Жінка-УКРАЇНКА

Я – трирічний онук
Пишновусого доброго діда.
Я люблю його плечі –
Це коли він гарцює, мов кінь…
Він сьогодні заснув
Перед цим загадковим «обідом»…
Дідусева малеча –
Я снував між людей, наче тінь…

Сів на лаві з одним –
В нього теж, як і в діда, є вуса.
В нього очі іскристі,
Й на ручки бере залюбки!
А дідусь від весни
Не провідав і не усміхнувся…
В нього форма плямиста,
Й якісь – під Донецьком – Піски…

… Цей до себе узяв:
Я спромігся потиснути руку,
Ну, а потім, прожогом,
До бабусі своєї побіг!..
Я так довго чекав!
Я вже виріс за нашу розлуку!
Я не хочу нічого –
Тільки з дідом рибалку, й нічліг…

…Я – маленький десантник.
І маю блакитний беретик.
Мені тато приміряв
Уперше його навесні.
Схоже нині на свято:
Яскраві вінки і букети!..
Мені кажуть – не вірю –
Що тато – в закритій труні.

Я сьогодні укотре 
Слухав таткову пісню коронну –
Про блакить на беретах,
Про мирну, як небо, блакить!..
Кажуть, тато – у Сотні;
Інші кажуть – уже в Батальйоні…
Й покладають букети
Туди, де мій тато лежить…

Я – дитина війни:
Це до мене не встигла матуся.
В мене – тато зате,
І я дуже пишаюся ним!
… Я прийду їй у сни:
Аж до ранку… щоки притулюся,
У волосся густе
Я промінчиком ляжу рясним…

Мамі те й невтямки –
Адже з татом вона… не знайома!
Я ж бажав тільки їх!
Та не склалось, ви чули: війна…
Від руки до руки
Не пробігла солодка судома!
Тато в битві поліг:
Я – лиш промінь у вирві вікна…

Лариса Омельченко
17.08.2014.