Жінка-УКРАЇНКА

Місто, де тепер суцільні ями,
Спить тривожно – майже і не спить.
«Не хвилюйся – я стою тут прямо.
Постріли – ховаюся наспід».

Тут хіба цінуються медалі?
Важливіше – крок і знову крок. 
«Ти пробач, що не відповідаю – 
Вибухами глушиться дзвінок».

Тут воюють вміло і невміло.
«Ти за мене – добре? – помолись. 
Я тепер такий, як ти хотіла,
Просто трохи далі, ніж колись».

Дай, Боже, миру Україні!
Скажених звірів зупини.
Невидимі ворожі тіні
Хай не роздмухують війни.

До кого руки простягати?
Кого просити? Тільки Ти
Від кулі захистиш слдата
І діток зможеш вберегти.

Чому найкращі люди гинуть?
Даруєш рано крила їм.
Хто ж буде завтра Україну
Здіймати з попелу, з руїн?

Боже наш добрий
З високого неба!
Молитву сьогодні
Підносим до Тебе.
За тих, що боролись
На східних редутах
За нашу Державу
Із ворогом лютим,
Що в битві цій впали
В це літо криваве…
Прийми їх до Себе!
Прийми в Свою славу!
А нам від цих хлопців,
О, Боже, благаєм!
Любові дай вчитись
До рідного Краю!

Євген Букет

----------------------------
* Варіація «Молитви» Лесі Храпливої

Немає сил і думати, й писати,
Хотів би крикнуть – та бракує слів,
Коли вже наша українська мати
За спиною ховає ворогів!

Вона стоїть, одурена й затята,
І очі люттю дикою горять,
А проти неї – зовсім ще хлоп’ята
Під українським прапором стоять.

– Матусю-мамо, схаменіться, люди!
Я ж присягав народові служить…—
Та гримнув постріл у юначі груди
І серце зупинилося за мить.