Жінка-УКРАЇНКА

Олександр Васильович Афонін (народився 6 вересня 1954 року в смт. Вільча Поліського району Київської області) — український громадський діяч у сфері книговидання. 

Президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.

За активну громадсько-політичну діяльність, особистий внесок у розвиток національного книговидання О. В. Афоніна нагороджено орденами «За заслуги» ІІІ та II ступенів, Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України, присвоєно Почесне звання «Заслужений працівник культури України».

За результатами діяльності у 2004 році — лауреат премії імені Дмитра Нитченка.

Пише вірші.

***

Багато що Вкраїні треба мати. 
Та у ці дні бажаю лиш одне: 
Щоб до «залежність» слова нам додати 
Реальну, врешті-решт, приставку «НЕ». 

***

А поночі шум міста - наче спів, 
Що вплетений у дзвін, ледь чутний, листя. 
І хоч не розібрати в пісні слів, 
Та чується як дуже промовиста... 
Усе в ній є - і дня шаленний ритм, 
І спеки ноти сплавлені у ціле, 
І вітерця неспинений політ, 
І надвечір"я, по-міському, миле. 
А ще є сум, що тоненько бринить 
Окутуючи пісню цю серпанком... 
Бо зараз пройде ще остання мить - 
І я тебе почую лише ранком...

***

Горобці купаються в калюжі, 
Воду б’ють маленькими крильми, 
Наче проганяють люту стужу 
Ще недопомерлої зими. 
Серед купин снігу почорнілих, 
Хоч земля ще в стані напівсну, 
Пташенята так святкують милу, 
Ними лиш відчуту вже весну. 

***

А сніг іде… Гуляє хуртовина, 
Пелюстки білі сипле у вікно. 
А під вікном заквітчана калина 
В червоних ягід молоде вино. 
Багрянолиста, в сніговім уборі, 
Як молода, що вінчання чека… 
Байдуже їй, що Дід Мороз на дворі 
Холодний грудень в гості вже гука. 
Ач, розпашілась! Молодою кров’ю 
Усе навкруги себе зогріва… 
Тому, хто любить і живе любов’ю, 
І в січень лютий жарко, як в жнива. 

***

"Не лічи свої дні, а лічи своїх друзів", — 
Ще в дитинстві бабуся сказала мені. 
Бо чим більше ти матимеш друзів в окрузі, 
То тим довшими будуть життя твого дні...

***

Після дощу осіння прохолода
Опанувала вулиці й двори.
Як швидко помінялася погода,
Хоча, мабуть, так треба по порі.

Холодний вітер гонить дужу хвилю
По морю ще зелених верховіть.
І сонце ще, хоча якось несміло,
Між темних хмар вигулькує на мить.

Все, відгуляло літо, відлетіло,
Ще кілька днів — і дійде до межі.
А ми гартуймо розум наш і тіло,
Бо стоїмо усі на рубежі...

 

***

Крони в парках раптом "посивіли",
А здавалось, рано їм іще.
І хоч колір жовтий, а не білий,
Та яка різниця... Ще й дощем
Ранок місто покропив сьогодні,
Правда, так непевно, навмання.
Та небес серпнева ще безодня
В хмарах не серпневого вже дня.
Мабуть, осінь заступа на варту
Й лист фарбує в жовте і руде...
Але нині сумувать не варто —
Дощик пройде й літо ще буде!

***

Нині оптимістом складно бути,
А я вірю: все лихе - мине!
Доки в Україні будуть ЛЮДИ -
Жоден ворог нас не підімне!

***

Полум’ям Майдану і війни
Обпалило вересневе свято.
І нема в тім дітлахів вини,
Що не з кожним з них є нині тато.

І тому сьогодні свято це
Має присмак радісно-трагічний.
В матерів заплакане лице —
Почуттів цих символ споконвічний.

Та сьогодні варто зрозуміть,
Як найголовніше і єдине:
Треба покоління нам ростить
Те, що відбудує Україну.

Те, що за батьками піде вслід
Шляхом не борні вже, а любові,
По землі, де буде лише цвіт,
Без руїн, без болю і без крові.

Те, що стане наче знамено
Змістом незалежності і волі.
Сіймо ж нині юне це зерно,
Те, що завтра зійде житом в полі.

Годі плакать! Україні буть
Незалежній, гордій і могутній!
Нинішнього свята в цьому суть
І Вітчизни нашої майбутнє.