Матвійчук Анатолій

Анатолій Матвійчук: «Возлюбіть своїх колег, як самих себе…»

Я, мабуть, невиправний романтик, але і досі вважаю, що українські (україномовні) артисти (співаки, поети, композитори) повинні ставитися до своїх колег із особливою солідарністю. Я поясню чому, тільки дочитайте до кінця!!!

Українська пісня завжди була падчеркою на цьому святі життя. Ще з царських часів, коли десятками указів заборонялися українські книжки, пісні, театральні постановки. Але були кобзарі-співці, які в своїх творах уміли передати свій час і зберегти пам'ять про народних героїв. 

Анатолій Матвійчук "На варті"

Музика, вірші та аранжування Анатолія Матвійчука 
Запис - "VG Studio" Режисер Ігор Добрянський 
Присвячується воїнам України (Dedication for Ukrainian soldiers)

Два языка, дві мови

Я - киевлянин, "я - киянин",
Я горожанин, "я міський",
"Львів"янин він", а он - крымчанин!
А я - такой, "а я - такий".

Я не делю друзей и "друзів"
Но не люблю "брехню" и ложь,
Не подчиняюсь, "не корюся",
Чужого "не чіпай" - не трожь!

Люблю Отчизну - "Батьківщину"
"Тут все моє", здесь, все мое...
"І якщо треба - то загину"
Или погибну за нее.

Пойми же, друг мой, право слово,
"Їй Богу, зрозумій мене"
Два языка, "дві різні мови",
А сердце - "серце лиш одне!"

Клятва Гіппократа

(медсестричці з Майдану Олесі Жуковській присвячується)

Надія й гордість мами й тата.
Весела. Гарна. Запальна.
Давала Клятву Гіппократа
У своїм коледжі  вона.

А незабаром на Майдані,
В собі здолавши біль і страх,
Вона вже лікувала рани
І вбитих несла на руках.

Така проста, наївна й чиста,
Боролась, скільки мала сил,
Але - до снайпера-садиста
Вона попала на приціл...

І чітко, як на тренуванні,
Припав він до свого ствола -
І куля - вперше і востаннє
Дівочу шию обпекла.

Вона шепнула: "Я вмираю."
І вже була безсила плоть...
Але, - на цім шляху до Раю,
Зустрівся з нею сам Господь.

Двоє на майдані…

Не шукайте таємного змісту,
Просто доля, мов карта лягла:
Двоє хлопців зібралися в місто,
Двоє хлопців  з одного села.
Незіпсовані, сильні, красиві,
Їм обом ще нема й двадцяти,
Їхні мами ще зовсім не сиві.
Їх просили себе берегти…

І шляхи їх згубились в тумані,
Різні долі, як різні пісні…
Хто ж міг думати, що – на Майдані,
Знов зустрінуться раптом  вони.
Як від повені вруниться річка,
Так  зіткнулись – очима й чолом.
Та в одного в руках єврострічка,
А на іншому – чорний шолом.  

Об'єднати вміст