Поезія Оксани Максимів

Біла голубка

Жила собі пташка - голубонька біла,
Що прагнула волі і сонця тепла.
Хотіла в польоті розправити крила,
Та чорна дозволить цього не могла.

Бездушна й жорстока, та чорная птиця
Пускать не хотіла у вільний політ,
Ловила голубку за білії крильця –
Неволить хотіла багато вже літ.

Та біла голубка весь час опиралась
І вільно хотіла в майбутнє летіть.
А чорна та птаха все не відступала,
Хотіла минуле з давен повернуть.

Побачила чорна – голубка рішуча
У прагненні волі і правди, й добра.
Наносити стала ударів болючих
І кігтями міцно в крило уп"ялась.

І ось одне з крилець голубка підняла,
Хотіла підняти і інше крило –
Хижачка все пазурем глибше врізалась
В крилечко, що ближчим до неї було.

Та вірити хочу, що біла пташина
Від хижої звільнить побите крило.
На двох вільних крилах в майбутнє полине,
А рани загояться, мов не було.

Бо біла голубка – моя Україна,
Її вільні крила – це Захід і Схід.
Не дай, Боже милий, щоб в смутну руїну
Її затягнули, неначе під лід.

Бо навпіл її вороги розривають
Кривавими кігтями «Русской весны».
Все далі країну мою заганяють
У прірву обману, терору, війни.

Наш Батьку небесний, храни від неволі
Мою Україну, мій рідний народ.
Не дай їй зазнати тирана сваволі
І бути рабою жорстоких заброд.

24 квітня 2014 р.
© Оксана Максимів