У серпні 2016-го, в Ужгороді, на Орлиній вулиці, 1, у видавництві Івана Ребрика «Гражда» вийшло нове літературно-художнє видання Дмитра Поповича «П’ять збірок» (невольнича муза). Обкладинка аматора – планериста Валерія Барченка, який на дельтаплані зробив обліт і зняв село Онік з висоти пташиного польоту, вдало доповнила 250 примірників його.
У різні роки писалися Дмитром Миколайовичем вірші. У окремих зошитах народжувалися розділи: «Силою слова», (15-83 стор.) та «Розумом і серцем» (85-139 стор. написані в 1955-1962), «Через відкрите вікно» (140-180 стор.) та «Айстри і хризантеми» (181-232 стор., написані 1957-1958), «На крилах спогадів» (232-283 стор. написані в 1959). Шостий розділ «Дні і ночі» (103 стор., написані 1960-1967, ще не опрацьовані). Автор їх – талановитий педагог, письменник, поет, громадський і церковний діяч. У свій час у Хустській гімназії викладав релігію, українську мову, історію, географію, латинь. 7 жовтня 1928 року з отцями Августином Волошином, Василем Гаджегою та Василем Ларом освятили Народний дім крайового товариства «Просвіта» в Ужгороді. Активним його членом він був з 1923 року.
Від самісінького дня свого народження – 20 квітня 1941року, в селі Копашново, Хустського району Іван Хланта закоханий у народну творчість. Змалку йому притаманна ця щира синівська любов до усього свого кревного, що лише породила людська уява, неуємна фантазія, багатюща видумка. З коріння селянського роду тут Віра завжди перетікала у людські душі. Оберігала своїх синів на чужинських вітрах, на світових дорогах заробітчанства, під час тривалих пошуків свого щастя, долі. Працьовитість цього чоловіка завжди підганяла. І вирушав він у незвідані краї, тривалі мандри, дивовижні подорожі не лише незміряними дорогами Закарпаття, але й сусідніх держав Румунії, Сербії, Хорватії. Скрізь спішив записати і зберегти для нащадків винесені з віків народні легенди, казки, пісні, приповідки, фіглі, колядки, коломийки. Скрізь дбайливо підбирав все цінне, посіяне людською мудрістю вивершене селянською любов’ю, розумом і силою духу, що в собі вмістило всю емоційну красу, вулканічні виверження людських почуттів, емоцій і сприйнятих від життя неповторних і незабутніх вражень. Старався, щоб ця генетична пам'ять попередніх поколінь десь не обірвалася, десь не розчинилася, не зникла безслідно. Не згасла в часі і просторі. Це - найцінніша коштовність, яку прагнув заново повернути ментальності свого народу, притаманній українцям самобутній культурі і мистецтву.
Серце кожного незримо і назавжди прив’язане до шматочка рідної землі. У щедрій зелені садів проглядається батьківський дім.
Розлога верба завжди чекає і виглядає нашого повернення з доріг. Над нею високо і захоплююче кружляють лелеки. У густій траві красується пасіка. Сюди у соти бджоли постійно переносять солодкий нектар. Незабувається материнська вишиванка її заворожуючі пісні, та доріжка, на якій зроблені нами перші кроки на землі. Дух природи і дух народу завжди витають поміж нас. Цими відчуттями постійно укріплюється наша свідомість, громадянська позиція, несхитна віра у Вседержителя, духовні християнські чесноти та мораль.
Увесь світ чує, як дзвінко і радісно Україна колядує!
Ці морозні січневі дні надовго запам’ятаються нам усім. Під ногами гулко порипував промерзлий сніг.
Своєю яскравістю сонце сліпило припорошену снігом чисту білизну землі. Щічки пощипував морозець. Вітерець грайливо остуджував збуджені юні обличчя юнаків та дівчат. Звідусіль вони поспішали до міського будинку культури. Тут проходив традиційний деканальний огляд вертепів. Відкрив його декан Виноградівського району отець Мирослав Сипко. Він тепло привітав олтарних братів, учасників усіх вертепних колективів та колядницьких гуртів, які скрасили цикл різдвяно-новорічних свят. Щиро подякував молоді, причетній до цих небувалих дійств. Юнь збирається прославляти новонародженого Божого сина. Ісус Христос зараз присутній тут і вселився поміж нас. Всі відчули його подих, побачили славу його, сповнену Божої благодаті і істини. Як носій вічності від створення світу, податель ревності і єдиносущності з Богом Отцем, він наділений особливою милістю Божою. Вона відчувається, пізнається і сповіщається нам усіма учасниками цього неперевершеного різдвяного дійства.
