Борисові Гуменюку
Повертаються вірші з війни
Тих поетів, котрі — у боях.
Вірш отворять не всує вони,
Україну свою боронять.У холодних снігах, бліндажах,
Коли обстрілу стишиться шквал,
Потребує ще сонця душа —
Віднайде заповітні слова.Хоч у віршах тих — правда із правд
І деталі окопні страшні,
Пише їх поетичний мій брат,
Підставляючи серце війні.
«Тарас Шевченко і минуле, сьогоднішнє та майбутнє України нерозривно пов”язані.
Пропоную читачам вірші, які передають мої думки про славного Кобзаря, про час і нас у ньому та події, які у серцях та думках кожного українця…» (Олег Вістовський)
ТАРАСОВА ЛЮБОВ
Не дрімає свічка у маєтку пана,
Щось малює знову олівцем Тарас.
Не почує скоро: “cлава!” чи “осанна!” –
Вчора у тринадцять він ягнята пас.Ночі Петербурга і степи казахські,
Поеми, картини й вічний “Заповіт”,
Все в житті йшло поруч: заслання солдатське
І без України так багато літ!Подорож остання на Чернечу гору,
За плечима – повний мужності “Кобзар”.
Додавав не раз він мудрості народу,
Крізь віки безцінний від поета дар!Вслухайтеся, люди! Бо вам лихо буде!
Ділять Україну вкотре знов і знов.
Не спіть, не дрімайте! І на герць ставайте…
Порятує Неньку Тараса любов!
Березень 2012 р.
На колінах стою перед світлом твойого лиця.
Вистигає у небі гаряча сльозина зорі.
І немає початку і бути не може кінця
Цій печалі моїй, цій страшній нежіночій журі.
На колінах стою.
Ще надворі не вичахла ніч.
Ще в старому садку не прокинулось перше пташа.
Ще босоніж ворожить в холодній сорочці лляній
Перед місяцем повним моя задубіла душа.Зараз тишу торкнуть у будильнику стрілки старі.
Але є ще хвилина.
Іще не скрипіли ключі.
Ще заплаче росою калина у нашім дворі.
Крапелина холодна стече по твооєму плечі.
...Повертайся живим.
***
Другій річниці Майдану-2013 присвячується:
Це – мій Майдан. Нізащо і нікому
Не передам в оренду, напрокат.
З-за барикад попру навислу втому.
А сам уже – ні поступу назад.
Ковтнув його. А він – застряг, як кістка,
У горлі. Вкоренився на роки.
Аби-таки ідеї активіста
Не звести на порожні балачки.
Хоч не водій, проте вподобав шини,
Дорожні знаки в образі щитів.
Бо захотів очищення та зміни
В країні під орудою скотів.
Цього не можна пафосно забути,
Якщо шануєш волю і Хреста.
Коли повстав, то ймення «майданутий»
Неси на кожен хутір і в міста.
Країна потребує змін
І нам немає що чекати,
Бо від свавілля цих «тварин»,
Невдовзі згине рідна Мати.Від геноциду та війни
Душа тремтить, тьмяніють очі.
Скажи, Господь, чи ми дурні,
Що віримо в байки співочі?Вже нищать добровольчий рух
І землю нашу теж забрали,
А ти сидиш… Тож де твій дух,
Чекаєш щоби все продали?
По очах його бачу - він був на війні.
Він не тільки там був - він воює і досі.
Очі в нього такі полиново-сумні,
Ранній сивий туман впав на юне волосся.
Довкруг нього вирує життя круговерть,
Тут не пахне війною, ні кров'ю, ні димом.
А у нього в очу - побратимова смерть,
Дев'ятнадцять всього лиш було побратиму.
Певно, їде до мами вчорашній солдат,
Відпустили додому його ненадовго,
А у погляді - вперта дорога назад,
На війну, там, де друзі лишились у нього.
Ви пробачте нам, хлопчики, біль ваших ран,
Вашу спалену юність, обвітрені долі,
Цей полин у очах, цей невчасний туман
І горіння сердець у воєнній юдолі.
Материнська молитва по світу луна,
Цього дня біля УМВС було багатолюдно – близькі та друзі проводжали мужніх бійців батальйону «Чернігів», котрі вирушили захищати Україну від окупантів – до багатостраждальної Донеччини.
Вояки поводилися достойно, як могли, втішали рідних, обіцяли, що повернуться живими й здоровими. Власне, майже всі з них уже пройшли випробування цією жахливою війною, повернулися героями. Однак Вітчизна – все ще в небезпеці, тому жодних сумнівів у наших вояків немає – треба, то треба! Дивлюсь на них – і навіть не сумніваюсь, що служитимуть гідно, зроблять усе можливе й неможливе, щоб на сході нашої держави був мир.
Наталі Дзюбенко-Мейс і Світлані Алексієвич присвячую
Закон великих спалює малих.
Велика правда — здирна і отруйна.
Велика сила – ланці для сліпих,
А не для тих, у кого серце чуйне.Спиніть брехню, не бійтеся очей.
Не бійтесь зла. Ми всі не Геркулеси.
Не повторіть скривавлених ночей,
Не повторіть диявольської меси.
Запрошуємо на вечір патріотичної творчості «Україно, твій народ – вже нікому не здолати!», який відбудеться завдяки ініціативі та сприянню коменданта Майдану народного депутата України Степана Кубіва та мистецького порталу «Жінка-УКРАЇНКА».
П'ятниця, 2 жовтня 2015, 15:00 | |
Київ, провулок Алли Горської (Чеслава Бєлінського), 5 Клуб «Наш формат» (цокольне приміщення) |
Як непомітно спливає час… Цієї осені минає друга річниця Майдану. Вечір патріотичної творчості «Україно, твій народ – вже нікому не здолати» збирає друзів, аби згадати Героїв Майдану та віддати шану Героям війни, яка відбувається сьогодні на сході нашої країни. Адже саме цим людям і цим подіям українські митці присвячують нині найкращі твори.
Програма заходу:
Я ріс хлопчиною простим, навчався в школі,
Любив рибалку і гербарії із трав,
Не думав зброю в руки брати я ніколи,
Весь "дружний" клас мене ботаніком прозвав.А потім армія. Від неї не ховався,
Віддав державі чесно я синівський борг,
У роті танковій . Виконував прикази,
І в зброї знав уже тоді я добре толк.
31-го серпня
Сонце сідало,
Серпень стояв над світом,
Не попрощавшись
Просто отак пішло…
Сонце пеклó
В день цей останній літа,
Несамовито, гірко
І навіть зло.Мало б кричати
Нам із небес щосили –
Гей, схаменіться,
Ладили ж дотепер!
Сонце ізверху
На прапори дивилось,
Тихо молилось –
Хоч би ніхто не вмер.Сонце не знає,
Хто при якій посаді –
Маєте, люди,
Свій синьо-жовтий стяг!
Прапор один –
І на Верховній Раді,
І на Майданах,
В душах, на блок-постах.