«Українські передзвони» об’єднують

День незалежності в Україні цього року – особливий. І не тому, що ювілейний – нашій країні як незалежній державі всього 23 роки. Ні. Просто обставини, які супроводжували цьогорічне свято, зовсім не додавали оптимізму, адже на Донбасі продовжуються бойові дії – Росія і не думає відступати. Але ми, люди, не можемо постійно бути в напрузі і нам потрібно якщо не свято, то бодай привід, щоб відволіктися від хвилюючих новин з фронту. І такі приводи нам дають мистецькі фестивалі, а саме – «Українські передзвони».

НА СЦЕНІ – УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО!

Всеукраїнський фестиваль «Українські передзвони» – це мистецький захід, що об’єднує поетів, музикантів і просто тих, хто любить Україну, її культуру. Перші два заходи відбулися у парку біля Музею Голодомору, третій – на Майдані Незалежності. І ось на День незалежності 2014 відбувся вже четвертий фестиваль «Українські передзвони», який зібрав своїх шанувальників у затишному парку біля Музею Голодомору.

Організатором фестивалю є народний декламатор, володар ІІІ місця на 23-му Всеукраїнському відкритому конкурсі читців імені Т.Г. Шевченка (номінація «Професійні декламатори») Олександр Ліщенко. До організації заходу долучилися кафедра української та східної філології Університету «Україна», кафедра народних інструментів Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, поетеса, громадська діячка Тетяна ЯРОВИЦИНА та інші натхненники. Допомагали проводити фестиваль працівники Музею Голодомору.

Перше слово взяв О. ЛІЩЕНКО – хрещений батько фестивалю. Він розповів про сам фестиваль, про те, як з’явилася ідея його проведення, а також – прочитав кілька творів Тараса Шевченка – «Нащо мені женитися» і «Кавказ».

На сцену з привітальними словами виходили також і Тетяна ЯРОВІЦИНА, організатор фестивалю, історик Сергій РУДЮК (Університет «Україна»), доцент кафедри української та східної філології Університету «Україна», кандидат філологічних наук Олена КОЛОМІЄЦЬ, провідний екскурсовод Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні Наталя ТКАЧУК та інші гості. А учасниця дуету «Яворина» Ольга ЗІКУНОВА виконала гімн України та щемливу пісню В. Івасюка «Мальви». Відбулася хвилина мовчання за загиблими на Майдані та під час АТО. Офіційна частина заходу плавно перейшла у власне фестиваль «Українські передзвони». Виступали поети, серед яких – випускниця Університету «Україна», учасниця літературної студії «Горлиця» та журналіст Імідж-центру Університету «Україна» Світлана ПАТРА. Вона представила на розсуд глядачів поетичну трилогію «Небайдужа», а завершила свій виступ уривком із свого іншого вірша:

…Та все таки вірю, ти зможеш піднятись!
У радості, щасті цвісти і сміятись!
Смілива і горда, співуча й вродлива
Під сонячним небом – моя Україна!

Свій поетичний доробок представляли також сестри Людмила ШАРЕНКО та Олександра МАСЛЮК, Василь ДРОБОТ, Міха НЕВІДОМСЬКИЙ, Мальва Світанкова, Тетяна ДОМАШЕНКО, Світлана РАЧИНСЬКА, Ганна КОНАЗЮК, Олександр КУЧЕРЕНКО та інші. Усі вони представляли різні куточки України, такі як Київ, Хмельницька обл., Рівненщина, Поділля, Миколаївщина. А поетеса Антоніна ЛИСТОПАД представила на фестивалі багатостраждальний Схід України. Вона приїхала із міста Краснодон. Її вишитий костюм, її чудова українська, її вірші… Так, перед нами була українка. І хай хто волає про якийсь там «юговосток», але – від Криму до Карпат і від Донецька до Києва – Україна одна і неподільна! Був серед моря поезії острівець прози – свої мініатюри представила письменниця Слава СВІТОВА. Лунала різна поезія – і пейзажна лірика, і поезії про кохання. Але Україна, любов до неї та сучасні Герої нашої держави – ось найголовніша тема виступів поетів. Так, Ганна КОНАЗЮК читала вірш про Бабу Дусю. Баба Дуся стала відома на всю Україну після повідомлення в Інтернеті про те, як смілива бабуся пригадала свою воєнну молодість і за допомогою телефона допомагала українським артилеристам коректувати вогонь. А Олександр ПАНІН прочитав твір, присвяченій нашій Надії Савченко:

Важка, гнітюча, темрява потворна
Єхидною в країну заповзла.
Надія-Воїн у в’язниці чорній
За те, що світло до людей несла.
Згиньте усі лиходії,
темряви охоронці!
Дайте свободу Надії!
Дайте Вкраїні сонце!...

