Рутковська Ольга

Подвійний ювілей великого українця

Цьогорічні знаменні й пам’ятні дати багатьох світочів української культури, на жаль, наша держава і громадськість не удостоїли своєю увагою. Серед них опинився обділений всенародною славою й пам’яттю, надзвичайно талановитий фольклорист, етнограф, музикант, літератор, громадський діяч, Опанас Васильович Маркович (1822–1867). 

Він народився 8 лютого 1822 р. в селі Кулажинцях Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер Гребінківський район Полтавської області), був шостим сином начальника канцелярії військового міністра Василя Марковича, який походив з давнього козацько - старшинського роду Марковичів. Мати Опанаса, Олена Леонтіївна Керстен, добре грала на фортеп’яно, була прихильною до народної творчості і заохочувала сина записувати пісні від сільських дітей - однолітків. Його батько, типовий український дідич (поміщик), був власником маєтку, при якому тримав хор та оркестр з кріпаків. «Гість у хату – Бог у хату» говорив щедрий і веселий пан, любитель народної пісні та музики, який часто влаштовував бенкети. За борги було продано усе майно Марковичів, а на кошти, що залишилися, син навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету св. Володимира (1843–1847).

«Співатиму, співатиму, поки гласу стане; Хоч і слухати не схочуть, я не перестану...».

(До 200 - річчя від дня народження  МИКОЛИ КОСТОМАРОВА)

Серед славетних ювілярів нинішнього 2017 року виділяється постать геніального історика, письменника, публіциста, перекладача, славіста... Автора 16 томів історичних монографій, шести томів історії в життєписах та ще понад 300 різноманітних праць у багатьох галузях гуманітарних знань. Про людину - енциклопедиста, що володіла десятком мов, один перелік праць якої зайняв би окрему книжку, добре знають лише фахівці. На жаль, його гігантська спадщина до цього часу гідним чином не вивчена і не поцінована. Микола Іванович Костомаров. Як данина пам’яті і шани славетному вченому, досліднику в галузі фольклористики та етнографії, яким він присвятив усе своє свідоме життя, ця стаття.

Народився М. І. Костомаров 16 травня 1817 р. у слободі Юрасівка Острозького повіту Воронізької губернії в родині російського поміщика і кріпачки - українки. Північно - Східна Слобожанщина колись була історичною українською територією (ще у 20 - х роках ХХ століття тут мешкало близько 70% українців, та й зараз українська мова і пісні тут звучать нарівні з російською). Тому оточення формувало уподобання і світогляд майбутнього вченого. Навчався юнак у Воронізькому дворянському пансіоні та гімназії, з 1833 р. – у Харківському університеті. Захистивши дисертацію на тему «Историческое значение русских песен» на ступінь магістра, одержав посаду вчителя історії в Рівненській гімназії. Через рік переїхав до Києва: тут працював за фахом в Інституті шляхетних дівчат, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною, вчителькою музики Аліною Крагельською.

Василь Кравченко - дослідник великої Волині

(до 155 - річчя від дня народження)

Згадаймо добрим словом ще одного славетного вченого, видатного україн­ського етнографа, фолькло­риста, письменника, діалекто­лога, друга Бориса Грінченка, Михайла Коцюбинського, Дмитра Яворницького, Катерини Грушевської, дослідника Великої Волині, Василя  Григоровича Кравченка. Хоча герой нашої розповіді – не волиняк, проте 45 років свого життя він присвятив вивченню саме території цього благословенного краю, зокрема, питанням музейної справи, проблемам українського народознавства.  

Та чи всім відомо, де знаходиться історична  Волинь, які її межі і хто її сусіди? Думаю, що навряд. Тому додамо цікаву інформацію для допитливих людей. Північна частина Хмельниччини з містами Шепетівкою, Ізяславом, Полонним, Старокостянтиновом, Славутою (за позначенням на мапі), – це Поділля. Однак, якщо бути точнішим, то це – південно - східна Волинь, або, як її називають – Хмельниччина Волинська. А Кременецький, Шумський, Гусятинський, Лановецький райони Тернопільщини – мабуть, впевнені що це також Поділля? Звичайно, тільки – західне. Але вони вважаються споконвічними волинськими землями. А на Львівщині – Золочівський, Сокальський, Жовківський, Рава - Руський райони?Усі знають, що це Галичина. Не тільки, а ще й галицька Волинь. А Рівненщина і Житомирщина? Звичайно, це – Волинське Полісся, а також – східна Волинь. Отже, уся величезна територія, починаючи з лівого берега Південного Бугу, разом з Погоринням і Поліссям, що простягається за межі сучасної Польщі, включаючи Підляшшя та Холмщину на заході, аж до Київщини на сході, – за історичною і геог­рафічною традицією на­зивається Великою Волин­ню. Отже, це справжня краї­на, яку раніше населяли де­сятки різних народів і землі якої впродовж віків належа­ли кільком державам.

