Рецензії

Лілія Бондаревич-Черненко: «Почути, що Бог нам говорить…»

Густинь

В усі тривожні і проблемні часи душа людська шукає тиху гавань від злих житейських бур і заметілей, в якій можна було б відігрітися, відчути себе захищеною. Шукає Істину, з якою в життя прийшли б мудрість і головний смисл. Сьогодні, мабуть, лише Православна Віра може захистити, відповісти на багато питань й дасть сили жити з усмішкою, не зважаючи на щоденні біди.

Душа українська живе нині в синдромі листопаду, в депресії, у втомі від війни і трагічних смертей («Господі, море Твоє таке безкрайнє, а човен мій такий утлий!»). Що є добро, а що є зло? Чому ми раптово опинилися в океанах ненависті і зла? Може тому, що не чуємо Бога, не намагаємось жити за Його заповідями? Чи можна перемогти війну і зло Любов’ю?.. Якою ціною платимо на цій грішній землі за неправду і ворожнечу до інших? Що ми знаємо про Ісуса Христа, а – що Ісус знає про нас?..

Якби Конфуцію поталанило…

Vasyl Slapchuk. JPGСлапчук Василь. Та сама курява дороги: Роман. – К.: Український пріоритет, 2015. – 400 с.

«Людина повинна відповідати за те, що вона живе у цьому дивному світі... Адже... це справді дивний світ», – зауважив Карлос Кастанеда у своїй «Подорожі до Ікстлану». Василь Слапчук написав ще одну хорошу книжку,  витворивши власні, справді неповторні, світи – невловимі, наче буддійський дзен, неможливо парадоксальні (чого тільки вартий дух Мао Цзедуна, який вселився в тіло китайської жінки!), сповнені соковитої, «фірмової» Василевої іронії (взагалі, ми з друзями часто цитуємо його дотепні та вічні, філософські афоризми, наприклад, про наших жінок: «Коли Ця кличе їсти – треба йти їсти. Коли Ця посилає вмирати – треба йти вмирати. Вона Берегиня. Вона, як Мати-Вітчизна, із мечем») та надзвичайної людяності (особливо зворушили чарівні, кмітливі малюки на курорті, несподівані, вражаючі армійські спогади з війни та дивовижні зустрічі в екстремальних, духовних мандрах головного героя).

Поезія і сміх

Scan-150921-0002

Рецензія Володимира Сапона на книгу:

Оксана Гарачковська. ХХ століття в українській поезії крізь призму сміху. — Київ: Альфа-М, 2015, — 560 с.

Ця монографія привернула до себе увагу передовсім неординарністю висвітлення проблеми. А ще тим, що вперше в нашій науковій літературі системно осмислено жанрові-стильові модифікації сатири і гумору на численних прикладах творчості наших поетів-сміхотворців, зокрема Олександра Олеся, Остапа Вишні, Володимира Сосюри, Василя Симоненка, Дмитра Павличка, Івана Драча, Павла Глазового. Серед них є імена й земляків-чернігівців: Миколи Вороного, Володимира Самійленка, Василя Еллана-Блакитного, Ігоря Качуровського, Миколи Холодного.

«Злато Сонця, синь Води» — український фольк-реалізм

Devyatko_Nataliya_Zlato_soncja_Syn_vody_2015Маргарита Крук. Рецензія на книгу:

Наталія Дев'ятко. Злато Сонця, синь Води. – Луцьк: Твердиня, 2014. – 140 с.

Складно сказати, на що подібна ця книга. Мені важко знайти відповідник не лише в українській, але й у світовій літературі. Таке враження, що цей твір написаний суцільними метафорами.

Якби мене запитали: про що ця книга, складності б не виникло – ця книга про Україну. Живу особу, яка може набувати людської подоби, втілюватися в людях, їхніх думках і переконаннях, бути стихією.

Так само персоналізовані Ніч, Смерть, мають своє втілення загублена пам’ять, страх, сірість і зневіра. Живі явища природи, сонце, зірки, вітер, вода... Весь світ живий, він говорить, його потрібно навчитися слухати і розуміти. Це можуть давні волхви, мольфари, характерники, а ще – хранителі загубленої пам’яті, на яких перетворюються гідні сини й доньки свого народу після смерті.

Роман Степана Процюка «Руйнування ляльки» у руслі імагологічного аналізу

Степан Процюк. Руйнування ляльки. – К.:Ярославів Вал, 2010. – 280 с.

Степан Процюк – автор, котрий практично в кожному творі намагається дослідити у свій спосіб тяжку і болючу тему формування/деформації архетипу сучасного українця. Не є винятком і текст «Руйнування ляльки», на прикладі якого спробуємо віднайти уявлення Свого – уявлення про національний imagе (образ) − в інтерпретації Степана Процюка.

***

Імагологічний аналіз як галузь літературознавчої компаративістики, де досліджуються «літературні образи (іміджі) інших країн та іноземців, що створюються в певній національній чи регіональній свідомості й відбиваються в літературі», визначився і набув поширення у другій половині ХХ ст. Образи Свого й Чужого, що є предметом дослідження в цій галузі, належать до найдавніших архетипних уявлень, «а їх опозиція є однією із засадничих у структурі людської свідомості від часу її появи…» [4, с. 91]

На перехресті дум і почуттів

Відгук на  збірку поезій Інни  Ковальчук «Воскресле  сонце» (Житомир  - 2015 р. 107 стор.).

