Рецензії

Цілюща "Живиця" Ярослава Савчина

У видавництві «Discursus» вийшла у світ нова поетична збірка лірики члена нашої Міжнародної літературно-мистецької академії України, поета з Прикарпаття Ярослава Савчина «Живиця». Як акцентує в передмові колега автора, відомий поет, головний редактор літературно-мистецького журналу «Перевал» Ярослав Ткачівський: «Книжка «Живиця» – символічна – десята, з якої струменить життєдайне джерельце добірної лірики вже зрілого автора. Освіжаючий ковток із поетичної кринички Ярослава Савчина не завадить і Тобі, шановний читачу! Адже поетичне слово споконвіку має цілющу силу».

У трьох розділах збірки – «Серцевий дотик», «Стремена вічності», «Ранковий вибух вишень» – струмениться лірична пісня душі автора, який тонко відчуває довколишній гармонійний і дисгармонійний світ.

Казка – це нескінчена поколінь розмова, це – народу незнищенний і незламний дух

08Казковий епос Закарпаття поповнило нове унікальне літературно - художнє видання провідного фольклориста краю Івана Хланти «Казки та легенди з – під Хустського замку». Вийшло воно в січні 2016 року у товаристві друкованих видань «Патент» в Ужгороді і приурочене 925 – річчю з дня заснування міста Хуста та 75 літньому ювілею його автора. Тираж видання невеликий – 300 примірників. Обсяг – 914 сторінок. В цьому рідкісному та дорогоцінному надбанні усної народнопоетичної творчості надруковані 210 казок, записаних фольклористом Іваном Василевичем на протязі 6-ти тижнів 1982 року, у присілку Кіреші села Бороняво Хустського району від казкаря – оповідача Юрія Петровича Баняса. З них 28 казок про тварин, 83 – героїчно – фантастичних, 72 – соціально – побутових та 42 -  родинно – побутових.

«Усе ж зберу по світу черепки...»

(Олег Гончаренко. «Астрофізми Вічної Гончарні», в-во «Люкс», Мелітополь, 2016 р.)

Збірка відомого українського поета Олега Гончаренка «Астрофізми  Вічної  Гончарні» – книга дивна… Я би сказав навіть – дивовижна. Дивна і дивовижна за задумом, за ідеєю написання, за способом втілення цієї ідеї в життя. Погодьмося, сучасна література, в якійсь мірі, є продуктом сучасного поспіху буття. Легкість і швидкість (при наявності коштів, звичайно) переходу текстів з іпостасі рукопису в іпостась книги, визначена сучасними технологіями, привчила і авторів, і читачів мало звертати увагу на таку цінну рису справжньої творчості, як естетизм.  Від «Астрофізмів» же віє навіть не естетизмом, а якоюсь вистражданою аристократичністю. В авторській передмові Олега Гончаренка читаємо: «… Гончарний Круг буття продовжував крутитися, руки аж злітали над роботою, серце аж співало…» А ще далі: «Отак поволі ставав я Гончарем. А глеків ставало все більше».

Королівна Таня

13682473_303876539961526_1320134390_oУ видавництві "Український пріоритет" побачила світ книга Тані П'янкової "Кролівна" (Кролівна. Іронічна повість / К.: Український пріоритет, 2016. - 192 с.)

Сказати, що книга цікава - нічого не сказати. Захоплює читача з першої сторінки і веде непередбачуваними поворотами сюжету до кульмінації, яку неможливо вгадати. Читається легко, дивує багатством мови, викликає сльози, сміх, сміх крізь сльзи, сльози крізь сміх та змушує замислитися, зупинившись у вирі подій і шаленстві часу.

Якщо коротко розповісти сюжет, то можна привернути увагу читачів прекрасної половини людства історією про світле і чисте  кохання молодої жінки і любов до алклгольних напоїв головного героя. Не можна сказати, що він не любить і своєї половинки, але горілка часто забирає його з родини надовго. І тоді до нього приходить дивна істота, з якою він розмовляє, прислухається до її думки, радиться з нею, виконує її забаганки. Наступає повна гармонія, майже ідилія. Аж поки бажання Кролівни - саме вона приходить до головного героя - не стають такими, виконати які неможливо. І тоді... Але чи варто розповідати?

