Як кияни на фестивалі «Над королівським шляхом» побували

image001У чарівному куточку Волині, за 28 км від Луцька, в селі Затурці Локачинського району розташований маєток старовинного польського шляхетного роду Липинських. Сьогодні тут знаходиться пам’ятка історії національного значення – меморіальний музей В’ячеслава Казимировича Липинського (1882 - 1931).

Він був   визначним політичним і громадським діячем, істориком, соціологом, публіцистом та дипломатом, теоретиком українського консерватизму, одним з організаторів Української демократично - хліборобської партії, за гетьманату і УНР – посол України в Австрії. В Затурцях пройшло його дитинство, звідси вже дорослою людиною він листувався з видатними сучасниками; тут він працював над історичними та публіцистичними творами, займався просвітницькою діяльністю. На польському цвинтарі і поховано щирого патріота України, який відстоював її соборність та незалежність. За радянської влади усі могили були втрамбовані у землю колгоспною технікою.

image002У перші роки Незалежності місцеві рухівці впорядкували кладовище, встановили символічний пам’ятник на могилі В. К. Липинського.

За деякими джерелами, у Затурцях народилася Галина (Галшка, Єлизавета) Василівна Гулевичівна (1575 – 1642) – одна з найвідоміших фундаторів Києво – Могилянської Академії.

У травні 2016 р. до МГО «Волинське братство» у Києві від меморіального музею Вячеслава Липинського надійшло запрошення взяти участь у третьому фестивалі народного мистецтва «Над Королівським шляхом» у Затурцях.

«Королівський шлях» (Via Regia) – назва найстарішого та найдовшого (4500 км) сухопутного зв’язку між Східною й Західною Європою (від Києва до узбережжя Атлантики). Королівський шлях існує вже понад 2000 років і поєднує вісім європейських держав, в т. ч. й Україну. Шлях починається в Іспанії й проходить через Францію, Німеччину, Польщу, Україну; від нього йде відгалуження до Білорусі та Литви.У далекому мнулому по ньому ходили студенти, митці, торговці, несучи в інші країни свою культуру. Свого часу Віа Регією подорожувала королева Франції Анна Ярославна.

Така гучна назва фестивалю – не випадкова. Адже міжнародна траса, яка пролягає через село, колись називалася «Великим» або «Королівським шляхом», а останній власник маєтку Липинських у Затурцях Станіслав Казимирович назвав його «одвічним шляхом з Києва до Кракова». Цією назвою організатори (а це: музей, сектор культури Локачинської держадміністрації, Затурцівська сільська рада та осередок «Джерело» (с. Затурці) Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка) хотіли привернути увагу громадськості до діяльності єдиного в районі державного музейного закладу. Визначили мету заходу: зацікавити краєзнавчими пошуками дітей і молодь, підкреслити важливість проведення його для розвитку та популяризації аматорського співу й народної інструментальної музики, традиційного декоративно - ужиткового мистецтва, традиційних кулінарії та квітникарства, а також благодійництва і піднесення престижу Локачинського району як туристично привабливого регіону. Цьогорічний фестиваль проводився вже  втретє. А  минулого року ІІ фестиваль "Над Королівським шляхом" у номінації "Музейна подія року 2015" завоював ІІІ місце.

Жіночий клуб «Волинянка» Братства відгукнувся на пропозицію з великою радістю, адже це була чудова нагода побувати на рідній землі. Вирішили делегувати для участі у конкурсі вокальне тріо ансамблю «Волиняни» у складі Ганни Ярмолюк, Галини Бідношей, Вікторії Рутковської. Весело, легко і натхненно, з піснею й жартами, їхали ми на Волинь.

Мальовничі пейзажі Київщини, Житомирщини, Рівненщини – густі ліси, маленькі і великі річечки, квітучі поля, духмяна і соковита зелень, впорядковані хатки у бузку – серця переповняли  щемливі почуття захоплення від цієї неповторної краси, від багатства, яким ми володіємо. Коли прибули на місце, фестиваль вже був у розпалі. Його  приурочили до Міжнародного Дня музеїв та присвятили 25 - ій річниці Незалежності України.

image003

Вокальне тріо ансамблю «Волиняни». Зліва направо – Вікторія Рутковська, Ганна Ярмолюк, Галина Бідношей.