Поетеса і організатор фестивалю Тетяна Яровицина теж додала свої барви до фестивальної палітри:

Україна – це вчинок. Це – сум відчайдушних вагань:
другу допомогти, а чи досі незнаній людині...
Хто ще не зрозумів?!! Україна – це дар, а не дань!!!
Будьмо віддані їй,
«небезпечній» своїй Україні!...

Лунала і музика на «Українських передзвонах» – у виконанні заслуженої діячки мистецтв Алли МІГАЙ, хору «Оболонь», гурту «Козацька ліра», бардів Юлії ШУТЕНКО, Тетяни ДОМІЛОВСЬКОЇ, Ольги АРТЕМЕНКО та Олександри ЄРОХ.

Фестиваль тривав цілісінький день, і навіть дощ, який все ж не витримав і пішов того дня, не зміг завадити його проведенню. Чи то на облаштованій сцені, чи у камерній обстановці у приміщенні Музею Голодомору – ніщо не могло завадити святу! Ні погодні, ні суспільні негаразди не можуть стати на заваді творчості, якщо вона справжня. Якщо живе душа у вірші чи пісні, її побачать.

ЩИРІ РОЗМОВИ, ПАМ’ЯТНІ ЗНАЙОМСТВА…

День Незалежності у затишному і дуже красивому парку, що біля Музею Голодомору, пройшов легко і світло. Залишилося стільки вражень, що їх просто неможливо укласти у два слова. Та і не треба. Для хорошого не варто жаліти нічого – ні слів, ні справ, ні серця, ні душі.

Говоримо з людиною, яка долучилася до організації фестивалю «Українські передзвони» – поетесою Тетяною ЯРОВИЦИНОЮ.

Яка ідея цього заходу?

Ідея заходу полягає у, найперше, об’єднанні українського народу, а потім – у збереженні національних традицій, щоб ми відчули у цей сумнівний, сповнений протиріч час, хто ми є, що ми є українці. Нас досить довго розділяли – за мовою, релігією, статками, соціальним становищем – за всім, чим можна. Ми, мабуть, перейшли межу. Як кажуть – точку неповернення. І нам просто треба об’єднуватися, бо інакше просто не можна… іншого вибору немає.

Чи багато митців, артистів брало участь у фестивалі?

Ви знаєте, фестиваль носить такий народний характер, тому це скоріше не артисти, а самобутні вихідці з народу. З різних куточків з’їжджаються чудові поети. Сашко Кучеренко приїхав з Миколаївщини. Коли у людини очі горять – все, це наша людина! (сміється – прим. Т.О.) А професійних – не так вже і багато: Анатолій Матвійчук, Ольга Артеменко. Ну і українські поети. Танцювальні колективи, хор «Оболонь», гурт «Козацька ліра».

Наша держава проходить складні випробування. Що, на Вашу думку, потрібно зробити, щоб пройти все це з гідністю?

Ви знаєте, на жаль, час показав, що навіть у однодумців поняття справедливості і несправедливості – різні. Найперше – треба знати, що у нас є одна земля – це Україна. По-друге, як у мене є у вірші рядок – «Україна – це дар, а не дань». Ми маємо її берегти і відстоювати – на війні, в сім’ї, на майдані, в тролейбусі. Вона має бути в серці. Тоді у нас буде єдність. Ми зможемо бути справді «мирною зброєю», а інакше – ми змушені будемо оборонятися, а наші хлопці будуть гинути… Ми всі у цьому винні, що допустили таке на своїй землі…

Так… На жаль, дійсно, хтось діями, а хтось – бездіяльністю – привів нашу Україну до такого страшного стану… Не говоримо «кінця» чи «краю», бо сподіваємось, що доля і Небеса – на нашому боці…

 

Без коментарів натхненника фестивалю «Українські передзвони», народного декламатора Олександра ЛІЩЕНКА картина буде неповною. Адже саме в його світлій голові зародилася ідея фестивалю. Але – все по порядку.

Якою є мета фестивалю?

Відродити відчуття гурту, громади, українського патріотизму, шани, поваги до своєї культури, до своєї землі. Тому, що за роки радянської влади і так званої «незалежності» було дуже багато деформацій, непрямого плюндрування культури і самого Шевченка. Ми – народний фронт спротиву навалі ерзац-культури. Якраз цією громадою об’єднуємо правдиве, народне. Модератором цього об’єднання, духовним стрижнем цього проекту є Тарас Шевченко, якого ми 17 грудня обрали духовним гетьманом майдану. Я тоді декламував його «Холодний яр» і запропонував обрати його духовним гетьманом, хто за? Всі за. Це було в три години ночі. Потім – ми проголосили «Кобзар» духовною програмою майдану. А далі – закон про об’єднання українців «Шевченкова родина». Тоді ще Небесна сотня була жива, ще всі були живі…

Розкажіть, будь-ласка, як народилася ідея фестивалю?

