Жінка-УКРАЇНКА

Наталя БАРНА – одна з тих, про першу зустріч із ким студенти пам’ятають усе життя. Завжди усміхнена, доброзичлива, уважна, намагається зрозуміти всіх і кожного. Наталя БАРНА – викладач, директор Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», співачка і поціновувач мистецтва, дружина і мама.

Народилася Наталя Віталіївна у сонячному Криму (м. Сімферополь), з відзнакою закінчила загальноосвітню та музичну школи. 1990 року вступила до Кримського училища культури за спеціальністю «Культурно-освітня робота та музична творчість», яке закінчила 1994 року теж з відзнакою.

Далі було навчання у Київському національному університеті культури і мистецтв за спеціальністю «Музичне мистецтво, культурологія» і теж – диплом з відзнакою та рекомендацією в магістеріум та аспірантуру (1999 р.), тож Наталя Віталіївна продовжила свою освіту і творчий шлях у магістеріумі НАУКмА та аспірантурі Державної академії керівних кадрів культури та мистецтва за спеціальністю «Іміджмейкерство та його принципи у сфері сучасних арт-технологій». Наталя БАРНА – автор багатьох наукових робіт і розробок у галузі іміджезнавства, вона ‒ викладач, директор інституту. А ще Наталя Віталіївна не уявляє свого життя без мистецтва і музики.

Вона чудово співає, і у грудні минулого року відбувся творчий вечір-презентація Наталії Барна та гурту «Акварель», до складу якого входять  її чоловік Владислав Барна і Олег Хоменко. Також у концерті брав участь їхній син Ігор ‒ студент коледжу «Освіта» Університету «Україна». Концерт «Мелодії душі» відбувся у приміщенні Будинку Актора в Києві та був присвячений 16-річчю Університету «Україна» і 15-річчю творчої діяльності Владислава та Наталії Барна.

Про студентів, життя і музику говоримо з Наталею БАРНА.

Наталю Віталіївно, розкажіть, будь ласка, з чого розпочався Ваш професійний шлях?

Мій професійний шлях розпочався тоді, коли я ще була студенткою 2-го курсу університету. Маючи вільне відвідування за відмінне навчання, я працювала в ліцеї №1 м. Миколаєва викладачем світової художньої культури у старшокласників та вчителем музики в молодших класах, як зараз пам’ятаю своїх учнів, з якими ми ставили театралізовані вистави, рок-оперу «Курчатко» в молодших класах.

 Як у Ваше життя ввійшов Університет «Україна»?

Це сталося  2000 року. Працюючи асистентом у НАУКмА і навчаючись в аспірантурі Державної академії керівних кадрів культури та мистецтв, я добирала матеріал на кандидатську дисертацію «Практичне іміджмейкерство як феномен сучасних арт-практик». Мене познайомили з людиною, яка створила аматорський театр «Містерія», де грали актори з вадами зору. Цей театр функціонував за підтримки УТОСу, і саме там мені й розповіли про Інститут інвалідів (ІНРоЛ), який опікується освітніми проектами, пов’язаними з інтегрованим навчанням. А далі – мій знайомий Володимир Шемчук розповів про те, що на кафедру природничих наук та інформатики потрібен методист. Саме так я і відкрила для себе Університет «Україна», згодом я утвердилася в ньому як науковець, лідер, професіонал в освітній діяльності.

Розкажіть трішки про Ваших студентів. Що Ви хочете передати юним, як викладач і людина?

Мої студенти – це Всесвіт. Невичерпне джерело енергії, творчості, доброти, хороших амбіцій. Враховуючи те, що інститут має в своїй структурі творчі спеціальності, мої студенти креативні і талановиті. Протягом 15-ти років серед їх числа вже є мої друзі. Завжди з теплом у серці згадую и пишаюся ними, серед них: Вадим Мещанінов, Анна Данько, Олена Чинка, Гена Горовий, Дмитро Антушев, Лілія Завойська, Таня Пегета, Юра Мостовий, Володя Іоромашвілі, Смірнова Катерина та інші. Усі вони мають солідні посади, ствердились у житті як професіонали. Я можу перераховувати їхні імена ще довго.

 Передати від себе, як викладача, хочу саме те, що в професії найцінніше не тільки почуте від наставника слово, а й осмислення цього слова, самоосвіта, самовдосконалення через самоосвіту та отримання нового досвіду, розвиток інтелекту. Як людина бажаю, щоб вони ніколи не втрачали віри в добро, красу, людей.  Були патріотами своєї країни, стверджували себе добрими справами, знали про своє  минуле та дбали про своїх нащадків. 

