Слово – зброя!

Усім матерям Росії

Почуйте нас всі матері Росії -
Не посилайте на війну дітей.
Обманюють химерні лицедії –
Не хочемо ми крові і смертей.

Не екстремісти ми і не бандити,
А добрий, мирний, трудівник-народ,
Який хотів у мирі з вами жити –
І свій статут не пхав у ваш город.

Не даємо вказівок ми нікому, - 
Як жити далі і куди іти… 
Усюди -у великому й малому –
Ми хочемо усе самі знайти.

«Росіяни, хто при пам’яті, зупиніть своє ху…ло…»

Росіяни, хто при пам’яті,
Зупиніть своє ху…ло,
Щоб воно до катастрофи
Увесь світ не довело.

За усіх дітей убитих
НенавИдимо ху..ло,
То невже усі ви хочете,
Щоб на вас це перейшло.

Не ганьбіться перед світом,
Як відбутися могло,
Що народ весь засліпило
Нице, каверзне ху..ло.

«Наш чотовий – чоловік з химерами...»

Наш чотовий – чоловік з химерами
Коли над полем бою сходить сонце
Він каже що це на дальньому блокпосту запалили шину
Місяць у нього це горло крупнокаліберної гармати
А море – це розплавлене олово
Чому воно солоне?
Тому що у ньому наші сльози піт сеча і кров -
Воно протікає крізь нас.

Химерний чоловік погодьтеся
Але сьогодні він сам себе перевершив
Коли рано-вранці зайшов до нашого намету і сказав
Все – сьогодні війни не буде – 
Так сказали по телевізору
На цілих три доби зупиняється війна.

Найважче рішення

«Після обговорення ситуації, я, як Верховний Головнокомандувач, прийняв рішення не продовжувати режим одностороннього припинення вогню».

Звернення Президента України Петра Порошенка до співвітчизників, 30 червня 2014 року

І кожен видихнув: нарешті!
Всім зволіканням край, кінець.
Так, мир – жаданіший. Але ж ти
Сам це відчув – урвавсь терпець.

Бо перемир’я, й стільки вбитих!
Який з ним може бути мир –
Із терористом і бандитом?
Невже такі наївні ми?

Неоголошена війна

В Україні іде війна,
Оголошень ніде нема,
Гинуть люди, палають міста,
Дим над долею нависа...

Доля-доленька, будь милосердна,
Не дай Україну роздерти.
Так хочеться в мирі жити,
Веселці у небі радіти.
А ми сієм й печемо хліб,
Й проводжаємо хлопців на Схід,
Ми співаєм і молимось Богу,
І просимо легшу дорогу.

Плач України

Присвячується всім,
хто загинув у боротьбі за Україну
з початку 2014-го року

Схиливши голову свою золотокосу
Із чорними стрічками, що понад волоссям
Тривожний вітер, наче хвилі розвіває,
В скорботі Україна тужить і ридає.

Вона ридає, бо спіткало її горе –
Тяжке, мов камінь і безкрає, наче море.
Ввірвалось в душу невблаганним ураганом,
Прошило болем її серце, мов кинджалом.

«Заради вірності небесній сотні...»

Заради вірності небесній сотні,
Заради того, щоб ми всі були,
Заради миру завтра, і сьогодні,
Не підпускаймо підлої війни.

За що ти, земле, вкрита полинами?
За що у долі сіль та гіркота?
А ти пишайся доньками й синами,
Зростила ж їхню вірність неспроста.

UA. Злодійське літо -2014

Крадуть і далі. Що для них Майдан?!
Подумаєш загинув хтось із чесних... 
Допоки ще при владі – кожен цар,
Дай, чорте, сил додому все донести.

Торги тривають: і війна – базар,
Ну й що, як тонша броня на жилетах?
В шухляду хап – іще один хабар:
Злодійства безперервна естафета.

Герої вже давно у небесах
За волю довелося помирати.
Звичайно, жалко Сотні бідолах,
Але пора, як завжди, в Емірати.

«Заспіваю - і заплачу...»

Заспіваю - і заплачу,
І зрадію, й засміюсь.
Так печаль свою неначе
Виллю рідному комусь.

Ніби радість довгождану
Поміж друзів розділю,
З дна криничного дістану
Воду - й душу закроплю.

Розів'юся сизим хмелем,
Злину чайкою в зірки,
Де під небом пісня стелить
Вишивані рушники.

«Місто, де тепер суцільні ями...»

Місто, де тепер суцільні ями,
Спить тривожно – майже і не спить.
«Не хвилюйся – я стою тут прямо.
Постріли – ховаюся наспід».

Тут хіба цінуються медалі?
Важливіше – крок і знову крок. 
«Ти пробач, що не відповідаю – 
Вибухами глушиться дзвінок».

Тут воюють вміло і невміло.
«Ти за мене – добре? – помолись. 
Я тепер такий, як ти хотіла,
Просто трохи далі, ніж колись».

Об'єднати вміст