Друзі, 24 серпня, в День Незалежності України, відбудеться чудовий Фестиваль, на якому зберуться громадські діячі та волонтери з усієї України.
Запрошуємо Вас о 15:00 за адресою: Київ, Володимирський узвіз, 2, Молодіжний павільйон «Київська троянда» на свято вшанування і визнання справжніх героїв сьогодення - «Червона доріжка Гідності – Воля Громади».
Волонтери і громадські діячі - це Серце нашої країни, це люди, які свій час витрачають на те, щоб комусь стало тепліше, комусь краще, щоб хтось себе відчув захищеним.
Сьогодні я знову іду із госпіталю. Серце переповнене болем , голова важкими думками. Десь на підсвідомості помічаю, що єдині босоніжки уже зовсім розлізлися – не витримали моєї біганини, а були м’якенькими, зручними і допомагали мені у щоденних мандрах.
Почуйте нас всі матері Росії -
Не посилайте на війну дітей.
Обманюють химерні лицедії –
Не хочемо ми крові і смертей.Не екстремісти ми і не бандити,
А добрий, мирний, трудівник-народ,
Який хотів у мирі з вами жити –
І свій статут не пхав у ваш город.Не даємо вказівок ми нікому, -
Як жити далі і куди іти…
Усюди -у великому й малому –
Ми хочемо усе самі знайти.
Росіяни, хто при пам’яті,
Зупиніть своє ху…ло,
Щоб воно до катастрофи
Увесь світ не довело.За усіх дітей убитих
НенавИдимо ху..ло,
То невже усі ви хочете,
Щоб на вас це перейшло.Не ганьбіться перед світом,
Як відбутися могло,
Що народ весь засліпило
Нице, каверзне ху..ло.
Надія Таршин читає свій вірш «Жінка-українка» під час флешмобу «УКРАЇНІ -- МИР!» у Дніпропетровську, 1 травня 2014
Ну що ти, «матушка Росія»,
Цинічно брешеш всьому світу…
Загарбник ти, а не месія,
І прагнеш світ переділити.Тобі все мало – ненаситній,
Знов хижо пельку розтулила.
Фашизм викохуєш новітній –
Таку «сестру» - терпіть несила.Ти підняла на кого руку?
Кого ти хочеш залякати?
Та ми тебе, брехливу суку, –
У війнах всіх йшли визволяти.Собою затуляли Кремль
І на фронтах творили славу,
Твої ми землі берегли…
Ти вдерлась в Ялту, Балаклаву….
Несуть, Тарасе , тобі квіти -
Мужі від влади - брехуни.
І як від них тебе звільнити?
Хоч звідти, ти їх зупини.Вони ненавидять тебе –
Співця великого народу,
І твоє слово, мов багнет,
І ревне прагнення свободи.І твою мову, твою пісню,
І твій окрадений народ –
Який живе чи не найгірше –
Немає прав, та і свобод.Цей фарс із квітами, вінками –
І на твоїй святій землі-
Де жити важко сину, мамі,
І люди - все у тій ж петлі.
9.03.2013, Надія Таршин
Снайпер цілився у шию,
Голову і груди –
Убивали цвіт країни
Нелюди – не люди.Полягли наші синочки, -
Прапором накрили…
Не відкриють ясні очки –
Ляжуть до могили.Не прийде уже додому
Синок ясноокий –
Куля ката наздогнала
Гідних і високих.
Ми по обидва боки барикад.
І мені гірко, боляче за тебе.
Моє життя не райський диво-сад,
А тобі що – падає манна з неба?Чому тремтиш осиковим листком?
Виконуєш негідні забаганки
Цих холуїв, що узяли «райком»
І хмарою закрили нам світанки.Вірніше, не взяли, а були там –
Райкомівські нікуди не дівались…
Ганьба двадцятилітня наша, срам,
Під владу кожну вправно лицювались.Тебе женуть і ти ідеш – рабиня,
Охороняти їх адмінресурс…
Ти у своїй родині – берегиня,
Який для неї вималюєш курс?За все прийдеться звітувати небу
І за свої діяння і слова.
Обіцянки роздавати
І дурити мастаки -
Не втомилися у владі,
Їм брехати - залюбки.Брешуть люто і цинічно,
І народ так упрягли,
Ніби в нас вони навічно
Україну відняли.Що робити нашим дітям?
Як у цій країні жити?
Все майбутнє в них украли
Ці пройдисвіти, бандити.Ні житла, а ні роботи,
В голові одні клопоти –
Копійчину де узяти,
Щоб сім’ю прогодувати.Я люблю свою країну,
Як дитину, і родину,
Бо її не обирають,
І за що люблю - не знаю.Тільки добре усі знаєм,
Уже ледве виживаєм...
Конче треба щось міняти –
Брехунів цих з хати гнати.
В агонії бандитський клан,
І по-звірячому лютує.
Ніколи «хам» не буде «пан» -
В конвульсіях агонізує.Зачистки роблять уночі,
Удень не дивляться у очі.
МАЙДАН до кожного кричить :
-Вставай, як далі жити хочеш.