Краєзнавство

Таїсія Шаповаленко: Григорій Гладинюк не був членом «клубу руських націоналістів»

До 28 жовтня 2018 російська Вікіпедія містила твердження про те, що купець першої гільдії, підприємець-доброчинець Григорій Гладинюк начебто був членом Київського клубу руських націоналістів. Це твердження базувалося на статті про цей клуб у «Большой энциклопедии русского народа». Однак, ще в 2011 році «Большая энциклопедия русского народа» була визнана спільнотою російських редакторів Вікіпедії як енциклопедично незначима, а отже така, що не може розглядатися як авторитетне джерело.

Василь Кравченко - дослідник великої Волині

(до 155 - річчя від дня народження)

Згадаймо добрим словом ще одного славетного вченого, видатного україн­ського етнографа, фолькло­риста, письменника, діалекто­лога, друга Бориса Грінченка, Михайла Коцюбинського, Дмитра Яворницького, Катерини Грушевської, дослідника Великої Волині, Василя  Григоровича Кравченка. Хоча герой нашої розповіді – не волиняк, проте 45 років свого життя він присвятив вивченню саме території цього благословенного краю, зокрема, питанням музейної справи, проблемам українського народознавства.  

Та чи всім відомо, де знаходиться історична  Волинь, які її межі і хто її сусіди? Думаю, що навряд. Тому додамо цікаву інформацію для допитливих людей. Північна частина Хмельниччини з містами Шепетівкою, Ізяславом, Полонним, Старокостянтиновом, Славутою (за позначенням на мапі), – це Поділля. Однак, якщо бути точнішим, то це – південно - східна Волинь, або, як її називають – Хмельниччина Волинська. А Кременецький, Шумський, Гусятинський, Лановецький райони Тернопільщини – мабуть, впевнені що це також Поділля? Звичайно, тільки – західне. Але вони вважаються споконвічними волинськими землями. А на Львівщині – Золочівський, Сокальський, Жовківський, Рава - Руський райони?Усі знають, що це Галичина. Не тільки, а ще й галицька Волинь. А Рівненщина і Житомирщина? Звичайно, це – Волинське Полісся, а також – східна Волинь. Отже, уся величезна територія, починаючи з лівого берега Південного Бугу, разом з Погоринням і Поліссям, що простягається за межі сучасної Польщі, включаючи Підляшшя та Холмщину на заході, аж до Київщини на сході, – за історичною і геог­рафічною традицією на­зивається Великою Волин­ню. Отже, це справжня краї­на, яку раніше населяли де­сятки різних народів і землі якої впродовж віків належа­ли кільком державам.

Як Гребінка розбійника ловив

Я знаю багатьох письменників, які талановито й цікаво написали книжки про свою малу батьківщину – рідне село. От, здавалось би, знаний публіцист  і видавець Микола Максимець уже десятки років мешкає на Буковині, але не забув про своє Придесення; створив чудовий роман, який хочеться читати й перечитувати, скільки там тепла, любові, щирості, душевності й людяності!

Такі ж добрі слова можна сказати про ґрунтовний історико-краєзнавчий нарис «Крутоярівка і крутоярівці» українського письменника, журналіста та краєзнавця Віталія Миколайовича Леуса – чудова книга нещодавно вийшла в Чернігові, у видавництві «Десна-Поліграф».

Як кияни на фестивалі «Над королівським шляхом» побували

image001У чарівному куточку Волині, за 28 км від Луцька, в селі Затурці Локачинського району розташований маєток старовинного польського шляхетного роду Липинських. Сьогодні тут знаходиться пам’ятка історії національного значення – меморіальний музей В’ячеслава Казимировича Липинського (1882 - 1931).

Він був   визначним політичним і громадським діячем, істориком, соціологом, публіцистом та дипломатом, теоретиком українського консерватизму, одним з організаторів Української демократично - хліборобської партії, за гетьманату і УНР – посол України в Австрії. В Затурцях пройшло його дитинство, звідси вже дорослою людиною він листувався з видатними сучасниками; тут він працював над історичними та публіцистичними творами, займався просвітницькою діяльністю. На польському цвинтарі і поховано щирого патріота України, який відстоював її соборність та незалежність. За радянської влади усі могили були втрамбовані у землю колгоспною технікою.

Від «Губернських ведомостей»

12469556_527095267464198_8859146168919706996_oТой суботній день 8 січня 1838 року за старим стилем — знакова подія в історії нашого краю: вийшов перший номер першої газети — «Черниговские губернские ведомости», від якої і веде свої традиції нинішня «Деснянська правда». Загалом звідси починається історія чернігівської преси та історія чернігівської журналістики.

