Слово – зброя!

Повертайся живим

Ангели світлі за руки взялися
І телефонний звязок поєднав
Тих, хто любили найбільше у світі,
Тих, хто надіявся, вірив, чекав.
- Тату, чи скоро війна закінчиться?
Скоро уже? А коли? Розкажи...
Ти повертайся додому скоріше.
Мені обіцяєш?.. Себе бережи.

Приспів

Повертайся живим, повертайся живим.
Ти-найкращий у світі татко.
Ти потрібен мені, повертайся скорій,
Я так хочу тебе обійняти.

«Що ж ти, війно, робиш з нами?»

Що ж ти, війно, робиш з нами?
Рано сини виростають.
Діти з сумними очима.
А у дружини, яка чекає,
У двадцять вже сиве волосся...

Що ж ти, війно, робиш з нами?
Серце материнське – не камінь.
Очі материнські – не ріки.
Чому ж сльози, як повінь, 
По долі розливаються?

«За півкроку до рубежу...»

За півкроку до рубежу. 
Там блок-пост.
Ворог стріляє. 
Зупиняємось. За межу.
Хто відміряв? 
Бандит не впускає.
Терорист. 
На моїй землі
В очі кулями сипле.
Мов милом.
Він бере на приціл.
Але відчай вогню
Посилаю навстріч.
Вірю.
Порятунок в мені.
І у краплях дощу.
Ніч. 
Міномети гримлять.
Снайпер сипле вогнем.
Побратими живі.
В ранах лежать.
І в гарячій крові.
Волонтер.
Медсестра.
Очі - спілий горіх.
І жіноче плече.
Опирається біль.
Відступати? 
Межа.
Ілловайск.
Ні, Луганськ
Ворогам? 
Не віддам

Повертайся живим

Повертайся додому живим.
Рідний брате, синочку і друже.
Хай тебе береже херувим.
Знай, що ми цього прагнемо дуже.

Ти – Герой наш, солдат-патріот,
Справжній син для всієї Країни.
Мусиш Ти захистити народ,
Україну спасти від руїни.

Ти – сміливий! Та хто ж, як не Ти,
Має землю свою захистити,
Від підступних загарбань орди
Довелось рідний край боронити!

Повертайся додому скоріш,
Молять Бога і мама, й дружина.
Їхні душі поверненням втіш.
І нехай розцвіте Україна!

Оксана Маковець, НСПУ

2014 рік

Яким був рік, що вже мина?
Важким він був – Майдан, війна…

І снайпер цілив у людей…
І серце рвалося з грудей…
На землю падали тіла…
І будь ти проклята, війна!

Війна супроти України...
Народ піднявся із коліна!
Бо всі ми прагнемо Життя –
Країні світлого буття!

Ми хочем чути голос Правди,
І скинувши важкі кайдани,
Ми разом встали, як один
Проти навали ворогів…

Всі знаймо - хлопці – то  Герої!
Здобудуть Мир і  перемогу!
І завше будем пам'ятати 
Героїв, що втрачала Мати…

«Зимовий табір...»

Зимовий табір, 
залізне ліжко, 
бардак і гамір, 
кульгава кішка, 
в палатці димно, 
в буржуйці жарко, 
про щось наївне 
брянчить гітарка, 
гуляє хвища, 
шпигунить протяг, 
на градус нижче 
статевий потяг, 
сніги рипучі, 
цнотливі зранку, 
мороз пекучий, 
застиглі танки, 
носи холодні, 
колючі щоки 
напередодні 
Нового року.

Роман Семисал

«Снігу зима насипала...»

Снігу зима насипала.
Скоро різдвяне свято.
Нам таке лишенько випало – 
Різдво зустрічать без тата.

Був дома – ялинку б уже приніс,
Вбравшись у Діда Мороза.
Та зараз між нами і поле, і ліс,
Холодна зима, морози.

Він нас захищає – в руках автомат.
Чи міг би про це хто знати,
Що фермер – учора, сьогодні – солдат,
Що битиме ворога тато?!

Прес санкцій або «Песець»…

Не вірив в санкції, по суті,
Здавалось – казка для малят…
Зустрілись барель, рубль і Путя
І трьом усім – під шістдесят…

Як грамотно “зробили” Вову!
ЄС і Штати – то майстри!
Як не крути – “усьо хрєново”.
А рубль продовжує “рости”!

Хто ж тоді, як не ти?

(нашим найдорожчим захисникам)

Та вже йди, відпущу,
Хоч душа - у надрив.
Крізь завісу дощу
Йдеш у ніч, до вітрів,
Що колишуть в степах
Непокірні чуби,
Видуваючи страх
З тих, що вже не раби...

Нерозкрилених мрій,
Нерозкритих обійм
Ти вже надто зустрів
Лабіринтами війн.
Між обвуглених стін
Твій простелиться шлях.
Хтось воскрес на хресті,
Хтось - помре для життя...

Ще почекай, толерантна Європо…

"Тому ми поговоримо про нові санкції, оскільки нам здається, що внесок Росії для досягнення миру недостатній"
Ангела Меркель
 

Внесок Росії у мир – очманіти!
На попелищі димиться зола…
“Ми поговорим…” – наївні, як діти.
Хижо сміється імперія зла.

Гірша ординців, що вийшли на лови,
Підла й брехлива колишня “рідня”,
Здохни, проклятий орел двоголовий,
Що напувається кров’ю щодня!

«Скажений вітер, як та москва...»

Скажений вітер, як та москва,
дійшов до краю – 
в підступні сіті зв’язав слова
«війни немає».

Німує місяць над вівтарем – 
уламком храму.
На танку суне кривавий кремль – 
у пекло прямо.

Перетинають кордон зими 
птахи і квіти – 
солдатам діти малюють мир.
Лютує вітер…

Анна Багряна

Ти знову йдеш...

Ти знову йдеш…
У перший день зими
дорогу стелять інеєм тумани.
А я молюся –
Боже сохрани,
верни його додому…
І до мами,
до рідного порогу,
до стежин,
що босоногі п’яти цілували,
а  серед днів
губився часу плин -
тут сонця, вітру,
руху було мало,
а нині досить вулицею йти...
Торкатись оком
мирних краєвидів...
Бо завтра -
Маріуполь, блокпости,
окопи і війна...
Там серцем нидів…
Там чорний дим і небо у вогні,
і блудить страх,
і в чорні вікна виє…
Де час стоїть…
Там гради лічать дні,
а серце теплить віру і надію…

Об'єднати вміст