Рутковська Ольга

Перший на працю, останній на спочинок

(до 140 - річчя від дня народження В. М. Доманицького)

Хто ж він такий – український історик, етнограф, фольклорист, літературознавець, публіцист, критик, бібліограф, журналіст, перекладач, видавець, кооператор, громадсько - політичний діяч – Василь Миколайович Доманицький? Про цю багатогранну, обдаровану талантами, людину, яка жила і творила в такому блискучому оточенні, майже сто років майже ніхто не згадував, та й сьогодні, окрім науковців, земляків, літераторів і деяких дослідників творчості, про вченого широкому загалу відомо дуже мало. Та якби він за свого короткого життя (33 роки) не написав більше нічого, а тільки підготував перше, упорядковане після цензурних скорочень, доповнене й відредаговане видання повного «Кобзаря», яке побачило світ 1907 p., його ім’я навічно увійшло б в історію української культури і літератури.

Наукова, літературна, громадсько - політична діяльність молодого талановитого вченого Василя Доманицького свого часу була високо оцінена такими світочами і титанами української суспільної думки, як Іван Франко, Михайло Грушевський, Володимир Антонович, В’ячеслав Ліпинський, Володимир Гнатюк, Богдан Лепкий, Сергій Єфремов, Агатангел Кримський, Дмитро Донцов та ін.

Європейська місія Федора Вовка

Здавалося, за 25 років Незалежності вже можна було б Україні повернути із забуття імена її славних синів, які викреслювалися з історії, культури, літератури. Про деяких ми вже дізналися, а скільки ще залишилося невідомих… Винищувався інтелект нації, що мав стати взірцем для наступних поколінь. Про двох Великих достойників нації я розповім на сторінках  «Жінки - Українки». 

Червень 1918 року. Петроградський поїзд мчить дорогами Білорусії, проїхав Гомель, за рогом вже видніється Чернігівщина. Ой і довгим виявився цей шлях з Росії додому, дов­жиною у 25 років… У пам’яті спливає прожите: зустрічі, враження і напружена праця в університетах, музеях, архівах багатьох країн Європи, праця задля України, її воскресіння. То ж почули на міжнародних конгресах сенсацію: це наша земля, споконвічна, наші предки вже були тут десятки тисяч років тому… І ніякі ми не «малороси», і живемо ми не на окраїні Росії, а у центрі Європи.

Як це було...

 

16839334_1247482978640419_142697104_nНіч 18-19 лютого 2014 р. – страшна, таємнича і досі нерозгадана трагедія  – пожежа в Будинку профспілок. Скільки загублено душ там! Хто розкаже? Чи дізнаємось? Скільки часу минуло – не забувайте ніколи про це! Слава героям Майдану!

ПОЕМА ПРО ЄВРОМАЙДАН

         Грудень 2013 р.

Майдан, Майдан… Хіба чекали,
Що буде кров і побиття?
Дівчата й хлопці Гімн співали.
Той день змінив їх плин життя!

З якою злістю, як жорстоко
Дітей вкраїнських убивали!
 Це – «Беркути» із кожним кроком 
Все більш ударів додавали. 

Студенти бігли і ховались
У підворотні, у підвали…
Скажені пси за ними гнались
І нападали, як шакали…

Приворотне чар - зілля української етнології

Приворотне чар - зілля української етнології – у вінок пам’яті Володимирові Гнатюку (1871-1926)

%d0%b3%d0%bd%d0%b0%d1%82%d1%8e%d0%ba-2

«Минуле нашого народу – не з дому, а додому. Насамперед нам треба пізнати досконало  давні традиції, а потім на їх основі творити щось нове і збагачувати те, що маємо».

Володимир Гнатюк

6 жовтня 2016 р. минуло 90 років як пішов за світи Володимир Михайлович Гнатюк – видатний український вчений, представник когорти визначних діячів європейської культури ХІХ, першої чверті XX ст., що гідно репрезентували вітчизняну гуманітарну думку в світі й залишили по собі величезну кількість безцінних наукових досліджень й матеріалів, які   необхідно вивчити та належно оцінити ще не одному поколінню. Він перший поставив українську фольклористику на наукові рейки, тісно пов’язавши її з етнографією, мовознавством, літературознавством, виступив як представник порівняльно - історичного методу в народній творчості.

