Жінка-УКРАЇНКА

Ольга Рєпіна. Рецензія на дитячу книгу Оксани Радушинської  «Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі».

Радушинська О.П. Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі: Пригодницько-казковий роман. − Тернопіль: «Навчальна книга Богдан», 2013 р. − 180 с.

Якщо ви хочете, щоб ваші діти
              були розумні,
                              читайте їм казки.
Якщо ви хочете,
               щоб вони були
                               ще розумнішими,
                                    читайте їм ще більше казок.

                             Альберт Енштейн

Щоб почати рятувати світ,
     треба рятувати одну людину за однією,
рятувати всіх −
            це романтизм чи політика.

                             Чарльз Буковскі

Відкривати очі дитині на світ в юності − вже запізно. Вважаю, що з цим погодяться і батьки, і педагоги, які зазнали порожньо-пересичені очі нашого юнацтва. На жаль, юні особи, які тільки входять у життя, які своїми допитливими оченятами уважно придивляються до нас − а яка ж інформація про світ потрапить від нас до їхніх рук? − іноді отримують цю інформацію із джерел настільки випадкових, фрагментарних та вузькоспрямованих, що дорослі іноді хапаються за голову. І це не дивно, адже основним джерелом отримання знань для сучасних дітей є телебачення та Інтернет. При цьому їм притаманні меркантильність і слабке усвідомлення щодо наявності та певних норм моралі та етики.

Ми ж, навчені досвідом буття, з усіх сил намагаємося, щоб шлях дітей був якщо не легше нашого, але, принаймні, не настільки помилковим. Тому, іноді потураючи, ставимося поблажливо до їх полегшених запитів в житті. Навіщо ментально переробляти, якщо відомо: не можете зробити світ кращим, то, ну хоча б, не намагайтеся змінити його на гірше. Наведена  аксіома сьогодення у когось викликає протест, хтось уникає відповіді про свою відповідальність перед майбутнім і ховається в штучну шкаралупу, мотивуючи це тим, що у нього поки що все добре. Хтось перекладає вирішення питання на ранок, який мудріший за вечір...

Але так не буває: ви прокинулися в понеділок і самі стали краще, або з вашою допомогою, або без неї, і весь світ став кращим. І суть не в тому, що ми почали поспішати жити, стимулюючи не внутрішнє споглядання й уяву, які розвивають особистість, а кліпмейкерске прискорено-розчленоване мислення, яке не дає нам зупинитися на повільно-споглядальному сприйнятті життя. І якщо ми ще якось можемо з цим впоратися, то діти, які з вини неуважних і байдужих дорослих перестрибнули через поступове сприйняття світу, страждають найбільше.

Що ж робити, запитаєте ви? Та нічого не робити, окрім того, що не потрібно шинкувати світ для дітей. Бажаєте − рубайте його для себе хоч на дрібні шматочки, хоч через м'ясорубку пропустіть. Але дитині дайте можливість пізнати світ в неспішній красі і єдності.

І це можна зробити не тільки через любов і прийняття дитини, не тільки через правильне виховання, а й через читання книг. Ні планшетів, ні ТV перегляду, ні комп'ютерних коміксів за сюжетом творів. А через звичайне читання, яке має прищеплюватися дитині за допомогою культурної парадигми сім'ї, через присутність вдома на полицях справжньої бібліотеки, через наявність книги поруч з батьками, будь то приліжкова тумба, салон машини або пляжна торба. Треба зробити так, щоб книги для вашої дитини перейшли з розряду old-fashion в розряд повсякденного користування.

Наявність у користуванні книг в дитинстві − порятунок від пустих очей і відсутності допитливості до життя. Всі люди, які схильні до читання, які люблять тепло справжньої книги в своїх руках і випробували інтелектуальне бенкетування від поглинання прекрасних текстів, погодяться зі мною.

І особливо це стосується казкових сюжетів. Тому що казка − це вікно в незвіданий світ дитячих фантазій і особистих, нікому не підконтрольних «імажинаріумів», в переливчастому світлі яких і дозріває особистість дитини.

