,
І це в майбутнє шлях для нас.

Олександр Кобиляков

Фільм «Листи на війну». Вірші Тетяни Власової

Фільм «Листи з Майдану». Вірш Тетяни Власової «Зачинившись на сто замків…». Читають сестри Тельнюк.

Фільм «Листи з Майдану». Вірш Тетяни Власової «Мама відправила сина…». Читає Василь Ілащук.

Листи з Майдану

У виконанні сестер Тельнюк (на 5:25 хвилині) звучить поезія Анни Багряної.

Golden Gate Production Studio
Фільм Льва Карпова та Олеся Чернюка

«Для героїв смерті не існує...»

Для героїв смерті не існує,
Доки пам’ятаємо про них.
Імена, що у серцях пульсують,
Час несе на крилах вогняних.

Для героїв не бува поразок.
Для героїв забуття нема, –
Наче промовляє з нами разом
Ці рядки історії сурма.

Юрій Тітов

«Якщо в нас буде справжня українська культура та освіта, то в нас не буде подібних проблем»


11 лютого в ході штурму ворожого блокпосту поблизу селища Саханка, загинув боєць полку особливого призначення «Азов» Дмитро Коряк (Брат). Інтерв'ю записане за декілька днів до його смерті. 

Вічна пам'ять.

Вірш Тетяни Власової «Я не кіборг...»

Вірш Тетяни Власової «Я не кіборг...» у програмі «Знак запитання» (м.Запоріжжя)

Вистояти!

Серце болить неспинно – наче то рана:
знову дивлюсь новини з телеекрана.
Хоч зареклась вмикати, та не витримую…
Доки ж катам знущатись над Україною?!

Скільки сьогодні вбито, скільки поранено,
скільки сльозами обмито маминими…
Скільки в бою запеклім в лютій тій зоні,
скільки в земному пеклі – в дикім полоні…

Злість розповзається світом, Боже – ти знаєш! –
гинуть найкращі діти нашого краю.
Щось незбагненне коїться. Середньовіччя!
Тільки змінилася зброя, та не обличчя:

Об'єднати вміст