Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сіваченко Сергій
Загиблим героям у День українського добровольця присвячується
Березень 14, 2017 - 23:31 — perohanych
* * *
На небесах лунає передзвін:
Архангельські полки повніють знову.
Найкращих добирає часто він –
Окремий український спецзагін,
Який веде бої цілодобово.Він дивиться усміхнено на нас
І закликає не втрачати віру.
Бо ворог для прозріння має час.
Як ні – то Бог зірве під ним фугас
Невидимий. А новачку допіруВгорі дали білющий камуфляж
І гострі громовиці замість зброї.
Архангелу не треба вже «калаш».
На небі ж він. Але назавжди наш –
Спаситель від Геєни вогняної.Твоє ім’я не згасне у віках,
А подвиг не забудеться тим паче.
Бо ти, переступивши через страх,
Підніжжям ліг, проте утримав дах.
Із миром спочивай собі, Вояче!
Хвилі похилі біжать за братами...
Грудень 8, 2016 - 23:12 — perohanychХвилі похилі біжать за братами,
Міцно штовхають споріднену плоть.
Давлять валетів охрещені дами
Зверхньою позою. Бачить Господь
Горде сум’яття опалого листя
В черзі, сформованій вітром рвучким.
Спереду – сто, а позаду – за двісті.
Годі розгледіти, хто тут за ким.
Місце – ніщо! У процесі важливі
Зграйний інстинкт і споріднена ціль.
Звук же чергується в речитативі,
Мов нерозмитнений автомобіль
В пробці затиснутого у лещатах
Міста. А місто вкидає до черг
Рідну сестру та нерідного брата.
Важко вловити, де низ, а де верх.
«Усе-таки все так і заплелося...»
Жовтень 16, 2016 - 17:01 — perohanych
* * *
Усе-таки все так і заплелося:
З косметики – дрібниці на лиці,
І шкіру не тягають фахівці,
І лак не заплямовує волосся.
Ацтеки ж не питалися та інки,
Коли нарешті зробиш манікюр,
А зводили першопрестольний мур
На честь облагородженої жінки
Із рисами прадавньої природи.
Вона у власній справжності жива,
Бо заспокоює, як сон-трава,
Нервовий шал ребрендингу та моди.
А тіла шпаклювання чи ремонти
Фактурних брів та витончених вій
Згинаються. Бо вищість – у живій
Колінна чашка сповнилась до краю
Травень 22, 2016 - 21:35 — perohanych* * *
Колінна чашка сповнилась до краю
На чайній церемонії меніска.
Сама ж рухливість рахувалась у відрізках,
Яким роздолля зайве заважає
Розгледіти несходжені заначки
І там ступнею похазяйнувати.
Тоді-то ступенів прошарок вайлуватий
Ступає на суглоб. Допіру рачки
Доводиться ловити панацею
На найдурнішій транспортній розв’язці.
Тим часом набряки кучкуються на чашці,
Як учні після дзвоника в ліцеї.
І осідають жадібно чаїнки
В заварнику. А згодом – на коліні.
Життя, по суті, – то нестача вітамінів
Постійна. Як саджання чи обжинки.
Вивчають достеменно ліцеїсти
Уразливість, недоліки менісків.
Магістри ж тихо п’ють сивуху або віскі
І думають, куди б це краще сісти.
Відсутність руху містить позитиви
В короткій перспективі. Та навіки
Не стачить всюди аспірину, інших ліків,
Аби в суглобі приховати вивих.
«Наготував хокейну ключку...»
Березень 28, 2016 - 19:41 — perohanych* * *
Наготував хокейну ключку,
Аби пограти у більярд –
Нахабно, вишкірено, рвучко.
Найперша ціль – це сам удар.
А точність – фікція вторинна,
Бо на столі немає луз!
Таке не втямить ні тварина,
Ні штучний розум. Сажотрус
Прочистив би забиті лузи,
А не впихав у димарі
Дроти, зубила. Не вовтузив
Шляхів для тяги нагорі.
Більярдна ж сповнилася болем:
Назовні виходу нема!
Болячка зветься карамболем.
«Чистішими ставали ратиці...»
Чистішими ставали ратиці
Під час мандрівки в мілині.
За них чіплялись каракатиці
(Побути хочуть на коні).
А сам скакун без роду-племені
Летить виснажно в мілину,
Скидає сідла та рве ремені –
Ковток свободи на кону.
І відлітають крапель китиці
По прибережній площині,
Не зупиняючись на критиці,
Пересікають потайні
Заначки камерної музики,
Дрібнички видив осяйних.
«Бандерівець натягує бандану...»
Бандерівець натягує бандану
До половини шийного хребця
І, відчуваючи затуленість лиця,
Навшпиньки проринає крізь тумани
У фаталізм епічний, полум’яний.
Бандерівцю нема чого втрачати
У зграї недолугих ідіом,
Де непоборна постать, як фантом.
І купи зафіксованих ум’ятин
Показують, як точно записати
Проекції досягнень усебічних:
У когось-то сердець навиривав,
Вчинив без ліку культових розправ.
На пам’ять сатиричному журналу «Перець», випуск якого припинився рік тому
* * *
За кроком крок – все вище, вище, вище
Допитливість підносить малюка
Драбиною на дідове горище,
Де ніби ареал комірника:
Старі одежини, садовий інвентар,
Скелети поіржавлених відерець.
Тут луснув би від щастя антиквар!
А у кутку лежить пожовклий «Перець»…
«Умовностей ритмічних сівозміна...»
* * *
Умовностей ритмічних сівозміна
Вигукує із грамот сідляра:
Мене ніхто не ставив на коліна!!!
Сідаю сам! Молитися пора!
Підлога опирається, тріскоче
Під натиском нового вантажу.
У книзі обліку – облізлий прочерк.
А я урівноважився. Сиджу.
Без тіні статистичної відмітки,
Без рапорту про кількість присідань.
Хотілося б зафіксувати, звідки
Черпається енергія прохань
На право поступу у невідоме,
На право доступу до вишини.
Лиш обраним дає приватний номер
Для переписки Бог. Тож заміни
Стару сім-карту на самокритичну
Пожертву для магічного зв’язку.
Спочатку – біль, а потім стане звичним
Тепло, мов опинився в парнику.
