* * *
Усе-таки все так і заплелося:
З косметики – дрібниці на лиці,
І шкіру не тягають фахівці,
І лак не заплямовує волосся.
Ацтеки ж не питалися та інки,
Коли нарешті зробиш манікюр,
А зводили першопрестольний мур
На честь облагородженої жінки
Із рисами прадавньої природи.
Вона у власній справжності жива,
Бо заспокоює, як сон-трава,
Нервовий шал ребрендингу та моди.
А тіла шпаклювання чи ремонти
Фактурних брів та витончених вій
Згинаються. Бо вищість – у живій
Подобі таємничої Джоконди.
Джоконда та у нашому дворі
Вигулює обачливо дитину,
Вихлюпуючи ніжність голубину.
І гніздяться голубки-матері
На лавкці підкаштанної бесідки.
Конферансьє віщує в мікрофон:
«Вони – краси природній еталон!»
Чи треба тут роз’яснення та свідки?
© Сергій Сіваченко
