Жінка-УКРАЇНКА

Здається, вже втрачено зв’язок між традиційною українською ха­тою і сучасною міською домівкою. Тоді чому ж, як і у давніх трипільців, сьогодні будинки зво­дять вікнами до сонця, чому кладуть під перший камінь по­жертву у вигляді дрібних грошей (колись це були навіть живі    твари­ни? Чому в нову оселю, як і раніше, за­пускають кота або півня? Чому на зведених стінах будівельники ставлять об­жинкове дерево або «квітку» з ко­лосся, а в містах на даху прикріплюють просто букет квітів? Всі ці мудрі повір’я предків, спрямовані на поліпшення добробуту новоселів, на застереження від злих сил, у поетично - символічних формах живуть і в наш прагматичний час.

Традиційне українське житло в різних регіонах має свої особливості. Крізь століття, від покоління до покоління, передавалася практика й досвід вибору місця й часу для закладин будівлі. А разом з тим проводилися ритуали, значення яких з часом вже важко пояснити, але яких дотримувалися, і вони залишилися подекуди в побуті й понині. Бо це є народна мудрість, яка пережила віки, це пам’ять і давні знання предків, що прийшли до нас з глибин тисячоліть.

В своїй хаті своя правда

За народними уявленнями, хата – це світ у мініатюрі, де стеля ототожнюється з небом, підлога – із землею, поділяючи космічні сфери на «небо – хату – підземелля», що відповідає трьом вертикальним просторовим координатам світового дерева (верхня, середня й нижня частини) і трьом часовим координатам (минуле, сучасне і майбутнє). Відомий етнограф Галина Лозко в своїй книзі «Українське народознавство» пише з цього приводу так: «У хаті втілювався життєвий простір і світогляд­ний космос українця. Як увесь світ поділявся на три частини: земну, підземну і небесну, так і хата відображала ці сфери буття. Сте­ля – небесний духовний світ (сво­лок із сакральними знаками, бож­ниця в кутку); стіни, вікна, двері – символи земного, сучасного жит­тя й спілкування з іншими людьми; нижній ярус – підлога, низ стіни з підпіччям і лавами; поріг уявлявся як межа земного і підзем­ного світів». Недарма в народі кажуть: «Моя хата небом крита, землею підбита, вітром загороджена». А ще про нову оселю складено чимало прислів’їв і приказок: «Своя хата – своя правда», «Своя хата – своя стріха», «Своя хата – своя втіха»; «В своїй хаті і кутки помагають»; «Лучче дома, ніж на празнику»; «Всюди гаразд, а дома найліпше»; «Свій дім не ворог: коли прийдеш, тоді й прийме»; «Не пізно до свого дому й опівночі»; «В гостях добре, а дома – краще» тощо.

Що обов’язково  варто знати і чого остерігатися при вирішенні  важливого життєвого питання – будівництві нового житла (в даному випадку у сільській місцевості)? Ось лише кілька застережень з народного досвіду: хату не можна зводити у високосний рік (бо вона спустіє); на місці, де були кладовища або окремі поховання; на межі, на току (бо господарі будуть  все життя товктися, що придбають, те й втратять); де був млин (бо щось буде скрипіти по ночах); на садибі, де раніше жили п’яниці, злодії, де часто хворіли, сварилися, помирали; де раніше були пожежі, смітники, всохлі дерева; де молодь гуляла на «вулиці» (не буде спокою ніколи) і таке інше. До речі, нещасливим для будівництва вважається місце, де треба  вирубати дерева. Адже воно, як земний образ світового, райського дерева, пов’язане з небесним світилом, увійшло в традиційні світоглядні уявлення українців.

Починати будувати слід навесні й зранку, обов’язково толокою (гуртом), запрошуючи сусідів, знайомих, ба навіть чужих (відмовлятися не годиться – так велить давній звичай громадської взаємодопомоги). Усі працюють під керівництвом старшого майстра. Господарі виконують низку обов’язкових церемоній: промовляють молитви; під фундамент кидають скибочку хліба, солі, зерно, гроші (щоб був достаток), камінчик (щоб міцно стояла будівля); толочан смачно частують. На побажання майстра «Дай, Боже, цю оселю звести у добрім здоров’ї та у добрім здоров’ї і пожити в ній!» господарі відповідають «Хай Бог дає час добрий!», обдаровують його хусткою чи рушником і всіляко догоджають, щоб бува «не заклав хату на біду». Коли основні будівельні роботи закінчувалися, то на гребені даху прибивали хрест і ставили квітку або  вінок, тобто знак «дерева життя» – прадавнього символу українців. А ще це було свідченням того, що працю завершено, тому треба гарно розрахуватися з майстром, подякувати у зведенні хати людям за допомогу і щедро їх пригостити.

