Жінка-УКРАЇНКА

Павліна Туменко.  «Дотик», в-во «Люкс», м. Мелітополь, 2017 рік.

Спершу, узявши у руки цю невеличку книжку поезій, я був навіть подумав, що ніколи б не назвав так свою: начебто не вистачає, на перший погляд, в цьому означенні з одного боку якоїсь творчої  інтриги, а з іншого ж навпаки – приземленої логічності, бо ж ніби й не зрозуміло – що і до чого дотикається. Так ніби зависає слово в імлистій смисловій невагомості. Але вже перший прочитаний вірш зітер, звичайно, ту думку і те миттєве враження, як… вільний, щедрий, добрий дощ стирає своїми потужними струменями надихану стомленим світом бліду туманність на шибці вікна-у-літо.

Так якось аж по-циганському сміливо, легко й розкішно зазвучало:

Я стала Вічністю, початком і кінцем,
І плакати я хочу а не мушу,
Кохати хочу наживо й живцем,
А не ховати від любові душу.

……

А я стихія – штиль і буревій,
Я є Любов, тендітна і всевладна.