Світлана Макаревська. Це написано про нас

Це написано про нас

Нещодавно прочитала дві книжки молодих українських авторок, які не залишили мене байдужою. Хочу познайомити й вас із ними – може, зацікавлю. Це «Імпресії» Олени Гопчук (щойно надруковані – поезія і проза) та «Бажання поверненню не підлягають» Анни Тарнави (роман).

2 Імпресії (ОГ) 3 Бажання (АТ)

Відгуки про творчість Володимира Германова

Анна Багряна, письменниця, драматург, перекладач:

Десь свого часу читала, що нонконформісти  не тільки мають своє особливе світосприйняття, а й свою волю для того, щоб не просто щось РОБИТИ, а щоб робити те, що вважають гідним, в ім'я того, що їм дороге. Чому про це зараз веду мову? А тому, що оповідання талановитого сучасного українського прозаїка Володимира Германова, на які випадково натрапила на сайті «Жінка-УКРАЇНКА», наштовхнули мене на ці думки. Його творчість сміливо можна віднести саме до нонконформістського напрямку в літературі.

Поетичний аромат України

До виходу книги поезії, п’єс і перекладів «Осінь дорослої жінки» Тетяни Череп-Пероганич

«Життя дуже коротке, тому починайте з десерту». Ці слова Барбри Стрейзанд спали на думку, коли я почала читати книгу поезії, п’єс і перекладів «Осінь дорослої жінки» знаної киянки Тетяни Череп-Пероганич – розумної, цілісної, цікавої, творчої жінки.

Почала з «десерту» – з кінця книги, де вишикувалися переклади самобутніх поетичних замальовок поетеси польською і болгарською мовами:

Ніна Головченко: «Доросла жінка» Тетяни Череп-Пероганич як образ жінки цивілізованої

Урбаністично-феміністична обкладинка книги Т. Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки», де зображено даму декадентського типу у шляпі, з цигаркою та чи то з пером, чи то біля келиха/пляшки вина, не зовсім пасує до образу авторки книги, котрий уклався у моїй свідомості за два роки спілкування з цією письменницею. Тетяна, як на мене, абсолютна українка, класична жінка, гарна, відверта, талановита, легка у спілкуванні і – абсолютно закорінена в село. Правда, вона однаково органічно почувається і в хусточці у мами на городі, і в модерному ресторані м. Києва з келихом «мохіто», але асоціюється насамперед із природнім світом розкішних сільських пейзажів.

Чому?.. Тому що ніколи не соромиться того, що народилася в селі; тому що завжди розмовляє/пише українською мовою, не збивається на манівці модних англіцизмів чи неусвідомлених росіянізмів; тому що пише про звичайні прості речі зрозумілою мовою, але знаходить у цих речах такі глибокі сенси і несподівані ракурси, котрі відгукуються в серцях читачів і відкривають їм глибини їхнього життя.

Ігор Михайлин. І тому сію свої зерна

Про книжку Олега Гончаренка «Я прощу вас — живіть!» (2016)

Підзаголовок цієї книжки — «Роман-щоденник, хроніки славного міста Світайгорода та прилеглої провінції Трої» — наштовхує на цікаві роздуми про її жанр. Я не можу назвати жодного роману, виконаного в жанрі щоденника. Є чимало творів, у яких щоденник героя використовується як художній прийом. Далеко можна не ходити, а вказати на класику: «Щоденник Печоріна» в романі М. Лермонтова «Герой нашого часу». Але ж усі розуміють штучну природу цього прийому.

Таємниці її щастя

Відвертість авторки. Це – чи не головна риса нової збірки відомої поетеси Тетяни Череп-Пероганич “Осінь дорослої жінки” (Київ: Український письменник, 2016. – 112 с.). І не просто відвертість. Я б сказав навіть: оголеність почуттів і думок. Майже на крайній межі. Без боязні розкрити таємниці свого щастя.

