Жінка-УКРАЇНКА

* * *

За кроком крок – все вище, вище, вище
Допитливість підносить малюка
Драбиною на дідове горище,
Де ніби ареал комірника:
Старі одежини, садовий інвентар,
Скелети поіржавлених відерець.
Тут луснув би від щастя антиквар!
А у кутку лежить пожовклий «Перець»…

Вісімдесяті, як то личить, зверху.
Та й сімдесяті попід сподом є.
За цим добром колись ставали в чергу.
А зараз, хай там що, воно – моє!
Сканую широченні сторінки –
І брови розправляються понурі:
Коли ж то ще сміялися й батьки
З шифровок у оцій карикатурі.
Був ясним шифр мені наполовину.
Та з віком додатково розумів,
Збираючи колекцію глибинну
З «проперченого» гумору томів.
Журнали, що для мене золоті,
Із почерком Зелінського, Гливенка,
Тримав у неймовірній чистоті.
Для даних дій впровадив семиденку.
Аж раптом куля влучила у серце:
Рентабельність озвучила наказ,
Аби безжально покінчити з «Перцем»!
І я, як той хлопчина-верхолаз,
Пригадую горище у пилу.
Покадрово ідуть карикатури
Перед очима. Часточку малу
Ношу в собі для зміцнення статури.
Мені в діди годишся, друже Перче,
Та досі не віталися на Ви.
Тож і тепер «бувай, арівідерчі»
Скажу тобі. Посмійся, не реви…

Сергій Сіваченко