Жінка-УКРАЇНКА

– ти бойова порода юних лицарів брехні
– ні
– тебе виводили щоб вмерти на війні
– ні
– твій мозок й серце утопили у лайні
– ні
– і ти ненавидиш усі думки складні
– ні
– виходиш з себе губишся на чужині
– ні
– не бачиш на собі ошийника панів
– ні
– твої кайдани почуття дурні
– ні
– твій дух скували іскри полум’яні
– ні
– жорстокий світ спалити хочеш у вогні
– ні
– ти не живеш без страху і борні
– ні
– твої улюбленці залякані й страшні
– ні
– і ти насилуєш чортівок уві сні

А людям життя – щоб жити!
Щоб бачити ранку зорю!
Слов’янськ… і Одеса… сльозою умиті…
І пам’ять полеглим в бою.

На захист Вкраїни сини її встали,
І відсіч отримають ті,
Хто хоче назвати себе ще «братами»,
Хоч руки по лікті в крові,

Хто зраджує землю, яка народила
І матері мову, і спів…
Схилюсь на колінах за вірність орлину…
За доньок… за наших синів…

Хтось знову плаче у Слов'янську та Одесі,
Хтось знову хоронитиме синів...
Чи двоє полягло їх там чи десять,
Прийми їх, Господи, у тиш своїх садів...

Патара Бачія

Я знаю, вірю ми здолаємо
Випробування долі у цей час,
Бо Україна на землі є світлим раєм
І гідність наша українська є у нас.

Ніколи нам не бути вже рабами,
Ми, як весни розмаю, буйний цвіт!
Тому єднаймось! Рід свій не ламаймо!
Ми нація велика – знає світ!

Ми – справжні! Україна – із любові!
Козацький дух до перемоги наш рушій!
У нас молитва за свій край у кожнім слові
І радість яблунева у душі.

Тому, за край, за дім, за нашу пісню,
За сміх дітей, за спокій матерів,
За наречених, українську вишню,
За мови нашої чистоджерельний спів.

 Людмила Яцура

Дивлюся на свого малого і думаю: який він наївний, чистий, не зіпсутий, беззахисний, як я його безмежно люблю... я стільки зробила, аби він жив, але цей світ його не вартий! Боже, не покидай цих дітей на поталу злу і потворам, допоможи тим, хто зараз стоїть під кулями, допоможи вистояти, захисти від смерті, збережи нашу віру і людяність, не дай втратити нам людське обличчя.