Мовляв, ось така я є. Без ширми. Без маски. Без фальші. Хочете – сприймайте, хочете – любіть, хочете – ні. Але прикрас, штучності я принципово не визнаю. Мій девіз – правда. Вона притаманна мені органічно, тож я дарую її людям. Саме правда – кредо і на будень, і на свято. І солодка, і пекуча. Звичайно, я люблю красу, як кожна нормальна людина. Але правда для мене – істинніша від краси. Таким кредо творчості авторки були позначені й усі шість її попередніх збірок, що побачили світ від 1996 року. Але на повен голос правда – стосовно і себе, й інших зазвучала у цій, найновішій книжці. Правда пам’яті. Правда війни (ніколи б її не знати!). Правда кохання. Надаю слово пані Тетяні.

Отже, правда пам’яті:

Про що пишуть автори «Поетичної топоніміки»

Не так давно у видавництві «ФОП Цюпак» (м. Хмельницький) вийшов із друку літературно-краєзнавчий альманах «Поетична топоніміка» (редактор-упорядник та ініціатор видання Любов СЕРДУНИЧ), до якого залучилися поети та прозаїки з більшості областей України. Серед 77 авторів альманаху, патріотів нашої спільної великої Вітчизни та відданих синів і дочок своїх «малих батьківщин», є і професійні літератори і письменники-аматори. Таке товариство надає вмісту збірника неабиякої пікантності.

«Бути удвох – це щастя»

Тетяна Череп-Пероганич. Осінь дорослої жінки : Поезія. П’єси. Твори у перекладі іншими мовами. – К. «Український письменник». 2016. – 112 с.

З великою естетичною насолодою прочитав нову поетичну книгу Тетяни Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки» і виніс із її змісту багато приємних вражень. Бо збірка, наче пишний букет троянд різнокольорових – є тут і римовані вірші, і верлібри, і переклади і навіть п’єси. І кожен з розділів цієї книги по­-своєму привабливий і цікавий у поетично-сюжетному розкритті. Несе певне образно-смислове навантаження і голосом «дорослої жінки» ніби зупиняє читача, привертаючи його увагу на межі болю чи глибокого голосу душі, де він стає віч-на-віч з одкровенням авторки.

Зокрема, перший розділ з претензійною назвою «Щастя до чаю» – це ніби лірична сповідь авторки про любов і зраду, радість і сум, щастя і нещастя, через які, наче через певні етапи життєвого випробування, пройшла вона і не впала, не зігнулась, а набиралась сил і йшла далі. Бо вона сильною була: «Я з тих, про кого кажуть – сильна жінка,//Таку не просто взяти й спопелити» («Сильна жінка»). «Чи й справді вона сильна? – думає собі читач. – Чи засліплена любов’ю?» Мабуть, ні. Бо у вірші «Очі» вона пише: «Мені чужого на треба… //Сама переводжу погляд //У бік свого чоловіка». І в цьому ракурсі хочеться говорити  майже про кожний вірш, що вміщений в цьому розділі. Бо часто, відриваючись від «невезінь і печалей гірких», вона набирається ще більше позитиву і свіжих сил, щоб іти далі, утверджуючи себе на царині життя і любові. І образ осені тут ніби якась заставка, ніби тло для контрастнішого вираження зрілості почуттів і думки та пережитих важких ситуацій, що стали наслідком чоловічої зради. Тому і вся правда про кохання оголена як і почуття ліричної героїні книги. І тим самим оголено рани, які болять ще й досі:  «Візьми мене тут. //Хай хвилі відчують, //Які ми щасливі!» («Щасливі»), «Було не просто одинокій //В часи спокуси без гроша», «Я роздягаюся, мов осінь, //Як лист – скидаю всі невдачі», «Стою оголено-відверта. //Чекаю – прийдеш, обігрієш» («Я роздягаюся…».

Об'єднати вміст