Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Слово – зброя!
Поезія Оксани Максимів
Біла голубка
Жила собі пташка - голубонька біла,
Що прагнула волі і сонця тепла.
Хотіла в польоті розправити крила,
Та чорна дозволить цього не могла.Бездушна й жорстока, та чорная птиця
Пускать не хотіла у вільний політ,
Ловила голубку за білії крильця –
Неволить хотіла багато вже літ.Та біла голубка весь час опиралась
І вільно хотіла в майбутнє летіть.
А чорна та птаха все не відступала,
Хотіла минуле з давен повернуть.
Утікайте, москалі, з української землі
Утікайте, москалі, з української землі,
Забирайте автомати і вертайтеся до хати.Це є наш родинний дім і не місце тут чужим.
Ми вас навіть не лякаєм, так, культурно виганяєм.Якби ви знали до кінця, чим дихає земля оця!
З могил тут мертві можуть встати, щоб Україну захищати,Тут душі славних козаків, всіх наших прадідів, дідів
Повернуться назад із неба, як виникне така потреба.Жінки і діти тут повстануть, за Україну грудьми встануть,
Тут ріки вийдуть з берегів, щоб потопити ворогів,На захист нашого народу тут стане Бог і вся природа,
І кров'ю скраплена земля, і не допустить москаля.
Зненацька…
Шістнадцять вбито. І свої
В своїх стріляють – з гвинтокрила…
Хто ж так спрямовує бої,
Що ми себе отак зганьбили?Так твердить ворог. Наші ж – ні:
Блок-пост зненацька обстріляли…
А поясніть тоді мені,
Чому ми напад той проспали?І чим займались вартові?
А наша розвідка? Питання!
Безперешкодно бойовик
Між нас гасає на світанні…І чистий чорним став четвер!
А мовби йшло все до фіналу…
Як в це повірити тепер?
Чи бабця надвоє гадала?А жовч аж хлище із Москви:
Ефір – суціль про Україну.
І де стріляє бойовик,
Це – ми, в них: хунта неодмінно!
«наливаються кров'ю очі нової доби...»
наливаються кров’ю очі нової доби
щось втрачає душа у скаженій оцій круговерті
і ростуть домовини так рясно як в лісі гриби
і стає страшнувато бо ми вже звикаєм до смерті
якась сила бісівська керує парадом мармиз
боїмося себе і почути не вміємо братаневблаганно і вперто котимось котимось вниз
під приціл автомата
і кричати буває так важко як інколи в сні
і від тебе уже не залежить в цій гонці нічого
двадцять перше сторіччя
осанна кривавій весні
і єдина надія на вкотре розп`ятого Бога
«Світку білий, чорний з диму...»
Сьогодні знову загинули наші військові. Глянула на роки народження - цвіт. Їм би жити і жити, ростити дітей, садити дерева. Вони могли бути вченими, винахідниками, математиками, поетами. А ми їх оплакуємо... Страшно.
Коли ви вмирали, вам дзвони не грали,
Ніхто не заплакав за вами.
Лиш в чистому полі ревіли гармати,
І зорі вмивались сльозами.
( повстанська пісня)
Світку білий, чорний з диму
Ніч, як день і день, як ніч.
Ви вмирали, дзвони грали,
Воля й правда йшла на січ.Приспів:
Відлуння війни
Весна йде по світу, сади у обнові
Укрилися цвітом, співають птахи.
Як кожного року, ми знову згадали
Про день перемоги, воєнні роки.Тут сльози і радість в’єдино сплелися,
Ми згадуєм тих, що віддали життя,
Щоб села й міста із руїн піднялися,
Щоб було щасливим у нас майбуття.
Герої не вмирають
Зими цієї закликів було багато,
Що хвилі в душах і серцях здіймають.
Та серед фраз, таких гарячих і крилатих
Злітало в височінь «Герої не вмирають!»Слова гучні, глибокі й незбагненні,
Що водночас єднали горе і надію,
Звучали в дні такі тривожні і буремні,
В скорботний час наповнили країну.Не знало меж, не стримувалось в серці
Велике горе українського народу,
Коли герої падали в нерівнім герці,
Вмираючи за справедливість і свободу.Лилися сльози, рвалися душі всі струни,
Коли прощалася з синами Україна,
Коли пливли Майданом темні труни –
Останні прихистки розстріляних невинно.
Молюся за Україну
Молюся, Господи, за рідну Україну,
Що у випробуваннях зараз пробуває
І мужньо б"ється, не схилившись на коліна,
Від рук катів ненависних в цей час страждає.О Господи, врятуй народ мій від неволі,
В яку так тягне той, хто звався братом,
І паростки свободи та оновленої долі
Так хоче знищити і підло розтоптати.О Боже милий, відверни воєнне лихо,
Не дай землі моїй тонути в ріках крові.
Бо біль і смерть в обличчя Україні диха,
І плачуть гірко її очі волошкові.Небесний Батьку, бо лише тобі під силу
Безумців кровожерливих опам"ятати.
Не дай, щоб Україну завела в могилу
Імперія, що хоче в світі царювати.
Весняний вітер в Україні
Вітер весняний,
Рвучкий і духмяний,
Що ти несеш в Україну цей рік?
Повінь повстання,
Весну руську ранню?
Дим лиш розносиш від згарищ, руїн?Вітер весняний,
Не треба, благаю:
Стихни, вже годі тобі, перестань.
Повій урожаєм,
У нашому краї
Хай буде лиш злагоди рай.
Жінка-українка
Надія Таршин читає свій вірш «Жінка-українка» під час флешмобу «УКРАЇНІ -- МИР!» у Дніпропетровську, 1 травня 2014
Маки червоні
Червоні маки знову на весні,
Буяють цвітом на моїй землі…
Чомусь, як і в далекі дні –
В них багряніє кров синів…Невже судилось нашій Україні
Навіки вбратись в маків цвіт?
Бо виявився «брат» вампіром
Що їй бажає вкоротити вік...Невже це маки наробили лиха,
Що розстелились в килими?
Та ні, - це «чобіт» окупанта
Не вгамувався ще з зими…Не серед поля болем й жаром,
Не цвітом маків води пролились –
Це ворог біситься новим пожаром
Й захланні очі кров’ю налились…
Народе, плач
(Героям України, які загинули у боротьбі з ворогом)
Народе, плач, уже його нема.
Убили вороги твою дитину.
Він був надія й совість був твоя.
Не вмів кохати лиш наполовину.
... А ти його у забуття - не смій!
Від болю, мій народе, онімій!Вкраїно, плач, уже його нема.
Де була кров, там виросте калина.
В сади твої сумна прийшла весна.
Настала в нашім домі зла година.
... А ти його у забуття - не дай!
Від жалю, Україно, заридай!Дівчино, плач, уже його нема.
Він не візьме тебе за білі руці.
Не шлюблена, а вже - вдова,
Не вінчана, а вже в розлуці.
...А ти його й у пам'яті люби.
Від люті, хай сконають вороги.