23 листопада я виступав тут (Музей Голодомору – прим. Т. О.) на концерті-реквіємі пам’яті загиблих від голодомору. Коли я читав «І мертвим, і живим, і ненародженим», то побачив перед собою ці галявини, як тут стоять люди, стоїть сцена, вишивані рушники… Люди співають, іде концерт… Я прочитав вірш і підійшов до директора музею: «Давайте зробимо такий фестиваль». Але це повинен бути не фестиваль-реквієм, а гімн життя українського народу. Незважаючи на війни, революції. Це буде місце духовної сили…

Завітав на «Українські передзвони» особливий гість. І це не політик чи бізнесмен. Фестиваль, варто сказати, був абсолютно вільний від політики і – від «попси», яку в своєму вірші «оспівував» цей гість – Анатолій МАТВІЙЧУК, поет, композитор, співак.

Пане Анатолію, хочу щиро подякувати Вам за Ваші вірші, за Ваші пісні… Скажіть, будь-ласка, що Ви відчуваєте в своїй душі? Що ви скажете нашим воякам?

Ви знаєте… Як я говорив у своєму вірші, «Коли цю істину збагнеш, то легше буде жити й помирати…» Я вчора дивився один американський фільм, який називається «Останній самурай», і от, виявляється, у самураїв найбільша чеснота – це померти за Батьківщину. І ніякого примусу, ніякої якоїсь болі чи сумніву. Все якось органічно. Я не виправдовую смерть, це дуже страшна річ. Але, коли людина сама приймає якесь рішення чи робить якийсь крок свідомий – вона нікого не звинувачує, ні про що не шкодує, робить це свідомо. Ви знаєте, вже сліз не вистачає… Я всією душею з ними, всім серцем. І при першій можливості я поїду туди, буду читати свої вірші, співати свої пісні.

Наша держава святкує сьогодні День незалежності. Що Ви їй побажаєте?

Я залишив на своїй сторінці (соціальна мережа «Фейсбук») пост, який називається «Сокровенні мрії про незалежність». Я побажав нам, щоб ми якомога ширше для себе відкривали Український світ. Чим більше нас, українців, на Олімпі перед очима, тим краще. Любимо ми вишиванки? Слава Богу! Давайте перейдемо від вишиванок до вжиткового мистецтва, до декоративного мистецтва, до театру, до народної пісні,давайте відкривати все це.

І коли ми заглибимось у все це, нам відкриються персоналії, цікаві постаті, особистості. І нам захочеться подивитися ретроспективу: а що ж було до нас? До нашого покоління? І знову – безліч цікавих людей, безліч історичних обставин, про які ми не знали. І тоді трапиться диво! Ми станемо зовсім іншими людьми! Нам буде не цікаво дивитися наше телебачення! І наше «не наше» телебачення побачить, як упали у нього рейтинги і почне хаотично і судомно думати, як врятувати свій рейтинг і почне ставити в ефір українське кіно, українські спектаклі, українські концерти. І ми раптом зрозуміємо і відчуємо, що впала ота стіна, яка відділяла українських митців від української публіки.

Бо і досі ми знаходимося в гетто. Досі ми знаходимося в резервації, ми, митці, не доходимо до широкого кола людей, слухачів. Але тоді трапиться диво – ми станемо іншими – самодостатніми, глибшими і справді незалежними. Це не значить, що ми втратимо цікавість до відомих світових брендів чи різних культур. Ні. Просто у нас буде своя, а не нав’язана нам ззовні система пріоритетів, цінностей. І коли вона буде твердою і стабільною, ми справді будемо вільними, незалежними українцями. З Днем Незалежності!

«Українські передзвони» об’єднали навколо себе і корифеїв поезії, і юних початківців. Говоримо з молодим поетом, який приїхав із сонячного Південно-Українська, що на Миколаївщині, Олександром КУЧЕРЕНКОМ.

Як давно Ви пишете вірші?

Досить давно. Перші спроби – років у 14.

Що Вас надихнуло писати вірші?

У нас у школі було завдання на уроці з української літератури – написати пару віршів на патріотичну тематику. Я і написав, потім почав більше над цим задумуватися,  продовжую писати...

Ви десь друкувалися?

У моєму місті є літературне угруповання, яке називається «Колібрі». Ми видаємо свої поетичні альманахи по 100 сторінок.

Це Ваш перший захід?

Мабуть такого рівня – перший. Я був минулого разу в Києві, був у спілці письменників, виступав на круглому столі. Мене запросив знайомий київський поет. А до цього – лише місцеві та обласні заходи.