А яка наукова тематика цікавить Вас?

За освітою я культуролог, займаюся питаннями промислово-прикладної естетики як феномену 21 століття. Це комунікативна естетика, естетика дизайну, моди, іміджмейкінгу. Специфіка художньої діяльності в аспекті сучасних арт-практик, прагматики рекламного образу.

Розкажіть про Вашу родину. Що дають Вам рідні люди?

Моя родина – це моя підтримка, стимул до життя в ореолі творчих ідей. Маю трьох коханих чоловіків – батька, чоловіка та сина. Так склалося в моєму житті, що два роки тому пішла з життя найрідніша для мене людина ‒ моя мама. Це завдяки її вірі, вихованню, атмосфері безмежної любові маю в житті той стрижень і потенціал оптимізму, що допомагає долати будь-які перешкоди.

Ви не лише керівник і викладач, але і творча особистість – Ви чудово співаєте. Розкажіть, будь ласка, про творчість у Вашому житті.

Творчість в моєму житті була завжди, скільки себе пам’ятаю!  Співаю з 3-х років. Професійно навчалася музиці та вокалу з 5-ти років, закінчила музичну школу, училище та ВНЗ за спеціальністю, що пов’язана з мистецтвом.

Розкажіть, будь ласка, про Ваш родинний дует у складі гурту «Акварель», який нещодавно святкував 15 років творчої діяльності та про концерт, що відбувся у Будинку актора.

У мене творча родина! Чоловік – Влад Барна, професійний музикант з консерваторською освітою, композитор. Син Ігор навчається в музичній школі по класу гітари. Цей концерт – це творчий проект, концерт-презентація «Мелодії душі». Це моя ідея, я вважаю, що сучасному глядачеві потрібні такі камерні, родинні проекти, які створюють атмосферу затишку, родинності, добра, що допомагає вижити в наш час – трагічний, суєтний, хаотичний.

Розкажіть, будь ласка, про Ваші літературні, музичні, мистецькі смаки?

Не уявляю себе в житті без книг. Люблю Сергія Єсеніна, Ліну Костенко, Дж. Голсуорсі («Сага про Форсайтів»), Теодора Драйзера, Беллу Ахмадуліну, Марину Цветаєву, Павла Загребельного, Тетяну Устінову.

Музика – це екшн! Від Моцарта, Малера, Вагнера, Рахманінова  до Свірідова,  Гершвіна, Еніо Морріконе, П’яцолло. Про мистецьки смаки не вистачить слів, щоб все зазначити.

Що надихає Вас, дає сили долати певні проблеми чи випробування?

Насамперед,  мій характер, адже за гороскопом ‒  я скорпіон та ще й тигр! А також ‒ моя родина, віра в добро і людей!

На жаль, не можу не торкнутися останніх подій, що увійшли вихором у наше життя. Ви народились і виросли у Криму. Що Ви відчули, коли відбулася його окупація Росією?

Не можу про це говорити спокійно, для мене це – трагедія. Усе неоднозначно в цій ситуації. Те, що відбувається, і зараз не можу сприймати без болю. Найстрашніше, що не бачу виходу із ситуації.

 Чи є у Вас друзі? Що Ви найбільше цінуєте в друзях?

У мене багато друзів, я не уявляю свого життя без них! У друзях ціную відкритість, толерантність, доброту, гумор, підтримку, порядність.

 Що Ви найбільше цінуєте в колегах, студентах?

Професійність, відповідальність, комунікабельність, уміння працювати в команді.

Наша держава переживає зараз чи не найбільш драматичний період в історії. На Вашу думку, як нам, українцям, пережити всі ці випробування з гідністю?

Я завжди буду схиляти голову перед українським народом, який у ментальному факторі, крім волі, має, насамперед, відкрите серце! Але поки в нашій країні не буде змін у Верховній раді, у наших владних структурах, поки влада не буде любити свій народ, а буде його використовувати для особистої наживи, амбіцій, корупційних схем, то замість змін буде прірва! Але кожному з нас ці зміни треба починати з себе!

Про що Ви мрієте?

Мрію, щоб моя країна була заможною, здоровою, сильною, красивою. Щоб в Україні був мир! 

Світлана ПАТРА,
журналіст Імідж-центру Університету «Україна»
світлини з родинного архіву Н. БАРНА