Традиції

Дохристиянські колядки від письменника Сергія Пантюка

voyvalДохристиянські колядки (не менше 1000 років), які збереглися до цих пір в селі Сокілець Дунаєвецького р-ну Хмельницької області, звідки родом український письменник, громадський діяч Сергій Пантюк.

***

Похвалилася                                               
Біла береза
Ой, Дажбоже!
Своїми гіллями
Перед дубами,
Ой, Дажбоже!
А в мене гілля
Аж до кореня
Ой, Дажбоже!
А хто то тобі
То гілля кохав?
Ой, Дажбоже!
Кохали мені
Вітри буйнії,
Ой, Дажбоже!
Вітри буйнії,
Дощі дрібнії,
Ой, Дажбоже!
Похвалилася
Ґречная панна
Ой, Дажбоже!
Своїми косами
Перед хлопцями
Ой, Дажбоже!

«Весілля свічки» (опис і фрагменти свята)

krnfgjrgjrng

Вже осінь поблизу,
Вже сонце донизу,
Ой треба нам, треба
Світлонька із неба...

Впродовж трьох осінніх місяців, коли вже зібрано врожай і у сільських  мешканців з’явився час для відпочинку, вдавнину відбувалося понад 30 великих та малих народних свят, проводилося безліч об­рядів, які згодом відірвалися від свого коріння і злилися з пізнішими ви­творами.Чимало з них забуто, зникло або набуло змін. До нас, на жаль, дійшло небагато яскравих осінніх свят, та й ті у деформованому вигляді, які сьогодні продовжують втрачати свій глибинний зміст і первинну красу. Відродити й повернути у побут їх навряд чи вдасться. Та й чи потрібно це наступним поколінням? А от знати і поважати свою минувщину необхідно – і не тільки фахівцям, а й кожному культурному громадянинові України.

«Вроди, Боже, хліб смачний, подаруй нам мир святий»

 Дідух(про «спасову бороду», обжинковий вінок, «квітку» та інші жниварські обряди)

Швидко минає літечко й уже у розпалі передвісник золотої осені – серпень, коли закінчуються основні роботи у полі. Вінець важкої річної праці хлібороба – жнива – споконвіку в Україні відзначалися урочисто, велично: піснями, обрядами, святковими дійствами. На цю благодатну пору припадає одне з найбільших церковних свят – Преображення Господнє, інакше Спаса, тобто Спасителя, який спокутує гріхи наші та рятує нас від усіляких бід,  негараздів, лиха і хвороб. Тому воно оповите численними апокрифічними сказаннями й легендами. В одній з них говориться про подію земного життя Ісуса Христа – його чудового Преображення. Це бачили Його учні   апостоли Петро, Іоан та Яков, з якими Христос піднявся на високу гору Фавор в Галілеї й став молитися. Тут на мить його обличчя засяяло, мов сонце, а одяг став білий, як сніг. З’явилися пророки Ілля та Мойсей, почали розмовляти з Христом. Світла хмара осяяла їх, і голос із неба промовив: «Це Син мій улюблений… Його слухайтесь!». Свідчення євангелістів і ця подія стали основою для запровадження свята  у  IV ст. н. е. для Православної церкви. Преображення Господнє за церковним календарем не таке вже давнє. Воно прийшло в Київську Русь із Візантії разом із християнством. Цей День відзначається в Україні також і грекокатоликами.

На Іллі...

Іллі у нас не святкували, але нічого важкого також не робили. Найважчою роботою, яка робилася в цей день було квашення вòгирків. Так-так, саме вòгирків, а не огірків. Боронь Боже було їх назвати огірками при дідові Юзькові. Дід не переносив цього слова. Чому-не казав. Може тому, що воно одне із тих небатьох слів, які він залишив у своєму словесному запасі після переселення із Перемишля на Тернопільщину.

До квашення вòгирків дід з бабою Гануською готувалися заздалегідь, тобто за день-два до Іллі. Дід випарював велику, десь літрів на двісті, дубову бочку, змайстровану йому в дарунок сватом Грицем, ще тим "бочкарем". З самого ранку дід викочував бочку, як називав він її, діледку*, насеред подвір'я. В казані вже кипіла вода. Квач із полину, рум'янку і чорнобилю перев'язаний шовковою дратвою також висів на клинку під навісом. Той квач служив дідові замість мийки, бо як можна було хоч подумати, щоб чухати діледку дротяною сіткою. "Як можна торкатися природного неприродним?"- запитував строго дід бабу Гануську, коли та старалася підсунути дідові магазинні "дротики", щоб прискорити процес, чи то облегшити труд.

«Святий Юрій небо відмикає, росу випускає...»