Іменини літа. «Петрівочка наступає, сива зозуля вилітає...»

Час невблаганно віддаляє від нас людську пам’ять і затуманює мудрі знання, без яких ще кілька десятиліть тому не обходилася жодна українська родина. А чи потрібні вони нам взагалі сьогодні, у третьому тисячолітті? Що вони дають розуму й серцю? Я, в свою чергу, ставлю питання читачам: а що дає нам така далека від слов’янського світу антична історія, чужа нам міфологія греків і древніх римлян? Напевно, –інформацію про загальнолюдські цінності, які має знати кожна освічена людина. То чи варто ігнорувати власну народну культуру, обмежуючись споживацьким ставленням до неї, визнаючи лише поверховий шар традицій, зовнішню красу народних свят, національного фольклору, звичаїв, обрядів, відкидаючи їхню глибинну сутність і філософію світоглядної системи, досвід предків? Забута культура. Втрачені скарби. Непрочитані сторінки життя народу… І це скрізь – від Карпат, Волині, Полісся і аж до Таврії і Криму…

Перший на працю, останній на спочинок

(до 140 - річчя від дня народження В. М. Доманицького)

Хто ж він такий – український історик, етнограф, фольклорист, літературознавець, публіцист, критик, бібліограф, журналіст, перекладач, видавець, кооператор, громадсько - політичний діяч – Василь Миколайович Доманицький? Про цю багатогранну, обдаровану талантами, людину, яка жила і творила в такому блискучому оточенні, майже сто років майже ніхто не згадував, та й сьогодні, окрім науковців, земляків, літераторів і деяких дослідників творчості, про вченого широкому загалу відомо дуже мало. Та якби він за свого короткого життя (33 роки) не написав більше нічого, а тільки підготував перше, упорядковане після цензурних скорочень, доповнене й відредаговане видання повного «Кобзаря», яке побачило світ 1907 p., його ім’я навічно увійшло б в історію української культури і літератури.

Наукова, літературна, громадсько - політична діяльність молодого талановитого вченого Василя Доманицького свого часу була високо оцінена такими світочами і титанами української суспільної думки, як Іван Франко, Михайло Грушевський, Володимир Антонович, В’ячеслав Ліпинський, Володимир Гнатюк, Богдан Лепкий, Сергій Єфремов, Агатангел Кримський, Дмитро Донцов та ін.

Європейська місія Федора Вовка

Здавалося, за 25 років Незалежності вже можна було б Україні повернути із забуття імена її славних синів, які викреслювалися з історії, культури, літератури. Про деяких ми вже дізналися, а скільки ще залишилося невідомих… Винищувався інтелект нації, що мав стати взірцем для наступних поколінь. Про двох Великих достойників нації я розповім на сторінках  «Жінки - Українки». 

Червень 1918 року. Петроградський поїзд мчить дорогами Білорусії, проїхав Гомель, за рогом вже видніється Чернігівщина. Ой і довгим виявився цей шлях з Росії додому, дов­жиною у 25 років… У пам’яті спливає прожите: зустрічі, враження і напружена праця в університетах, музеях, архівах багатьох країн Європи, праця задля України, її воскресіння. То ж почули на міжнародних конгресах сенсацію: це наша земля, споконвічна, наші предки вже були тут десятки тисяч років тому… І ніякі ми не «малороси», і живемо ми не на окраїні Росії, а у центрі Європи.

Як це було...

 

16839334_1247482978640419_142697104_nНіч 18-19 лютого 2014 р. – страшна, таємнича і досі нерозгадана трагедія  – пожежа в Будинку профспілок. Скільки загублено душ там! Хто розкаже? Чи дізнаємось? Скільки часу минуло – не забувайте ніколи про це! Слава героям Майдану!

ПОЕМА ПРО ЄВРОМАЙДАН

         Грудень 2013 р.

Майдан, Майдан… Хіба чекали,
Що буде кров і побиття?
Дівчата й хлопці Гімн співали.
Той день змінив їх плин життя!

З якою злістю, як жорстоко
Дітей вкраїнських убивали!
 Це – «Беркути» із кожним кроком 
Все більш ударів додавали. 

Студенти бігли і ховались
У підворотні, у підвали…
Скажені пси за ними гнались
І нападали, як шакали…

Приворотне чар - зілля української етнології

Приворотне чар - зілля української етнології – у вінок пам’яті Володимирові Гнатюку (1871-1926)

%d0%b3%d0%bd%d0%b0%d1%82%d1%8e%d0%ba-2

«Минуле нашого народу – не з дому, а додому. Насамперед нам треба пізнати досконало  давні традиції, а потім на їх основі творити щось нове і збагачувати те, що маємо».