За традицією, нову оселю  необхідно урочисто пошанувати. В Україні цей обряд називається «вхідчинами», «перехідчинами» або «входинами», і без цього традиційного звичаю не годилося поселятися. За день до події на ніч до нової хати впускали кота або півня, «щоб вони вигнали нечисту силу, обжили нове житло, завели дружбу з Домовиком». Лише після цього заносять до помешкання стіл  із хлібом - сіллю на ньому, на покуті ставлять ікону. Сходяться на свято рідні, сусіди, знайомі й ті, хто був на закладинах, й ті, хто хату допомагав будувати під час толоки. Гості йдуть святково вбрані тай не з порожніми руками; найперше несуть хліб на рушнику, обрус (скатертину), всілякі гостинці. За давнім звичаєм, люди вшановують не тільки господарів, а й саму хату і все, що в ній є: вікна, лави, двері, піч, стелю, стіни, поріг, долівку. Поріг, як відомо, – кордон між своїм простором і зовнішнім світом, тому й продовжують існувати застереження, що через поріг вітатися і нічого передава­ти не можна. А ще новоселам не варто брати з собою мотузку, бо будуть неприємності; забороняється у хаті, де є дівчина, стояти – треба сісти, щоб старости сідали; не треба замітати в хаті від столу до порога, а, навпаки; не бажано виносити сміття з хати, коли зайшло сонце; не можна свистіти у хаті, бо когось висвистиш – чи людину, чи добробут. Існує ще чимало табу й хатніх оберегів і їх народна мудрість рекомендує дотримуватися, а не вважати «забобонами». Про це добре знають   етнографи, збирачі народних скарбів, поодинокі охоронці і носії традиційної культури, які, на щастя, ще живуть у забутих Богом селах, де лише зрідка звучить народна пісня.     

Входини - новосілля

Є моменти в житті, які відкладаються у душі людини надовго, спогади про них гріють душу й повертають час від часу до баченого й пережитого багато років тому. Такими у мене було знайомство і співпраця з етнологом, дослідником Трипільської культури, директором Тальнівського районного історико - краєзнавчого музею та музею історії археології на Черкащині, письменником і журналістом, заслуженим працівником культури Вадимом Мициком. Невтомний шукач археологічних і духовних скарбів України, він здійснив реконструкцію низки старовинних обрядів з циклу свят СОНЯЧНОГО КОЛА, неодноразово показаних у Києві в середині 90 - х рр. фольклорно - етнографічним гуртом «Оріяни» місцевого будівельно - економічного коледжу. Підтримали цю ініціативу, що мала широкий розголос, ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, Міністерство культури України, республіканські  преса, радіо, телебачення. На народознавчих  вечорах у Київському міському будинку вчителя, до організації яких я була безпосередньо причетна, присутні в залі побачили багато нового й дивного, щоразу відкриваючи незбагненний духовний світ наших пращурів. Творчий доробок тальнівців не тільки із захоплення був сприйнятий широким глядачем, а й високо поцінований фахівцями: науковцями, керівниками фольклорних колективів, літераторами, журналістами. Обрядове дійство «входини» (новосілля), відтворене у фольклорно - етнографічній виставі «Щасти жити в рідній хаті», – це зразкове і високохудожнє втілення давнього обряду, який варто вивчати і широко популяризувати. З описом його фрагментів я й пропоную познайомитися читачам порталу «Жінка - Українка».