6 травня Православна церква відзначає день Cвятого Великомученика Юрія-Георгія Переможця, або по-народному – «Побідоносця». За християнською легендою сміливий лицар Юрій вбив триголового вогненного змія-дракона, врятувавши доньку лівійського царя. За іншими переказами, Юрій був страчений персами за християнську віру. Це свято шановане у всьому слов’янському світі і, звичайно, в Україні, хоча воно прийшло до нас із Греції десь у ІV ст. н. е.

Є два дні, приурочені Юрієві, – свято весняне й осіннє. Про це складене прислів’я: «один – голодний, другий – холодний», або «Юрій теплий весну починає, а Ілля літо кінчає». Тож зупинимося на Юрієві весняному, яке відзначають у травні. В народі кажуть: «Юрій (або Юрай, Урай, Рай) – се той божий ключник, що відмикає небо і випускає дощ і росу». Про це співалося у веснянках, зокрема на Волині:

Вже весна воскресла

а вже весна -1 Які б на дворі не лютували морози і політичні бурі, економічні негаразди  й військові конфлікти, – рано чи пізно приходить весна і все навколо розцвітає. А хлібороб з нетерпінням очікує тепла, щоб швидше вийти в поле, з надією на гарний врожай. І так було споконвіку, і так буде завжди. З вирію вертаються птахи, які на крилах приносять весну і світлі надії на мир та спокій в Україні.

"Маковійська квітка" - символ миру і добра

14 серпня Православна церква відзначає свято Маковія (Маковея) на честь іудейських мучеників – семи братів Маккавеїв, яких їхня мати Соломія благословила на мученицьку смерть за християнську віру. Однак воно закорінене ще в прадавніх часах арійської культури і збігається з початком сівби озимини та освяченням насіння. Ще задовго до прийняття християнства у цей час відбувалося дитяче та дівоче свято, на честь якого збирали квіти і городину. Вода цього дня у річках і криницях вважається цілющою, тому біля них проводилися різні обряди, а хворі шукали у воді зцілення. В сучасній етнографічній літературі найповніший опис свята Маковія дав канадський вчений, родом з Поділля, Степан Килимник у своєму дослідженні «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні». – Т. V. – Вінніпег, – Торонто, 1963, фрагменти з якого й наведимо в цій статті.

7 липня - Івана Купала

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила в лоно Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння".

Запалімо свічки пам’яті

свічкаРадуниця – давній звичай поминання предків

Відгомонять Великодні свята, але наступний за ними тиждень теж урочистий, бо душі померлих у цей час справляють свій Великдень. По закінченні Пасхальної седмиці, за церковним календарем, настає Поминаль­ний або Хомин (Томин, Фомин) тиждень, а неділя, що його починає, називається Радуницею (Радониця, Радунець, Радовниця). Вона присвячена спогадам про тих, кого вже немає поряд з нами, в першу чергу, батьків. Вони радуються, коли їх згадують, приходять христосуватися і радитися з ними на могилки. І сплять з Богом, спокійно, з надією, що їх пам’ятають. Найархаїчніші звичаї збереглися на Поліссі, де у поминальні дні сумувати вважається гріхом, адже предки радіють, що їх не забули. У цих краях  побутувала ще одна давня традиція – у формі речитативу звертатися до померлих, вести з ними бесіди про події, що минули за рік. На Проводи (Гробки, Могилки, Діди) за дохристиянськими віруваннями вони вважалися, як члени роду, присутніми серед живих, і тому не можна було називати їх небіжчиками, адже вони можуть чути, що про них говорять. Тому бажано звертатися до них так, нібито вони поряд з нами:

19 серпня - свято Преображення Господнього, або Яблучний Спас

Це одне із 12 найбільших християнських свят, відзначається православними та греко-католиками. Святкування Преображення триває 9 днів, з 18 до 26 серпня. Припадає на Успінський піст або Спасівку, проте цього дня дозволяється споживати рибу, олію та вино.

14 серпня - "Маковея"

Медовий Спас

Медовий Спас. Медовий Спас -
Це запах дідової хати.
В макітрі мак чекає нас,
Коржі виймає з печі мати...

Вже добігає жнив кінець -
Віддасть останнє щедра нива,
А в стрісі спритний горобець
Гніздо лаштує. Скоро злива

Предвісником осінніх днів
Зненацька виникне з нічого...
Так непомітно час злетів,
А в серці ще той Спас Медовий.

Олекса Бригас 

14 серпня за новим стилем в народі святкують свято Маковея, яке в церковному календарі називається днем семи мучеників Маковеїв. З цього дня розпочинається «Спасівка» - піст, який триває два тижні. В цей день у церквах святять воду, квіти і мак.  

Об'єднати вміст