Жінка-УКРАЇНКА

Дзвінок. Гудок. І слухавка піднята.
"Ти що глуха? Чому мовчиш щодня?
Чи відреклась Івана - свого брата,
Бандерівкою стала! Що за маячня?!

Останній раз запрошую в Росію.
Мовчиш? Не їдеш? Там і помирай.
А наостанок слухай непокірна:
«В Росію більш не приїжджай»

Гудки. Гудки. І слухавка в руці.
Та раптом смик і наче осінило:
"Гей ви, пістряві нові москалі,
Сидіть тихенько у своїй Росії,

а я тут раду дам сама собі,
бо в Україні небо й море - сині,
і квіти жовті, жито, й пшениці ….
Навіщо мені ваші чорно-сірі війни?

Я тут народжена, і тут мої брати,
Мене не вчать від рідних відрікатись,
мене не вчать озлобленню, брехні.
не вчать ненавидіти і вбивати.

І знай, не промине без вороття 
життя, яке марнуєш і порочиш.
Я - українка, я - твоя сестра, 
а ти, мов Каїн, вбити мене хочеш.

Галина Фесюк