У ті далекі роки «Губернские ведомости» були, перш за все, офіційною газетою, що видавалася з метою «облегчення канцелярий в производстве дел сокращением переписки и доставления как присутственным местам, так и частным лицам средств получать сведения, относящиеся к исполнению и соображению». У офіційній частині газети публікувалися урядові й місцеві губернські документи, розпорядження.

Виходила і «неофіційна частина газети», що висвітлювала життя губернії, Росії і зарубіжжя, подавала матеріали з місцевої економіки, географії, історії, фольклору й етнографії, публікувала твори місцевих авторів. «Золотим віком» неофіційної частини «Черниговских губернских ведомостей» можна по праву вважати п’ятдесяті роки, коли навколо газети сформувалося коло літераторів і істориків.

Унікальне видання!

2dd26c0a1fac51c1192d9108ddc7de1f_600x1000Такої одностайної думки про нову, дуже ошатну книгу «Катерининська церква в Чернігові» науковці, краєзнавці та письменники, які взяли участь у її презентації в обласній науковій бібліотеці імені В. Короленка.

Вела цю цікаву імпрезу в клубі «Краєзнавець» співробітник бібліотеки Вікторія Солонікова. Зал був переповнений, адже подія – резонансна, дійсно важлива для Придесення. Відверто кажучи, випустити таку мистецьку книгу  в наш час – подвиг! Адже видання має не лише велику наукову вартість, це – чудове поєднання унікальних архівних документів, матеріалів фахівців та прекрасних світлин фотохудожника Миколи Турчина. Таку подарункову, науково-популярну книжку із задоволенням читатимуть не лише історики, краєзнавці, богослови, а й широкий загал патріотів рідного краю, щирих шанувальників українських традицій, архітектури та культури.

Відкрито музей Фундації Петра Тронька

З нагоди 100-річчя від дня народження відомого краєзнавця, академіка Петра Тронька, який всього лише декілька років не дожив до свого ювілею, у селі Веприк Бобровицького району Чернігівської області відкрили музей-садибу, в якій є меморіальна кімната академіка.

Цей новий музейний заклад створено в будинку, який у 1980-2010 роках відвідував Петро Тимофійович і яка донедавна належала родині редактора журналу «Пам’ятки України» Анатолія Сєрикова. За своє життя Петро Тронько доклав багато сил і енергії для розвитку часопису, тож перший розділ музею має назву «Журнал "Пам'ятки України" – національний проект академіка Петра Тронька». Вперше в нашій країні музейна експозиція присвячена окремому національному періодичному виданню.

Відкриття музею журналу «Пам’ятки України», вшанування 100-літнього ювілею Героя України, академіка Петра Тронька

log-svet11 липня 2015 року з нагоди 100-ліття від дня народження видатного державного і громадського діяча, Героя України, академіка Петра Тронька (1915-2011) в селі Веприк на Чернігівщині відбудеться відкриття музею. 

Під час ювілейної академії пройде і прем’єрний показнового документального фільму «Петро Тронько. Жити для людей» (VMV-студія). Початок о 12:00

Музей створено у садибі, яку у 1980-2010 роках відвідував Петро Тимофійович і яка належала родині редактора журналу «Пам’ятки України» Анатолія Сєрикова. За своє життя Петро Тронько доклав багато сил і енергії для розвитку часопису, тож перший розділ музею має назву «Журнал "Пам'ятки України" – національний проект академіка Петра Тронька». Вперше в нашій країні музейна експозиція присвячена окремому національному періодичному виданню.

Священик Михайло Ревакович, етнограф Зоряна Болтарович, натураліст Станіслав Костянтин Петруський — краєзнавчі розвідки Ігоря Чудійовича

Село Волосянка дало Скільщині заслужений рід Реваковичів. Тут 16.09.1861 народився у великій багатодітній сім'ї Михайло Ревакович. Навчався він у Віденській духовній академії. По завершению повернувся в piдне село, де i отримав napoxiiю. Подружне життя npoвів з Ольгою Охримович.

Михаило Ревакович окрім духовної роботи заснував i підтримував у своїй парафії позичкову касу, церковно-просвітницький хор села. Дбав про свою господарку  мав безліч птиці, чотири пари заглядних волів. Як «ішла його худоба, то здавалося, що це величезне стадо», так розповідають старожили села.

Об'єднати вміст