«Весілля свічки» (опис і фрагменти свята)

krnfgjrgjrng

Вже осінь поблизу,
Вже сонце донизу,
Ой треба нам, треба
Світлонька із неба...

Впродовж трьох осінніх місяців, коли вже зібрано врожай і у сільських  мешканців з’явився час для відпочинку, вдавнину відбувалося понад 30 великих та малих народних свят, проводилося безліч об­рядів, які згодом відірвалися від свого коріння і злилися з пізнішими ви­творами.Чимало з них забуто, зникло або набуло змін. До нас, на жаль, дійшло небагато яскравих осінніх свят, та й ті у деформованому вигляді, які сьогодні продовжують втрачати свій глибинний зміст і первинну красу. Відродити й повернути у побут їх навряд чи вдасться. Та й чи потрібно це наступним поколінням? А от знати і поважати свою минувщину необхідно – і не тільки фахівцям, а й кожному культурному громадянинові України.

Напитись мудрості з франкової криниці

MIKAA393До 160 - річчя від дня народження ІВАНА ФРАНКА

Напитись мудрості з франкової криниці

(замальовки - спогади про два заборонених твори поета)

Коли наближаються ювілеї або «круглі» дати визначних особистостей, щоразу прагну наблизитись до цих імен, гостріше відчути й зрозуміти, яке вони займають місце у моєму житті. Так і з нагоди Великих роковин І. Я. Франка – 160 - річчя від дня народження – намагаюся «пірнути» до дна океану його поезій й винести звідти «дивнії перли», з’єднавшись з одкровенням творчості поета. З глибин памяті дістаю «клаптики споминів» (за словами М. Рильського) і кількома штрихами кладу їх на образ Великого Каменяра – багатогранний, непізнаний до кінця, з мудрим пильним поглядом і ніби запитанням в очах: «А що ти зробив для України?». Портрет Генія, який пишеться  вже 160 років, але, мабуть ніколи не буде завершеним…

«Вроди, Боже, хліб смачний, подаруй нам мир святий»

 Дідух(про «спасову бороду», обжинковий вінок, «квітку» та інші жниварські обряди)

Швидко минає літечко й уже у розпалі передвісник золотої осені – серпень, коли закінчуються основні роботи у полі. Вінець важкої річної праці хлібороба – жнива – споконвіку в Україні відзначалися урочисто, велично: піснями, обрядами, святковими дійствами. На цю благодатну пору припадає одне з найбільших церковних свят – Преображення Господнє, інакше Спаса, тобто Спасителя, який спокутує гріхи наші та рятує нас від усіляких бід,  негараздів, лиха і хвороб. Тому воно оповите численними апокрифічними сказаннями й легендами. В одній з них говориться про подію земного життя Ісуса Христа – його чудового Преображення. Це бачили Його учні   апостоли Петро, Іоан та Яков, з якими Христос піднявся на високу гору Фавор в Галілеї й став молитися. Тут на мить його обличчя засяяло, мов сонце, а одяг став білий, як сніг. З’явилися пророки Ілля та Мойсей, почали розмовляти з Христом. Світла хмара осяяла їх, і голос із неба промовив: «Це Син мій улюблений… Його слухайтесь!». Свідчення євангелістів і ця подія стали основою для запровадження свята  у  IV ст. н. е. для Православної церкви. Преображення Господнє за церковним календарем не таке вже давнє. Воно прийшло в Київську Русь із Візантії разом із християнством. Цей День відзначається в Україні також і грекокатоликами.

1 серпня – День пам’яті Лесі Українки

Останні дні. Остання дорога.

УКРАЇНКА -2 В останній період свого страдницького життя Леся Українка продовжувала вести мужню боротьбу зі своєю недугою. Влітку 1913 року лікарі порадили їй поїхати на гірський курорт в м. Сурамі (Грузія). Туберкульоз виснажував поетесу фізично і духовно. В цей час вона знову повертається до улюбленої теми – античної міфології. Важкохвору Лесю хвилюють літературні справи в Україні, вона вирішує написати для альманаху «Арго» твір, задум якого виношувала кілька років. І диктує матері Ользі Петрівні короткий конспект поеми «На передмістю Олександрії…» з життя древніх єгиптян – про боротьбу двох ідеологій: нової християнської, що обслуговувала панівну верхівку, і старої, еллінської, що культивувала свободу і красу людини. У творі йдеться про те, як діти грецького філософа Теокріта ховають у пустелі батькові папіруси і звертаються з проханням до бога Сонця берегти їхні скарби, щоб нащадки дізналися колись про велику мудрість пращурів: «Геліосе! Рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх!».

