Жінка-УКРАЇНКА

наливаються кров’ю очі нової доби
щось втрачає душа у скаженій оцій круговерті
і ростуть домовини так рясно як в лісі гриби
і стає страшнувато бо ми вже звикаєм до смерті
якась сила бісівська керує парадом мармиз
боїмося себе і почути не вміємо брата

невблаганно і вперто котимось котимось вниз
під приціл автомата
і кричати буває так важко як інколи в сні
і від тебе уже не залежить в цій гонці нічого
двадцять перше сторіччя
осанна кривавій весні 
і єдина надія на вкотре розп`ятого Бога

Світлана Костюк