Життя подарувало  мені  нових, цікавих, обдарованих, щирих  і талановитих друзів. Інна Ковальчук – чи не  найперша  з них. Така  не  по-сучасному інтелігентна, з проясненим поглядом, який  заглядає прямо  в душу, з манерами  світської леді, добрим серцем  і  щирою, теплою усмішкою.

Я виношую в серці слова

Відгук  на книгу  Тетяни  Іванчук  «Там, де небо землю обняло», Київ, 2015 р.,  (135 стор.)

«Я виношую в серці слова, як  дитину виношує мати»  -  ці  рядки  з вірша  Тетяни Іванчук містять два  найважливіші  слова, що характеризують і творчість, і особистість поетеси. Поезія Тетянина  щедра на кольори, настрої, тонкі  відчуття – вона « малює» свої вірші, як картини, влучними, яскравими, живими  словами. І основні з них, як на мене, це,  власне, «слово»  і «мати». Вірніше, «мати» - на першому місці. Бо те саме   «слово»  вона  народжує, як мати  дитину, а тоді відриває від свого серця і відпускає у світ широкий,  до людей.

Книжка, яка має бути в кожній українській родині!

Обкладинка (Геня)

Анна Багряна. Ґеня. – Київ: Софія, 2015. – 56 с.

Чесно кажучи, не люблю я українських політиків, бо більшості з них не вистачає шляхетності, освіченості й патріотизму, притаманних, наприклад, колишньому президенту Чехословаччини, а потім Чехії, всесвітньо відомому драматургові, правозахисникові Вацлаву Гавелу.

Хоча є все-таки винятки. Це – Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл та Слава Стецько. Справжні патріоти України, які присвятили життя боротьбі за Незалежність Української держави. Це – ті Прометеї, які осяяли вогнем правди і незламної віри в Перемогу наші душі.

Тому такий інтерес викликала у мене щойно видана книжка відомої української письменниці, а тепер уже й художниці Анни Багряної про життя видатної українки Слави Стецько.

«Океан, що навиворіт» від Наталії Данилюк

На днях в івано-франківському видавництві «Симфонія форте» побачила світ третя збірка поетеси Наталії Данилюк «Океан, що навиворіт». До неї увійшла поезія, об'єднана чотирма циклами.
 

«Тут поєднались велич і любов» (з передмови)

Що таке людська Душа? Це світ, ні, мікросвіт, оаза, пустеля, а чи гідний прихисток, мушля, у яку можна сховатися разом зі своїми думками, мріями і переживаннями від всіх і всього… А коли Вона – океан, або… океан навиворіт?..

Симфонія оптимізму та життєвого досвіду

Кожна збірка віршів має свій настрій. Відкриваючи книгу Тетяни Іванчук «Там, де небо землю обняло», ніби приходиш до гостинної оселі, щоб неспішно поспілкуватися з господинею за чаєм з м’ятою. Обговорити все на світі, як буває, коли маєш досить часу для розмови.  І попри те, що в світі коїться багато печальних речей – вертаєшся додому з легкою душею, як після сповіді. Бо книжка проникнута невловимо природним духом оптимізму: «Заглядає в вікна березневе сонечко, і одразу в хаті затишно стає».
 
Книжка-хата завжди повна люду. Там живе не одна душа, а ціла рідня, бо вірші для авторки – як діти:
 

Я виношую в серці слова,
Як дитину виношує мати.
І так боляче часом, бува,
Їх від серця свого відривати!
 

Рвуться струни століть...

Рецензія на книгу Олександра Косенка «Гартування води»

Косенко Олександр. Гартування води. Поезія / Олександр Косенко. –Український пріоритет. – 96 с. 

 

«Всесвіт сховався за небом
і лезо часу 
навпіл січе
цю істоту минуло майбутню»
Олександр Косенко          

«Кванти пам’яті перебираю…»          
Олександр Косенко
 

Рецензія Ольги Рєпіної на книгу Наіля Муратова «Психопат»

IMG_20150811_170730

КРАЩЕ ЗНАТИ, НІЖ НЕ ЗНАТИ…

Рецензія на книгу Наіля Муратова «Психопат»

Муратов, Наіль. Психопат / Наіль Муратов. – К.: Український приоритет, 2014. – 192 с.

«Найскладніше зрозуміти себе самого…»

Наіль Муратов

«Якщо ви йдете крізь пекло –
йдіть, не зупиняючись»

Ніцше

Здивувала назва. Психопат. Про що це? Явно про щось хворобливе і необхідне для рефлексії в наші складні часи. Не буду сперечатися із фахівцями у сфері літератури, де поняття особистості все ж не тотожне поняттю маніяка з збоченою моральною позицією. Але у сфері психологічній ми можемо говорити тільки про індивідуально-психологічні характеристики головного героя. Видається, що поняття «психопат» меншою мірою відображає особистісний розвиток головного героя, ніж викривлені мотиваційні потяги. Однак хочеться застерегти. Перенесення медичного терміна, який часто вживається в повсякденному житті аж ніяк не фахівцями, завжди загрожує багатозначністю і недовизначеністю. Особливо якщо ми маємо справу з художніми образами.

Об'єднати вміст