Жінка-УКРАЇНКА

Ти знову йдеш…
У перший день зими
дорогу стелять інеєм тумани.
А я молюся –
Боже сохрани,
верни його додому…
І до мами,
до рідного порогу,
до стежин,
що босоногі п’яти цілували,
а  серед днів
губився часу плин -
тут сонця, вітру,
руху було мало,
а нині досить вулицею йти...
Торкатись оком
мирних краєвидів...
Бо завтра -
Маріуполь, блокпости,
окопи і війна...
Там серцем нидів…
Там чорний дим і небо у вогні,
і блудить страх,
і в чорні вікна виє…
Де час стоїть…
Там гради лічать дні,
а серце теплить віру і надію…
Що ти прийдеш додому
вже з весни,
коли сади
розпустяться бруньками...
Так буде!  
Боже милий, сохрани!
Веди його безпечними шляхами!

Адель Станіславська