Слово – зброя!

Обереги

На бойове чергування заступить пітьма.
Вкриє блок-пост, наче мати – замерзле дитя,
І колискову прошепче нечутно сама –
Про неспокійне і мирне домашнє життя.

Сниться Іванові білений зболений дім:
Четверо хлопчиків бавляться там у війну. 
Стовбур калини за весну і літо зміцнів,
Жінка помітила першу свою сивину…

Сниться Михайлові дотик, і доторк, і щем:
Перші бажання, що втілені сном у життя…
Ніч тарабанить довкола самотнім дощем:
Краплені карти таро про крихке майбуття…

Не віддам

Ні, свого сина, бандите, тобі не віддам!
Хіба для того у муках колись народила?
Ти мені ворог, а ще – ти падлюка і хам.
В тебе є зброя, а в мене - молитви сила.

Знаю, що гріх, але я тебе все ж прокляну.
Щоби скрутило негідника просто в погибель.
Хто на землі моїй цю розпотіяв війну,
Той неодмінно свою віднайде тут загибель.

Все неможливе зроблю, а дитя захищу.
Чи ти не знаєш якою у гніві є мати?!
Геть, лиходію! До хати тебе не впущу.
Серце своє я поставила нині на чати.

Тетяна Череп-Пероганич

Вставай, країно гордая

Патріотична пісня часів німецько-радянської війни у перекладі Миколи Бажана. 

Вставай, країно гордая,
На подвиг бойовий!
З розбійницькими ордами
Вставай на смертний бій!

Ненависть благородная
Хай хвилями зрина,
Іде війна народная,
Священная війна!

Поезії зі Сходу

Наша рідна

Так хочеться радіти, коли дощ
ллє краплями своїми по асфальту,
коли під сонцем мальви пахощ,
та місяць у пригір'ї чіпляє за скирту.

Вдихати я бажаю повітря весняне,
таке прозоре наскрізь наче скло.
Та щоб у полі колосся медвяне,
липневим смаком вуста плекало.

Бажаю я казати ті слова своєю рідною
до серця мого навічно пригорнутою,
чарівною, вільною, благородною
та гідною у світі – українською мовою.

 

«Вечоріє. На небі зорини...»

Вечоріє. На небі – зорини,
Понад містом лягає туман.
Я стала мовчазна, змінилась,
Не чекаю тепла від життя.

Україна і я стомились,
На Донбасі - жорстока війна.
Звідкись взялись москаль і кадири,
Хочуть виграти в Бога життя.

Ворог нищить дорогу до раю,
Красу скронь розпинає біль.
Смерть у вікна батьків зазирає,
Що чекають живими синів.

Захиснику Батьківщини

У час, коли наш край в жорстокій боротьбі
Злий ворог рве, лишаючи глибокі рани,
Багато так сказати хочеться тобі,
Наш Брате, Батьку, Сину, Друже і Коханий.

Тобі безмежна дяка за незламний дух,
Що серед вибухів, війни страшного пекла
Тримаєшся ти стійко серед путлерських потуг
Спрямованих на те, щоб Україна вмерла.

Захоплююсь тобою й дякую тобі,
Що свій патріотизм доводиш, взявши зброю
Й на захист ставши без пустопорожніх слів,
Багато ж тих, хто тільки на словах герої.

Бо чуємо, як голосно гримлять слова
Тих патріотів, що сховались за мандати,
Лиш в кабінетах вони вміють воювать –
Парламентські щури й нахабні бюрократи.

Зоряна Макаренко: Скажи, невже ти після цього брат?

Зоряна Макаренко: «Мені 17 років. Мешкаю на кордоні між Києвом та Борисполем.
Співаю, пишу вірші, читаю реп. Вірші почала писати ще з 12, хоча свій перший "віршик" склала у 6 років.
Пишу для душі і від душі. Дуже вдячна всім, хто підтримує мене. Для мене це дуже важливо! Слава Україні!»

Поезія

Мати

Хіба ж вона думала, знала, 
Що в долю ввірветься війна.
Ростила сина, плекала
Без батька, одним одна.

Високий, стрункий, завзятий
З Майдану – гайда на Схід.
– Матусю, не довго чекати…
Й розмило дощами слід.

А вже через місяць тривога
Постукала жінці в вікно.
– Вас син тепер десь біля Бога,
Убили бандити його.

Сказали, що він загинув,
Та тіла ж нема ніде.
І мати єдину дитину
Картоплю копати жде.

 

«Боже, гріхів без ліку, виявилась слабкою...»

Боже, гріхів без ліку, виявилась слабкою,
Стільки дурниць робила я за своє життя...
Але дозволь, Всевишній, погомоніть з Тобою,
Вислухай, дуже прошу, грішниці каяття.
Щиро шкодую, знаю, важко усе простити,
І розумію, Боже, я не одна така.
Стільки щодня проходить через дрібненьке сито,
Стільки прохань щоднини в грішного жебрака...
Я не для себе прошу, Господи милосердний,
Скільки мені там треба, вдячна за те що є.
Хай у народу мого віра у себе твердне,
Хай Україна в мирі долю свою снує. 

«Ще кілька днів - і закінчиться гроза...»

Ще кілька днів - і закінчиться гроза.
Припиниться призов до небесного батальйону,
І вже не загубиться жодна зірка,
І жодна куля не долетить
до середини Дніпра...
Тільки краплі крові густішатимуть,
вигранюючи святе
ймення України.

І материнські сльози
ще довго шукатимуть
запасних аеродромів...

Сергій Пантюк

Дорога додому — нова пісня Юрія Старчевода

Хай все хороше, у що вірять захисники України, все, про що вони мріють, якомога скоріше втілиться у життя! Хай скоріше усі повертаються додому, повертаються живими і здоровими! Хай війни не знає Україна моя!

Дорога додому

Дорога додому з війни – мила серцю дорога.
У мріях про дім біль зникає і тане тривога.
І думка про рідних людей хвилює так душу.
Він чесно служив, він клятву свою не порушив!

Як хочеться цілому світові серце відкрити!
Любити як хочеться всіх, як хочеться жити!
Він ціну людського життя дуже добре вже знає…
Герої житимуть вічно… Вони не вмирають…

«Мій пане, який нерозумний світ!..»

Мій пане, який нерозумний світ!..
Яка на румовище сходить журба!
Під небом, чорним, ніби графіт,
конаю в піску. І грифон з герба.

З дерев погаслих кричать граки.
Я впав з коня і програв турнір.
Тепер крізь мене ростуть гілки,
пробивши в панцирі триста дір.

Об'єднати вміст