Жінка-УКРАЇНКА

я ніколи не думав, що може ненависть так,
народившись нізвідки, щедро мене наповнити,
що побачу, як у польоті тривожно птах
не ухилиться від розбитої навпіл бомби – ти

не збирався ще вчора лишати усе, що мав,
і рушати кудись у болота, холодні схови,
до зруйнованих вщент будинків, де ще нема
аніяких запевнень, що їх відбудують знову.

і сьогодні, ненавистю висічений по вінця,
кожне слово – червона смуга від батога,
я дивлюсь і не можу відвести погляд від місця,
де під ковдрою мала б бути твоя нога.

ти смієшся, я плачу, а ти наспівуєш вальс,
ніби зовсім ніколи й не виїжджав із тилу,
ти розказуєш, що лишилась третина з вас,
іншим так, як тобі – я плачу – не пощастило.

був, наприклад, один, який не боявся пострілів,
був він повен яскравих задумів і надій.
він, здається, так і упав – ховаючи поспіхом
всі останні слова в огрядній своїй бороді.

був іще волонтер – молодий і такий красивий – 
повсякчас усміхався і трохи боявся тиші.
а без нього стало так холодно, мокро, сиво,
і тепер усе необхідне підвозять інші.

і було ще два брата, а стало – батьки обох
їх виносять тепер портретами на Хрещатик.
тільки й знаю, що думати: «Добре, що я не Бог – 
я ще можу собі дозволити не прощати».

Тетяна Власова

29 серпня - День пам'яті загиблих учасників АТО. 
Художник - Нікіта Тітов