За унікальними матеріалами, зібраними  В. Ф. Мициком і поставленими першим художній керівником св. п. Тамілою Жученко, подвижницька праця якої залишилася в пам’яті усіх, хто її знав і бачив, учасниками колективу були показані основні частини традиційного народного обряду –  від будівництва і зведення хати аж до вселення у неї. Це: закладини, прибирання хати, входини до неї, внесення діжі, запросини, вводини, обсівання, дару­вання, пошанування хати, гостину, і наповни­ли фрагменти кожного з них відповідними піснями, характерними саме для Тальнівщини. Приміром: «Через наше село везуть клен – дерево»; «Ой, красен терем, красен терем»!; «По ­котився по горі густий дим, збуду­вав господар добрий дім!», включили цікаві і маловідомі варіанти родинно - побутових «Ой, родино - зозулино», «Зеленеє жито, зелене», а та­кож жартівливі з приспівками «Ой, Тетяно, Тетяно, в тебе в хаті погано» або «Свату наш, свату наш, постав хату коло нас» та інші. Хоча від колись розмаїтого дійства входин збе­реглося зовсім небагато, тальнівці дали цій традиції ніби друге народження, бо, як не дивно, вона актуальна й понині – адже багатьом з нас доводилося якщо не справляти, то бути гостем на новосіллі (проте цей звичай й досі навіть повністю не описаний). Глядачі мали можливість дізнатися, що на Тальнівщині, беручись до нової роботи, люди спершу промовляють поба­жання, аби дати душі добру насна­гу й мобілізувати зусилля: «У доб­рий час почати, а в кращий закінчити!». І лише після цього починали якусь справу. Батько й мати обов’язково вносять в нову хату діжу з тістом, щоб у молодих господарів був достаток, тричі її підносять і промовляють: «Діжо, наша діжо, вчини роду хліб свіжий на життя, на вік, на здоров’я!». Потім урочисто заводять в нову хату дітей, які тримаються за вишитий рушник, благословляючи їх напутнім словом: «Щоб весело, щасливо та в злагоді жили в новій хаті. Будьте в ній господарі завзяті! Трудіться коло землі. матимете хліб на столі!» – благословляють батьки молоду родину добрим словом. 
На новосілля за давнім звичаєм жінки несуть з собою жито і, обсипаючи  оселю, співають:

На входини ми йдемо,
йдемо,
Миску жита несемо,
Обсіємо щастям, щастям,
Одвіємо лихо, лихо.

З побажаннями - обдаруваннями вітають гості:

– Щастя і здоров’я вам у новій хаті!

– Щоб у вашій хаті хліба - солі й усякого добра було доволі!

– Щоб у цій хаті гарно жилося та добре велося!

– Щоб ваша хата була друзями багата!

– Принесли вам цілющої води, щоб хата не знала біди!

– Даруємо миску жита і сніп зілля, щоб у цій хаті справляли весілля!

– Ось вам насіння квіток, щоб мали славних діток!

  – А це вам казанець на борщ, на кашу, на холодець, щоб ваша піч смачно варила, а господиня  гарно просила!

– Відчули землю ногами, стелю головою, а стіни руками. Тепер будете знати, яка у вас хата!

– Щасливо вам вік прожити у світі в своїй хаті та онуків і правнуків у здоров’ї діждати!

Ось такими віншуваннями традиційно вшановували новоселів, які спромоглися на хліб - сіль: «Будьте здорові у нашій хаті! Дякуємо, що від щирого серця допомагали нам оселю будувати і на входини прийшли!». Після гостини учасники дійства з пошаною й добрими побажаннями зверталися до всього, що є у хаті: «Нехай через віконце проходить сонце, а через пороги щасливі дороги!». «Щоб стіни були біленькі й господарі, веселенькі!». «П’ємо раз до печі, щоб вона пекла смачні речі!». «П’ємо вдруге до печі, щоб вона нам гріла добре плечі!». «П’ємо втретє до печі, щоб наші господарі її шанували та з нею здоров’я мали!». «П’ємо за світле віконце, щоб через нього нічого з хати не втекло, а тільки прибувало!». «Щоб стіни були біленькі, а господарі веселенькі!».

– Гей, музико! – гукали жінки. – Давайте перевіримо, яка долівка в новій хаті! Нумо, усі до танцю! І закружляли гості, за ними – й господарі.

– Ну й добряча долівка, аж у п’ятах гуде! Ноги на ній аж просяться танцювати. Веселяться люди, нову хату величають, бажають молодим господарям жити у мирі й злагоді многії літа і виростити славних діток, щоб вони також пам’ятали предківські заповіти.

Вже змінився не один склад «Оріян», які багато років тому вперше підкорили столичного глядача, проте й дотепер студенти мають в репертуарі ці оригінальні вистави і радують ними шанувальників  народної культури. А Вадим Федорович продовжує працювати в Музеї, пише книжки і статті, читає лекції в Києві, в Міжнародній академії управління персоналом (Мауп). Дай, Боже, йому довгих років життя, наснаги в творчості і ще багатьох цікавих знахідок, відкриттів та фольклорно - етнографічних вистав.

Коли будуємо нову державу, треба закладати «твердий камінь духовності, а не пісок» – радив Григорій Сковорода. І ці слова українського філософа й пророка  варто усім взяти на озброєння.

Ольга РУТКОВСЬКА