Справді «урожайним» на театральні постановки для виноградівців став перший зимовий день. У нашому місті побував найстаріший театр Галичини – Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича. У свій 169 сезон у Виноградові одразу поставив три вистави: для школярів початкових класів «Зимові пригоди» Богдана Базилевича; для старшокласників міських шкіл Вертепну дивовижу «Іродова морока» Пантелеймона Куліша; для дорослого населення міста «Гуцульський рік» Гната Хоткевича.
Від адміністратора театру Богдана Печинюка почула цікаву історію. Колись у Коломиї проживала дуже харизматична людина, молодий греко-католицький священик Іван Озаркевич. Коло його інтересів не замикалося лише на духовності гуцульського населення. При нім у містечку був зведений собор Архістратига Михаїла. У пам’яті людей залишилася постать цього умудреного життям громадського діяча, просвітителя, поета і перекладача, художника і засновника першого на теренах західноукраїнських земель самодіяльного театру.
Казковий епос Закарпаття поповнило нове унікальне літературно - художнє видання провідного фольклориста краю Івана Хланти «Казки та легенди з – під Хустського замку». Вийшло воно в січні 2016 року у товаристві друкованих видань «Патент» в Ужгороді і приурочене 925 – річчю з дня заснування міста Хуста та 75 літньому ювілею його автора. Тираж видання невеликий – 300 примірників. Обсяг – 914 сторінок. В цьому рідкісному та дорогоцінному надбанні усної народнопоетичної творчості надруковані 210 казок, записаних фольклористом Іваном Василевичем на протязі 6-ти тижнів 1982 року, у присілку Кіреші села Бороняво Хустського району від казкаря – оповідача Юрія Петровича Баняса. З них 28 казок про тварин, 83 – героїчно – фантастичних, 72 – соціально – побутових та 42 - родинно – побутових.
Десять років тому римокатоликам Виноградова була повернута унікальна культова споруда. В центрі міста задіяв костел монахів – францисканців, що носить ім’я свого засновника Святого Івана Капістрана. Цілющим джерелом духовності тут забило життя. Співпала ця подія вшанування відродження костелу ще з однією. За підтримки депутата обласної ради Владислава Поляка та міського голови Степана Бочкая тут відбувся благодійний концерт Заслуженого Закарпатського Народного Хору, його камерного оркестру, які повернулись з небуття відроджений духовний твір «Misso» заслуженого діяча мистецтв України, члена спілок композиторів України та Угорщини, відомого громадського діяча та педагога, талановитого музиканта, автора рідкісних творів для хору, органу та камерного оркестру Іштвана Ференцовича Мартона. Композитор мав усього 24 роки, коли його написав. Вперше він прозвучав в Мукачівському костелі на свято Христового Воскресіння у 1947. Та підійшли інші часи. Почалося гоніння на духовність, закриття храмів, переслідування за віру і цей твір канув у забуття.
Жаданим гостем вихованців Виноградівського ВПУ-34 недавно став провідний етнограф і фольклорист народнопоетичної творчості Срібної Землі, автор майже сотні книг, ювіляр Іван Хланта. У світлиці людської мудрості цього навчального закладу на зустріч з людиною-легендою, уславленою особистістю, яка понад піввіку слухає і сприймає гомін віків і з небуття повертає призабуті в часі народні скарби, зібралася майже сотня друго- та третьокурсників.
Ця історія почалася 5 років тому. Був звичайний будень. До міського ринку на вулиці Шевченка безупинно прямував люд. На стоянці як завжди зупинився рейсовий автобус. Курсував він між Теплицею та ВПУ – 34. З відкритих його дверей повалив народ. Залишив салон і Роман Брич. Спираючись на паличку – підлокітник юнак пішов вулицею. Молодій людині кожний крок давався неймовірним зусиллям. Від напруження його лице зросив піт. Через силу він продовжував крокувати далі. Завернув на вулицю Пушкіна. Наважилася підійти до нього. Першою заговорила. З’ясувалося, що юнак прямує на роботу у клуб глухонімих.
Мукачівські співаки нещодавно повернулися з міжнародного фестивалю, повідомляє сайт Varosh.
Наприкінці серпня вокальний гурт «BREVIS» мав нагоду взяти участь у ІІІ Міжнародному фестивалі української культури «Берегиня» у Словенії. На березі Адріатичного моря зустрілися колективи з Тернополя, Києва, Одеси та з Закарпаття.
Щирі посмішки, ошатність національного вбрання та колоритне звучання українських пісень створили надзвичайно приємну та по-сімейному теплу атмосферу фестивалю. Протягом чотирьох днів учасники милувалися краєвидами Словенії, слухали прекрасну поезію та насолоджуватися чудовою українською музикою, – розповідають музиканти.