«Святий Юрій небо відмикає, росу випускає...»

6 травня Православна церква відзначає день Cвятого Великомученика Юрія-Георгія Переможця, або по-народному – «Побідоносця». За християнською легендою сміливий лицар Юрій вбив триголового вогненного змія-дракона, врятувавши доньку лівійського царя. За іншими переказами, Юрій був страчений персами за християнську віру. Це свято шановане у всьому слов’янському світі і, звичайно, в Україні, хоча воно прийшло до нас із Греції десь у ІV ст. н. е.

Є два дні, приурочені Юрієві, – свято весняне й осіннє. Про це складене прислів’я: «один – голодний, другий – холодний», або «Юрій теплий весну починає, а Ілля літо кінчає». Тож зупинимося на Юрієві весняному, яке відзначають у травні. В народі кажуть: «Юрій (або Юрай, Урай, Рай) – се той божий ключник, що відмикає небо і випускає дощ і росу». Про це співалося у веснянках, зокрема на Волині:

Та Юрай матір кличе:

–Та подай, мати, ключі – відімкнути небо,
відімкнути небо – випустити росу.
Випустити росу – дівочу красу.
Дівоча краса, як літня роса:
В меду потопає, з вином виринає.

Володар неба, згідно з міфологічними уявленнями, є водночас і володарем первісних вод. Випускати росу – одне з важливих завдань св. Юрія. За давніми віруваннями, вона є цілющою і наділена магічною силою, тому цього дня вдосвіта слід ходити по траві тільки босоніж, а дітей – оббризкувати росою, яка відвертає недугу та сприяє здоров’ю й красі.

Юріївське свято характерне багатьма цікавими звичаями, які в різних місцевостях України мають свої відмінності. Дохристиянські ритуали тут щільно переплелися з пізнішими – церковними. І наші предки-язичники відзначали його як свято народження давньослов’янського божества Ярила, що втілює плодючу силу весняного сонця. Це свято – суто хліборобське. Тому обов’язково цього дня влаштовували урочисті хресні ходи на поля, під час яких молилися за врожай, кропили ниви свяченою водою, закопували у землю освячені крашанки та паски й примовляли: «Роди, Боже, жито-пшеницю і всяку пашницю!». Крім хресних походів, організовували й «обіди в полі». Особливо популярними вони були на Волині. Перед обрядовим частуванням або опісля чоловіки та парубки їздили верхи на конях, вважаючи, що то святий Юрій «об’їжджає білого богатирського коня й оглядає поля та посіви».

У традиціях українського села у цей день ще й досі зберігся звичай обрядового вигону худоби на пасовиська. Адже святий вважається опікуном і покровителем домашніх тварин. Господарі зверталися до нього з такою молитвою: «Святий Юрій, годі тобі спати. Пора худобу на пашу виганяти. Гони худобу росою, щоб вона не знала ніякої хворі, ніякої старості, ніякої напасті. Як не можна всієї роси по світу позбирати, так щоб не можна було в цієї худоби молока забрати» (записано на Волині). На Поліссі на Юрія, коли виганяють худобу, її вдаряють освяченою вербою, щоб нічого злого до неї не пристало, та кладуть у воротях сокиру, щоб через неї перейшла худоба. А щоб відьма не відібрала у корів молока після першого вигону на пашу в день св. Юрія, їм на шию вішали вінки-обереги.

Особливо урочисто проводи вівчарів на літування проходять у гірських регіонах Закарпаття, Львівщини, Буковини, Івано-Франківщини. Вони супроводжуються шестям громади на чолі з священиком, а також відповідними діями ватага: освяченням живим вогнем і водою худоби, годуванням її свяченими паскою і галузками верби. Цього дня по всіх горах відлунюють звуки трембіт-рогів та запальних коломийок. У гуцулів це свято може тривати впродовж двох тижнів.

А на теренах Центральної У країни до наших днів дійшов ще один давній звичай – варити обрядову кашу: майову, польову, степову, що означає – давати нивам пожертви у вигляд проса та молока. Цей ритуальний символ був приурочений до свята Ярила-Юрія і сприяв родючості врожаю. Дорослі розкладали вогонь, вибирали кашовара (це є дуже відповідальна й почесна місія). Що кожний приніс, додавав до каші – пшона, яєць, молока, сала. При цьому приказував: «Крупи докупи, а люди – до гурту». Дівчата у цей час закопують крашанки, «щоб краще родило жито і пшениця», а хтось із чоловіків качається на молодих стебельцях – це для того, щоб перевірити: якщо вони підведуться наступного дня, то – міцні й буде добрий врожай. Малеча та підлітки співали «Ой весно, весно, що ти нам принесла», грали у «Проса», «Жучка», водили «Кривого танцю» тощо. І, звісно, вже й линула пісня:

Варім кашу, родино,
Щоб нам жито родило,
І житечко, і овес,
Щоб зійшовся рід увесь.

Тож не забуваймо і співаймо рідним нивам та росам гарних пісень. Вітаймо усіх Юріїв, Георгіїв, Єгорів, Юрченків, Юрійовичів, Юр’ївних, Георгіївних з іменинами, з Днем Ангела! Дай, Боже!

Ольга РУТКОВСЬКА,
з книги «Забуте і воскресле»,
К.: 2007. – С. 32 – 36.