Згадайте себе. Вечір суботи, на вулиці холодна темрява. Ви прибігли з ковзанки, напилися гарячого чаю зі смачним бабусиним варенням і сіли в м'якому кріслі під лампою з блакитним абажуром. Поруч муркоче улюблений кіт, в сусідній кімнаті мама і тато обговорюють новини з роботи. А ви занурилися у світ фантазій... Я намалювала  найкращі моменти для дорослішання − спокій, стабільність і непорушність буття, підкріплені дитячою вірою в те, про що написано в книзі. Може й наївно, може з минулого життя, але впевнена, що всі успішні батьки мали в досвіді цю аперцептивну картинку.

І не потрібно боятися, що у дітей виникнуть емоційні і когнітивні дисонанси, коли очікування не збігаються з реальністю. Казки не дають такого ефекту. Скоріше, у вашої дитини психологічна проблема або емоційний зрив може статися від нерозуміння вашого розлучення чи дефіциту батьківської уваги, ніж від читання казок. І сказати, що це дурниця може тільки людина, якій читання є чужорідною діяльністю, і дитинство якої було штучно відірвано від того, що зветься щастям. Тому що класична дитяча література, як правило, зачіпає звичайний людський досвід. Тільки в казках він пропущений через таку собі чарівну лінзу, через яку дитячий письменник виводить тканину тексту своїм міфічним пером.

Ось про чарівне перо письменниці Оксани Радушинської ми і поговоримо сьогодні. Кожна книга цієї письменниці, складена з любов'ю до дітей і дитинства взагалі, дає нам можливість, не забуваючи, що ти дорослий, звірити чисті й незвернені ноти дитинства зі справжнім щастям від нього у виконанні автора. Таке сприйняття книг дорослими проглядає в численних інтерв'ю і рекомендаціях до читання книг. Що ж стосується дітей, які реагують на фальш дорослих, як лакмусовий папір на кислоту, то варто подивитися відео і фотозвіти зустрічей Оксани Радушинської зі своїми юними шанувальниками, щоб зрозуміти − їм це подобається.

Нова книга авторки − «Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі» −  розповідає про двох неслухняних дітей Нестора та Соломію і відносить читача до чаклунства дитинства, проведеного у бабусі в селі. Поруч із головними героями читач бачить русалку, домовика, водяника, піратів і чаклуна. Всі події відбуваються перед святом Трійці, коли чарівні сили найбільш міцні. Є і таємниця, яку близнюки повинні дізнатися від бабусі у своїх пригодах.

Здавалося б − стандартний набір сучасної української казки на тлі сільського пейзажу. Однак не відпускає думка, що тільки око стороннього, але добре підготовленого дорослого, могло побачити народний відтінок сюжету, картини дитинства, правдоподібно описані персонажі і багато щирих дитячих вражень і почуттів. Книга не відступає перед завданням, яке завжди стоїть перед дитячим письменником: інтегрувати просту складність і певну глибину кута зору, які тримають у фокусі численні нюанси сюжету, описовості героїв і пейзажів.

При обговоренні творчості дитячих письменників часто можна почути поблажливі слова якоїсь людини, що прорікає, як непорушне: а що тут писати? Відповідаю: а ви спробуйте. Спробуйте зробити так, щоб дитина, читаючи вашу книгу, забула про плин часу і щоб її фантазію надовго не відпускав сюжет. Щоб після прочитання вашої книги було обране тип рефлексивного міркування, життєвий шлях, стиль життя.

Такого результату − саморефлексії дітей по прочитанні книги −  м'яко досягає письменниця Оксана Радушинська,  творчість якої можна порівняти із точним та своєчасним «влученням» у світ дитинства. Як говорить сама письменниця, для написання казки потрібно буди чесними зі своїм дитячим «Я», не забувати, що ти дорослий у світі дитини. А я додам: і просто фахово  робити свою справу, намагаючись через кожну дитину зробити світ кращим.