Слово – зброя!

Я ріс хлопчиною...

Я ріс хлопчиною простим, навчався в школі,
Любив рибалку і гербарії із трав,
Не думав зброю в руки брати я ніколи,
Весь "дружний" клас мене ботаніком прозвав.

А потім армія. Від неї не ховався,
Віддав державі чесно я синівський борг,
У роті танковій . Виконував прикази,
І в зброї знав уже тоді я добре толк.

Іван Гентош. 31-го серпня

31-го серпня

Сонце сідало,
Серпень стояв над світом,
Не попрощавшись
Просто отак пішло…
Сонце пеклó
В день цей останній літа,
Несамовито, гірко
І навіть зло.

Мало б кричати
Нам із небес щосили –
Гей, схаменіться,
Ладили ж дотепер!
Сонце ізверху
На прапори дивилось,
Тихо молилось –
Хоч би ніхто не вмер.

Сонце не знає,
Хто при якій посаді –
Маєте, люди,
Свій синьо-жовтий стяг!
Прапор один –
І на Верховній Раді,
І на Майданах,
В душах, на блок-постах.

Летіла зозуля

Ой, літала зозуленька
По полю, у лісі.
Лежать вбиті людські діти
Землею не вкриті.

Замовчала зозуленька
У жнива гарячі.
Більш не буде вона людям 
До ста літ кувати.

Заніміла зозуленька,
Журба серце крає.
Нема миру в Україні,
Брата брат вбиває.

Заніміла,замовчала,
Горе в Україні…
Жовте листя укриває
Братськії могили.

Олексій Могиленко
              25.09.14.

Зрада

В країні відбулася зрада!
Зганьбили весь вільний народ! 
Як швидко забула ця влада,
За що в бій пішов патріот.

Навіщо Майдан ми збирали?
Повірили в марні слова!
Щоб знов вони нас обібрали?
Тоді такій владі - ганьба!

Бомби рвуться...

Привокзальна клумба ромбом,
З квітами – плакат…
Миль за двісті рвуться бомби –
Й по тілах солдат...

Метушливо, гамір, людно,
Велич літніх хмар…
А за двісті миль відсюди -
Бомбовий удар...

Двоє в тисняві тиснуться
В штатному вбранні…
Рвуться бомби, бомби рвуться –
Чуєте чи ні?..

Любіть Україну!

Любіть Україну, як матір любіть!
Чи в радості то, чи у горі.
У бій вирішальний за неї ідіть!
Бо зрадник панує на крові.

Вставайте з колін та кайдани порвіть,
Врятуйте від смерті Державу.
Вона незабаром віддячить в ту мить,
Як тільки звільниться від клану.

Усуньте від влади панів і катів,
Бандитів, запроданців клятих, 
Продажних ментів, суддів та крадіїв,
Нацистів кремлівських завзятих. 

Країна рідненька, ще трохи – терпи,
Невдовзі твоя Перемога.
У бій йдуть сьогодні одні козаки,
Вони немов воїни Бога.

Лист солдату

Я звертаюсь ночами до Бога,
Та молюся за твоє життя.
Щоб скоріша була перемога,
Прошу Господа кожного дня.

Я благаю, щоб ти повернувся,
До родини своєї, живим!
Та в бою, щоби не спотикнувся,
Ангел став охоронцем твоїм!

Ти солдат і тепер захищаєш,
Рідний край від московських катів.
Нечисть бісівську геть проганяєш,
Що зі зброєю вдерлася в дім.

Давай розкажу (розмова двох)

Давай розкажУ для тебе
про що говорили весни,
Кого виглядали айстри
й молились услід: «Вертай».
Як сходить зоря ранкова,
як тануть зірки небесні...
ТогО лиш, про що промОвчу,
у мене ти не питай.

Давай покажу для тебе
джерела нові світанку –
Мене розбудили півні
у вранішній сонцеграй –
Я знаю, де ходить щастя,
покажу сліди на ганку...
Лиш те, що в очах сховаю,
у мене ти не шукай.

Захисти нас, Боже!

Я готова за тебе молитися,
Дорогий, любий мій захисник.
Перед Богом за тебе схилитися,
Аби тільки він допоміг.

Щоби він захистив у нерівному,
У святому, важкому бою.
І ти зміг відстояти ріднесеньку,
Україну квітучу свою.

Пам’ятаю той день, коли вперше ти,
На мою рідну земленьку встав.
А у юному віці, як воїн вже,
Прапор міцно рукою стискав.

Виріс синку, ти швидко і з гідністю,
Захищаєш мене від катів.
Від тієї російської нечисті,
Що зі зброєю вдерлася в дім.

Я благаю тебе, рідний Боженько,
Захисти моїх вірних синів.
Дай їм сили, відваги й хоробрості,
В цій безглуздій та клятій війні.

Присвята Надії Савченко

Світлана Макаревська

НАДІЇ

Є доленосні імена,
і тут нема питань:
вона – Надія, і вона
не зрадить сподівань.

Таких звичайних сподівань
про щастя на землі,
тих, за яких стояв Майдан,
під кулі хлопці йшли.

Вона не зрадить віру в тих,
хто справжній патріот,
і тих, хто у бою поліг
за правду, за народ.

Вона не дасть себе зламать,
я сподіваюсь щиро!
Їй допоможе все здолать
любов, надія й віра.

Тримайся, Надю! Ти – боєць,
тендітна героїня.
Шлемо тобі тепло сердець –
з тобою Україна!

Ну де ж ти, мій татку?

В малих оченятах втопилося небо, здається,
У кожну шпаринку заліз би, аби відшукати
Того', хто так глибого мешкає в серці -
Ну де ж ти, мій Татку?

Чому не заходиш до хати, чи ж я був нечемний?
Я більше не буду - візьми лиш мене знов на ручки!...
В дитячих очах - мов якесь неземне одкровення,
Мов Божа присутність...

Вільна Україна

Сумує рідна Батьківщина,
Втомився вільний наш народ,
Від зради, влади, обіцянок,
Брехні, покращень та турбот.

Втомились ми від казнокрадів,
Продажних суддів та ментів,
Від прокурорів, що при владі,
Та від проклятих ворогів.

Коли ж настане мир та спокій,
Коли ж до влади прийде той?
Хто любить свою Батьківщину,
Скажіть мені - де цей Герой?

Тебе чекає вся країна,
І вірить в неньки кращий час.
Єдина, вільна Україна,
І це в майбутнє шлях для нас.

Олександр Кобиляков

Об'єднати вміст