До 155- річчя перепоховання Т.Г. Шевченка на Чернечій горі

шевченко портрет 22 травня – важлива дата для кожного українця. У цей день прах Тараса Григоровича Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні.

 22 травня – важлива дата для кожного українця. У цей день прах Тараса Григоровича Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні.

Тяжкою була для Тараса Григоровича зима 1861 року. Перебуваючи далеко вiд батькiвщини, в Санк-Петербурзі, він все частіше хворів, усе бiльше вiдчував свою самотнiсть. 9 березня, в день його народження, до нього завiтало кiлька знайомих. В розмовi з близьким другом художником Григорiєм Честахiвським поет висловив бажання, щоб в разі смерті, яку він передчував, поховали його в Каневi. Вранцi 10 березня Тараса Григоровича не стало.

«Святий Юрій небо відмикає, росу випускає...»

6 травня Православна церква відзначає день Cвятого Великомученика Юрія-Георгія Переможця, або по-народному – «Побідоносця». За християнською легендою сміливий лицар Юрій вбив триголового вогненного змія-дракона, врятувавши доньку лівійського царя. За іншими переказами, Юрій був страчений персами за християнську віру. Це свято шановане у всьому слов’янському світі і, звичайно, в Україні, хоча воно прийшло до нас із Греції десь у ІV ст. н. е.

Є два дні, приурочені Юрієві, – свято весняне й осіннє. Про це складене прислів’я: «один – голодний, другий – холодний», або «Юрій теплий весну починає, а Ілля літо кінчає». Тож зупинимося на Юрієві весняному, яке відзначають у травні. В народі кажуть: «Юрій (або Юрай, Урай, Рай) – се той божий ключник, що відмикає небо і випускає дощ і росу». Про це співалося у веснянках, зокрема на Волині:

Лист батькам з війни в Україні

image001

Батьки Ольги Рутковської — Євгенія Войнаровська та Василь Кононенко (Київ, 1935)

Мій батько – з Слов’янська, а мати – з Волині
Чи бачать з небес, що в нас діється нині?
Що гинуть в Донбасі поліські герої
За вугільні шахти, за тих, хто в забої?

– Навіщо туди вони йшли воювати?
– Щоб землю свою ворогам не віддати!
Щоб спокій і мир був на всій Україні,
Щоб пісня звучала у кожній родині!

– Коли ж бій скінчиться, скажіть ви мені?
Коли вже настане той мир на землі?
… Мовчать терикони і шахти закриті,
Вугілля немає, народ, як прибитий.

Тут поміч дають невідомо кому,
А поруч – жирують, живуть, як в раю…
І все це Донбас – український, багатий,
Де плачуть старенькі в зруйнованих хатах,

Де діти з собаками ділять шмат хліба.
Від градів й снарядів не лишиться й сліду…
Там люди голодні, одурені, злі.
Коли ж мир настане? Хтось скаже, чи ні?

"Маковійська квітка" - символ миру і добра

14 серпня Православна церква відзначає свято Маковія (Маковея) на честь іудейських мучеників – семи братів Маккавеїв, яких їхня мати Соломія благословила на мученицьку смерть за християнську віру. Однак воно закорінене ще в прадавніх часах арійської культури і збігається з початком сівби озимини та освяченням насіння. Ще задовго до прийняття християнства у цей час відбувалося дитяче та дівоче свято, на честь якого збирали квіти і городину. Вода цього дня у річках і криницях вважається цілющою, тому біля них проводилися різні обряди, а хворі шукали у воді зцілення. В сучасній етнографічній літературі найповніший опис свята Маковія дав канадський вчений, родом з Поділля, Степан Килимник у своєму дослідженні «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні». – Т. V. – Вінніпег, – Торонто, 1963, фрагменти з якого й наведимо в цій статті.

Об'єднати вміст