Яка тематика найближча для Вашої творчості, Вам?

Я не зациклююсь на чомусь одному. Люблю патріотичну поезію, інтимну лірику, природу, багато всякого, люблю гумор. Люблю експерименти.

Хто із поетів – класиків чи сучасників – Вас надихає?

Василь Симоненко. Він мені імпонує, у нього така молода поезія – бурхлива, емоційна. Він романтик, ентузіаст, це багато в чому співзвучне мені. З російських – Володимир Маяковський. Як на мене – це гігант, брила. Мало хто його перевершить.

Наша держава проходить складні випробування. Що, на Вашу думку, потрібно зробити, щоб пройти все це з гідністю?

Насамперед – самосвідомість наших людей. Національна ідентифікація. Дуже багато людей, певно, не до кінця себе ідентифікували як українці, не відчувають потягу до рідної культури, до традицій національних. Коли це станеться, коли всі згуртуються, об’єднаються навколо нашого стрижня культурного, національного – тоді буде лад в країні. А коли будуть сіпатись і кричати – ті хочуть в Росію, ті ще кудись, то не буде ладу. Треба навести порядок в голові…

ВРАЖЕННЯ НА ОСТАНОК

Фестиваль «Українські передзвони» – закінчився, проте залишив після себе враження. Які? Про це краще спитати в учасників.

Ганна КОНАЗЮК:

Враження – найчудовіше, найпозитивніше, найсвітліше!!! Взагалі, хочу відзначити, що такі заходи у наш надзвичайно важкий воєнний час – це ковток свіжого повітря, це кисень, що потрапляє одразу в легені, бо ж поети, письменники відчувають на підсвідомому рівні не лише що діється зараз десь далеко, а часто мають пророчий дар... Когось окремо виокремити важко, бо учасники фестивалю у такий значущий день для України представили свої кращі твори, читали щиро, душевно, від чистого серця...

Не можу виокремити ще по одній причині – для мене фестиваль «Українські передзвони» – це живий організм, де все гармонійно і надзвичайно важливо – як не можна сказати, що краще, серце чи душа, очі чи уста... Хочу відзначити, що надзвичайно приємно було бачити поряд з недосвідченими поетами справжніх майстрів, зокрема, Анатолія Матвійчука. Це додає початківцям віри у почесність їхнього покликання... Загалом, усе, що робиться для розвитку людської душі, національної свідомості – це добро, це від Бога... Тому бажаю «Українським передзвонам» довголіття, розвитку і багато учасників та гостей!

Слава СВІТОВА:

«Українські передзвони» цьогоріч я відвідала вперше. Письменниця Тетяна Белімова запросила мене долучитися, і я з радістю погодилася, тому що знаю: нічого в цьому світі не буває просто так! В результаті я отримала масу задоволення, змокла під дощем (на щастя!) і значно розширила коло своїх знайомих. А ще – дещо зрозуміла. Такий фестиваль дуже потрібен! Він, окрім того, що привертає значну увагу до українського слова, культури й нових облич, дає змогу кожному, хто бере участь, рости, підказує, в якому напрямку треба далі рухатися, об’єднує однодумців і просто хороших людей. Попри дощ, того дня люди світилися усмішками, цитували патріотичні вірші, ділилися спогадами, пережитими історіями, слухали музику, спілкувалися й відчували гордість за Україну. І нехай фестиваль ще молодий, але заявити він про себе уже встиг! Залишається побажати і організаторам, і учасникам блиску в очах, свіжих ідей та крил за плечима. І нехай лунають просторами «Українські передзвони»!

Світлана ПАТРА:

Щиро дякую організаторам фестивалю «Українські передзвони» за запрошення. Я дуже рада була поділитися своїми думками про Україну з людьми, яким не байдуже, де вони живуть, яким небайдужа наша спільна Батьківщина. «Українські передзвони» зокрема та фестивалі, концерти, присвячені нашій рідній культурі загалом – дуже потрібні нам, українцям. Щоб не загубитися у вирі народів та культур. Щоб не втратити свою ідентичність, свої родзинки. Так, у кожного народу є свої особливості та родзинки. І це не значить, що чиїсь особливості кращі за всіх. Як говорив Тарас Григорович Шевченко – «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь!»

Ми повинні навчитися впевнено говорити собі і всьому світу: – Так, ми українці! І ми маємо ті ж права, що і американці, англійці, ті самі росіяни… Права і обов’язки. І щоб добре виконувати свої обов’язки, нам варто навчитися впевнено, але коректно захищати свої права. І такі заходи, як фестиваль «Українські передзвони», нам в цьому допоможуть.

Тіна Овдій,
журналіст Імідж-центру Університету «Україна

Фото з архіву Світлани Патри та сторінки в фейсбуці Тетяни Белімової.