Володимир Гнатюк

6 жовтня 2016 р. минуло 90 років як пішов за світи Володимир Михайлович Гнатюк – видатний український вчений, представник когорти визначних діячів європейської культури ХІХ, першої чверті XX ст., що гідно репрезентували вітчизняну гуманітарну думку в світі й залишили по собі величезну кількість безцінних наукових досліджень й матеріалів, які   необхідно вивчити та належно оцінити ще не одному поколінню. Він перший поставив українську фольклористику на наукові рейки, тісно пов’язавши її з етнографією, мовознавством, літературознавством, виступив як представник порівняльно - історичного методу в народній творчості.

«Весілля свічки» (опис і фрагменти свята)

krnfgjrgjrng

Вже осінь поблизу,
Вже сонце донизу,
Ой треба нам, треба
Світлонька із неба...

Впродовж трьох осінніх місяців, коли вже зібрано врожай і у сільських  мешканців з’явився час для відпочинку, вдавнину відбувалося понад 30 великих та малих народних свят, проводилося безліч об­рядів, які згодом відірвалися від свого коріння і злилися з пізнішими ви­творами.Чимало з них забуто, зникло або набуло змін. До нас, на жаль, дійшло небагато яскравих осінніх свят, та й ті у деформованому вигляді, які сьогодні продовжують втрачати свій глибинний зміст і первинну красу. Відродити й повернути у побут їх навряд чи вдасться. Та й чи потрібно це наступним поколінням? А от знати і поважати свою минувщину необхідно – і не тільки фахівцям, а й кожному культурному громадянинові України.

Напитись мудрості з франкової криниці

MIKAA393До 160 - річчя від дня народження ІВАНА ФРАНКА

Напитись мудрості з франкової криниці

(замальовки - спогади про два заборонених твори поета)

Коли наближаються ювілеї або «круглі» дати визначних особистостей, щоразу прагну наблизитись до цих імен, гостріше відчути й зрозуміти, яке вони займають місце у моєму житті. Так і з нагоди Великих роковин І. Я. Франка – 160 - річчя від дня народження – намагаюся «пірнути» до дна океану його поезій й винести звідти «дивнії перли», з’єднавшись з одкровенням творчості поета. З глибин памяті дістаю «клаптики споминів» (за словами М. Рильського) і кількома штрихами кладу їх на образ Великого Каменяра – багатогранний, непізнаний до кінця, з мудрим пильним поглядом і ніби запитанням в очах: «А що ти зробив для України?». Портрет Генія, який пишеться  вже 160 років, але, мабуть ніколи не буде завершеним…

«Вроди, Боже, хліб смачний, подаруй нам мир святий»

 Дідух(про «спасову бороду», обжинковий вінок, «квітку» та інші жниварські обряди)

Швидко минає літечко й уже у розпалі передвісник золотої осені – серпень, коли закінчуються основні роботи у полі. Вінець важкої річної праці хлібороба – жнива – споконвіку в Україні відзначалися урочисто, велично: піснями, обрядами, святковими дійствами. На цю благодатну пору припадає одне з найбільших церковних свят – Преображення Господнє, інакше Спаса, тобто Спасителя, який спокутує гріхи наші та рятує нас від усіляких бід,  негараздів, лиха і хвороб. Тому воно оповите численними апокрифічними сказаннями й легендами. В одній з них говориться про подію земного життя Ісуса Христа – його чудового Преображення. Це бачили Його учні   апостоли Петро, Іоан та Яков, з якими Христос піднявся на високу гору Фавор в Галілеї й став молитися. Тут на мить його обличчя засяяло, мов сонце, а одяг став білий, як сніг. З’явилися пророки Ілля та Мойсей, почали розмовляти з Христом. Світла хмара осяяла їх, і голос із неба промовив: «Це Син мій улюблений… Його слухайтесь!». Свідчення євангелістів і ця подія стали основою для запровадження свята  у  IV ст. н. е. для Православної церкви. Преображення Господнє за церковним календарем не таке вже давнє. Воно прийшло в Київську Русь із Візантії разом із християнством. Цей День відзначається в Україні також і грекокатоликами.

1 серпня – День пам’яті Лесі Українки

Останні дні. Остання дорога.

УКРАЇНКА -2 В останній період свого страдницького життя Леся Українка продовжувала вести мужню боротьбу зі своєю недугою. Влітку 1913 року лікарі порадили їй поїхати на гірський курорт в м. Сурамі (Грузія). Туберкульоз виснажував поетесу фізично і духовно. В цей час вона знову повертається до улюбленої теми – античної міфології. Важкохвору Лесю хвилюють літературні справи в Україні, вона вирішує написати для альманаху «Арго» твір, задум якого виношувала кілька років. І диктує матері Ользі Петрівні короткий конспект поеми «На передмістю Олександрії…» з життя древніх єгиптян – про боротьбу двох ідеологій: нової християнської, що обслуговувала панівну верхівку, і старої, еллінської, що культивувала свободу і красу людини. У творі йдеться про те, як діти грецького філософа Теокріта ховають у пустелі батькові папіруси і звертаються з проханням до бога Сонця берегти їхні скарби, щоб нащадки дізналися колись про велику мудрість пращурів: «Геліосе! Рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх!».

Об'єднати вміст