Для Віталія Кушніра, завідувача музею, приїзд земляків з Києва – приємна несподіванка, в очах – неприхована радість.

image004

З завідувачем музею Віталієм Кушніром та провідним науковим співробітником Наталею Гатальською

Програма фестивалю була цікавою й насиченою. Це і виставка - продаж книг і робіт майстрів народної творчості Волині та їх учнів, майстер - класи для гостей музею, і продаж саджанців декоративних рослин (кущів, квітів); дегустація чаїв з духмяних цілющих трав, солодкої випічки місцевих кондитерів аматорів; встановлено також призи за кращий етнографічний одяг. На фестивалі гості змогли побачити все багате розмаїття народної творчості й традиційних ремесел краю. Серед присутніх були матері, дружини і діти захисників Вітчизни на сході України; майстри народного мистецтва, літератори, краєзнавці, учасники художньої самодіяльності, учні і студенти з Луцька і Локачів. Після вітального слова пана Віталія, проголошення  поетичних рядків про Україну, її героїчну і трагічну історію, присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв політичних репресій та тих, хто загинув на неоголошеній війні на Сході країни.

«Боже, я молюсь за Україну!» – ця молитва у виконанні  хору учнів недільної школи храму Св. Духа Української Автокефальної Православної Церкви села Великий Омеляник Луцького району,  линула у високі небеса з надією і вірою, щоб якнайшвидше в Україну прийшла перемога, а в кожний дім – мир та спокій. Діти, їхня вчителька  Світлана Сидун, привітали учасників свята і подарували музею прапор, який вони отримали за свою волонтерську діяльність з автографами учасників бойових дій, надісланийїм із зони проведення АТО.

Основою музичного репертуару учасників була стрілецька пісня в пам’ять про перебування представників Легіону Українських Січових Стрільців на території Локачинщини 100 років тому (1916 рік), під час Першої світової війни.

image006

Наприкінці 1915 р. Західну Волинь, яка входила до складу Росії,  окупували австро - німецькі війська. Тут було створено окрему територіально - адміністративну одиницю – Волинський округ, (до нього входили Локачі), з центром у Володимирі - Волинському. У зв’язку з тим, що місцеве населення було вороже налаштоване до австрійських солдат, то, йдучи на поступки українцям, військове командування прийняло рішення розмістити тут окремі підрозділи Українських Січових стрільців, які були в лавах армії. Перші стрільці прибули на Волинь з Галичини восени 1915 року, а з ними – кращі представники української інтелігенції. Вони пропагувати національну визвольну ідею, ширили українське друковане слово, часописи, книжки, закладали товариства, хори, бібліотеки. З ентузіазмом зустріли стрільці дозвіл на відкриття на Волині українських шкіл, бо раніше тут були лише російські і єврейські. Всього до літа 1916 р. було відкрито понад 50 початкових і дві семикласні школи. Праця УСС на Волині залишила по собі глибокий слід в історії національно - політичного відродження України.

Ми підготували три стрілецьких пісні «Ой, на горі, на Маківці», «Повіяв вітер степовий…», «Розпрощався стрілець…» та повстанську «Ми – українські партизани» («Там, десь далеко на Волині…»). Патріотичні поезії Вікторії Рутковської підсилили глибокий зміст творів.

У другій частині нашої програми виступила Ганна Ярмолюк. Вона привітала земляків піснею «Святкова». Ну, а «Полковник синьоокий» просто підкорив всю чоловічу аудиторію! Слухачі не стримували емоцій і вигукували «Браво!». Ганнуся насправді закохала у себе публіку і це не дивно, адже чарівний голос, зворушливий спів, привабливість та харизма співачки нікого не можуть залишити байдужим. На згадку від Братства ми подарували книги «Волинь моя» музею та  бібліотеці с. Затурці.

 

image007 

Завідувач Затурцівською сільською бібліотекою Любов Левчик.

