Слово – зброя!

«Рядки, що занесені вітром з Майдану»

Цикл віршів «Рядки, що занесені вітром з Майдану» написаний кров'ю мого серця.
Це - своєрідний щоденник Майдану у моїх відчуттях, коли я ночами молилася за мій нарід та землю,
читаючи Псалми. 

Раїса Гусленко, 76 років, м. Київ
                                             

Бога нічого гнівить, треба правду говорить!

***

Осінь минає. Сонечка усміх
Майже останній. Темряви успіх
Надто брутальний падає краплями
Глибоко в душу. Кіптяви плямами
Зір застеляє. Безлад та морок.
Чи ж знадобиться років ще сорок
Бути сліпими? Дай же нам сили! 
Дай же нам мудрість! Щоб не водили,
Не привели до пекельної ями
Вражії діти. Веди ж нас! Будь з нами,
Боже Єдиний! Боже Правдивий!
Знищи орди нечестивеє плем’я!
Спаси нашу мову, наш нарід та Землю!
                                       грудень 2013, м. Київ

«Ніхто не хотів помирати...»

Ніхто не хотів помирати.
Далеко було до ранку.
Строчили по нас автомати,
Стріляли російські танки.

Вдивляємся в темінь хижу,
А там зачаївся ворог.
Він думав - ніхто не вижив
У цих поруйнованих горах.

Блищали зіницями вікна,
Кричали простреленим ротом,
Коли божевіллям облипла
Стріляла російська сволота,

Коли у шпиталі конала
Від болю маленька дитина,
В Росії далекій чекала
"Геройського" мама сина.

Україна воскресне для нас

Кожен ранок чекаємо миру,
Але чуємо страшне: війна!
Ми в полоні новин із ефіру,
А хтось справді в полоні вмира.

Кожен ранок сивіють дружини,
Сивину чорна хустка схова.
Десь хоронять брата і сина,
Тата в діток забрала війна.

Кожен ранок отак, через силу
І крізь сльози, що душать завжди...
Боже, зглянься, прости і помилуй!
І спаси Україну, спаси!

Кожен ранок чекаємо миру
І він прийде, той радісний час.
Дочекаємось ми воскресіння,
Україна воскресне для нас!

Олексій Могиленко
19.01.15.

«Вже рівно рік…»

Вже рівно рік… 
Вбивають українців
у цій війні.
Втомився лік…
Із горем наодинці
минають дні.
І знов пече,
І ятрить свіжі рани
юнача смерть…
Твоє плече,
мій янголе незнаний,
Небесну твердь
для нас трима…
І зорі нам ще сяють -
Життя прядуть…
Іде війна.
Герої не вмирають -
В серцях живуть.

Адель Станіславська

Старий Новий рік

На Маланки вдарили гармати,
Вибухами вкрили блок-пости –
Вшістдесяте, може всімдесяте,
За добу хотіли нас змести.

– З Новим Роком, мати-Україно!
Ми тобі віншуємо здаля,
Нам щедрують Гради й Буратіно
Голосно на празник Василя.

За прохід російського “конвою”
Побратимам тут лягти кістьми?
Мовчки грієм біля серця зброю,
Ворог знає – не відступим ми.

«Швидше. В нори, в кущі, в мишоловки...»

Швидше. В нори, в кущі, в мишоловки. Сховати- 
сь. Адже ті, в камуфляжах, не будуть чекати. 
Вони просто потрощать вам голови. Власне 
це не дуже болить. Біль спалахує й гасне.

Смертоносна петля обів`ється круг шиї, 
закрутився у сіті густої трави. 
Зуби, пазурі, страх — виривайся, живи, 
або смерті чекай, як нічого не вмієш.

Олександр Бившев: Україні (із Орловського обласного суду)

Публікуємо лист, який щойно надійшов на адресу «Жінки–УКРАЇНКИ»:

Здравствуйте! Посылаю вам своё новое стихотворение, написанное в Орловском областном суде, который признал экстремистским моё стихотворение "УКРАИНСКИМ ПАТРИОТАМ". Таким образом, мои произведения стали теперь официально запрещать в нашей "демократической России". Всего вам доброго! Стойкости вам и крепости духа! Тримайтеся, друзі!

УКРАИНЕ

«Это наша война.»
«Убивать, убивать, убивать. Больше разговоров никаких не должно быть. Как профессор я так считаю»

Александр Дугин

Сумна Свята вечеря 2015 року

Знову сумна Україна сяде вечеряти.
Першу зірку через сльози буде виглядати.

Стіл із сіном під обрусом вишитим до свята.
І запахне дим з ялиці з стаєнки до хати.

Буде линути Молитва до Божого Сина,
Визволь, визволь нам, Ісусе, рідну Україну.

Буде дідух на покутті і кутя багата,
Та родина невесела, бо немає тата.

Мусів батько цього дому іти воювати,
Щоб не смів москальський чобіт нам святе топтати.

Буде й ця Свята вечеря знову із сльозами,
Вже не прийдуть з колядою синочки до мами.

Але хай московський зайда одне пам'ятає:
Україна Є! І БУДЕ! Христос ся рождає.

Оксана Максимишин-Корабель
8 грудня 2014 р.

Повертайся живим

Ангели світлі за руки взялися
І телефонний звязок поєднав
Тих, хто любили найбільше у світі,
Тих, хто надіявся, вірив, чекав.
- Тату, чи скоро війна закінчиться?
Скоро уже? А коли? Розкажи...
Ти повертайся додому скоріше.
Мені обіцяєш?.. Себе бережи.

Приспів

Повертайся живим, повертайся живим.
Ти-найкращий у світі татко.
Ти потрібен мені, повертайся скорій,
Я так хочу тебе обійняти.

«Що ж ти, війно, робиш з нами?»

Що ж ти, війно, робиш з нами?
Рано сини виростають.
Діти з сумними очима.
А у дружини, яка чекає,
У двадцять вже сиве волосся...

Що ж ти, війно, робиш з нами?
Серце материнське – не камінь.
Очі материнські – не ріки.
Чому ж сльози, як повінь, 
По долі розливаються?

«За півкроку до рубежу...»

За півкроку до рубежу. 
Там блок-пост.
Ворог стріляє. 
Зупиняємось. За межу.
Хто відміряв? 
Бандит не впускає.
Терорист. 
На моїй землі
В очі кулями сипле.
Мов милом.
Він бере на приціл.
Але відчай вогню
Посилаю навстріч.
Вірю.
Порятунок в мені.
І у краплях дощу.
Ніч. 
Міномети гримлять.
Снайпер сипле вогнем.
Побратими живі.
В ранах лежать.
І в гарячій крові.
Волонтер.
Медсестра.
Очі - спілий горіх.
І жіноче плече.
Опирається біль.
Відступати? 
Межа.
Ілловайск.
Ні, Луганськ
Ворогам? 
Не віддам

Повертайся живим

Повертайся додому живим.
Рідний брате, синочку і друже.
Хай тебе береже херувим.
Знай, що ми цього прагнемо дуже.

Ти – Герой наш, солдат-патріот,
Справжній син для всієї Країни.
Мусиш Ти захистити народ,
Україну спасти від руїни.

Ти – сміливий! Та хто ж, як не Ти,
Має землю свою захистити,
Від підступних загарбань орди
Довелось рідний край боронити!

Повертайся додому скоріш,
Молять Бога і мама, й дружина.
Їхні душі поверненням втіш.
І нехай розцвіте Україна!

Оксана Маковець, НСПУ

Об'єднати вміст