Приємним сюрпризом був приїзд на фестиваль почесного гостя з Польщі, друга музею, Ричарда Липинського з родиною. Пісня «Гей, гей, соколи» викликала захоплення у публіки – вона з піднесенням підхоплювала чудовий спів, який звучав українською і польською мовами. Гарним фінальним акордом стало спільне виконання присутніми гімну «Волинь моя!» Степана Кривенького – символу єднання всіх волинян, свідчення любові до рідної землі. 

image009

По закінченні фестивалю усі бажаючі долучилися до цікавої екскурсії музеєм В’ячеслава Липинського, справжнього українця не за походженням, а за духом. Разом з екскурсоводом ми гортали сторінки літопису родини… Дізнались про її життя у селі, побут, дозвілля. Зануритися у атмосферу поч. ХХ стол. допомагали старовинні меблі, предмети, посуд тієї доби. У музеї, крім речей, які відтворюють інтер’єр садиби, виставлено понад 200 автентичних експонатів, переданих родичами Липинського з Польщі та Великобританії. Серед них – фото та оригінали особистих документів: атестат зрілості за 1902 р. та Уповноважуюча грамота уряду Української держави 1918 р. за підписом гетьмана Павла Скоропадського, першодруки творів. 

image013

image011

image015

На завершення нашого візиту завідувач музею Віталій Кушнір запропонував здійснити прогулянку старовинним парком. Надзвичайні враження охопили нас! Здавалося, тут навіть повітря, кожна рослина, кожне дерево пронизане історією! Стежки, напевне, ще пам’ятають неспішні кроки пана В’ячеслава… Адже натхнення він шукав саме тут, серед запашних трав, розлогих кущів і дерев, розмірковуючи про долю української держави, з надією, що колись вона стане самостійною і соборною.

Парк Липинських, а його площа – 710 га, був своєрідною візитною карткою шляхетної родини  середини ХІХ - початку ХХ стол. Тут гармонійно поєднувалися особливості ландшафту і любов господарів до природи, естетичний смак та агрономічні знання. Все це створило мальовничий зразок садово - паркового мистецтва. Серед видів дерев переважають місцеві породи: дуб, липа, граб, ясен, каштан, акація, горобина. Вони посаджені не хаотично, а створювали певні композиції: так, у парку була «горіхова алея», «коло», висаджене ясенами, на «острові» росла верба, під якою любив відпочивати і працювати В’ячеслав Казимирович. Це старе дерево росте й досі. Парк  раніше був прекрасним місцем відпочинку родини Липинських та їхніх гостей, а у повоєнний період – усіх мешканців села Затурці. Після кількох десятиліть запустіння парк знову починає оживати. Нині  його площа разом з подвір’ям музею має 4,1 га.

image017

Відвідують музей не лише громадяни України, а й зарубіжні гості. Серед них – відомі політики, науковці, письменники, державні службовці, краєзнавці, студенти та учні шкіл. Кожен знаходить тут поживу для роботи розуму і серця. На експозиційній базі музею Волинською державною телестудією було створено документальний фільм «Польська кров української групи», який успішно демонструється на телеекранах. За п’ять років повноцінного функціонування Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського тут побували представники Литви, Естонії, Білорусі, Росії, Казахстану, Молдови, США, Австрії, Швеції, Німеччини і навіть Кувейту. Звичайно, найчастіше зустрічаємо наших сусідів з Республіки Польща. Адже впорядкування місця поховання В’ячеслава Липинського і території колишнього католицького кладовища дало позитивний сигнал для налагодження добросусідських стосунків між нашими народами. Ставши опорним пунктом для контактів на історичному шляху з Києва до Кракова, музей продовжує сприяти подальшій євроінтеграції України. «Для чого ми все це робимо? –  зауважив  пан Віталій.  – Не за гроші і не за славу. Тут, на цій землі, жили мої діди, батьки, тут живуть мої діти. І, звичайно ж поруч, наші добрі помічники – люди небайдужі, активні і непосидючі. Це – члени осередку «Джерело» (с. Затурці) Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. Спільними зусиллями ми залучим багатьох людей до нашого мальовничого краю і зробимо Затурці справді європейським туристичним центром».

У подячному слові ми висловили своє захоплення подвижництвом працівників музею, тим, як вони бережуть і вшановують пам’ять В’ячеслава Липинського. Адже їх у штаті всього троє! З якою любов’ю роблять вони цю благородну справу! Яка величезна культурно - освітня, краєзнавча, просвітницька, виховна   діяльність ними проводиться! І те, на якому рівні пройшов фестиваль, –  цьому яскраве підтвердження. На згадку про своє перебування у Затурцях ми залишили місцевій бібліотеці книги «Волинь моя», виданих нашим Братством.

Дякуємо долі, що подарувала нам зустріч з такими гарними людьми – справжніми патріотами своєї землі, які не на словах, а гідними ділами, зміцнюють і прославляють Україну!

Вікторія Рутковська