Конкіна Марія

На лиці його лежить печаль, сльоза застигла на віях …

У серпні 2016-го, в Ужгороді, на Орлиній вулиці, 1, у видавництві Івана Ребрика «Гражда» вийшло нове літературно-художнє видання Дмитра Поповича «П’ять збірок» (невольнича муза). Обкладинка аматора – планериста Валерія Барченка, який на дельтаплані зробив обліт і зняв село Онік з висоти пташиного польоту, вдало доповнила 250 примірників його.

У різні роки писалися Дмитром Миколайовичем вірші. У окремих зошитах народжувалися розділи: «Силою слова», (15-83 стор.) та «Розумом і серцем» (85-139 стор. написані в 1955-1962), «Через відкрите вікно» (140-180 стор.) та «Айстри і хризантеми» (181-232 стор., написані 1957-1958), «На крилах спогадів» (232-283 стор. написані в 1959). Шостий розділ «Дні і ночі» (103 стор., написані 1960-1967, ще не опрацьовані). Автор їх – талановитий педагог, письменник, поет, громадський і церковний діяч. У свій час у Хустській гімназії викладав релігію, українську мову, історію, географію, латинь. 7 жовтня 1928 року з отцями Августином Волошином, Василем Гаджегою та Василем Ларом освятили Народний дім крайового товариства «Просвіта» в Ужгороді. Активним його членом він був з 1923 року.

Земля ця серцем обігріта, багата мудрістю віків

Куди б дорога не повела людину найближчою та найкоротшою є саме та, що веде до рідної домівки. Бо все там було в перше: пісня жайвора у високім і чистім небі, соняхи попід тином, привітна усмішка матері та її простягнуті руки навстріч зробленим першим крокам її дитини, школа, друзі виплекані в серці найзаповітніші сподівання, світлі мрії та надії. Соколиний погляд упивався стрімкими карпатськими вершинами. На них і влітку біліли сніжані шапки, а слух сприймав дзвінкі перебори швидкоплинних потічків і річок. За роботою чи за відпочинком тут завжди лунали мелодії народних пісень та коломийок, нестихаюча говірка рідної співучої мови. Сільські путівці завжди звідси виводили людей на обшири світових просторів.

Немало доріг обійшов і виходець села Копашнова на Хустщині, нині відомий літературознавець, фольклорист та скарбошукач народної мудрості Іван Хланта. Та десь на денці його серця завжди жила – жевріла невгасима думка написати і видати одну з найважливіших своїх книжок про рідне село. Недавнойому виповнилося 620 років. Як поселення засноване вкрай зубожілими втікачами від панського свавілля. Зупинилися якось тут люди й уподобали собі цю гарну місцину. В ній було доволі сонця і тепла.Поблизу текла річечка Хустець. Чим не пригожа земля для поселення? Єдине, що їх бентежило – ліси. Займали вони величезну територію. Аби вивільнити землю для осілого життя біженцям прийшлося розкорчовувати територію від зламаних вітрами дерев та кущів. Між собою часом говорили: «Вже перейшли копаші на нове місце». Може через це і назвали село Копашновим.

І серце заб’ється – оживе, як ці коломийки почує

Від самісінького дня свого народження – 20 квітня 1941року, в селі Копашново, Хустського району Іван Хланта закоханий у народну творчість. Змалку йому притаманна ця щира синівська любов до усього свого кревного, що лише породила людська уява, неуємна фантазія, багатюща видумка. З коріння селянського роду тут Віра завжди перетікала у людські душі. Оберігала своїх синів на чужинських вітрах, на світових дорогах заробітчанства, під час тривалих пошуків свого щастя, долі. Працьовитість цього чоловіка завжди підганяла. І вирушав він у незвідані краї,  тривалі мандри, дивовижні подорожі не лише незміряними дорогами Закарпаття, але й сусідніх держав Румунії, Сербії, Хорватії. Скрізь спішив записати і зберегти для нащадків винесені з віків народні легенди, казки, пісні, приповідки, фіглі, колядки, коломийки. Скрізь дбайливо підбирав все цінне, посіяне людською мудрістю вивершене селянською любов’ю, розумом і силою духу, що в собі вмістило всю емоційну красу, вулканічні виверження людських почуттів, емоцій і сприйнятих від життя неповторних і незабутніх вражень. Старався, щоб ця генетична пам'ять попередніх поколінь десь не обірвалася, десь не розчинилася, не зникла безслідно. Не згасла в часі і просторі. Це - найцінніша коштовність, яку прагнув заново повернути ментальності свого народу, притаманній українцям самобутній культурі і мистецтву.

Істина святості у святості буття

В кінці вересня у рамках проекту «Виноградівські Вогні» (культурно-мистецький інет-портал www.vinvogni.com.ua) з друку вийшло чергове літературно-художнє видання, наповнене своєрідним поетичним шармом «Трикутник». Видане у Хмельницькому видавцем Лілією Стасюк, накладом 200 примірників і об’ємом 127 сторінок. Перед любителями і поціновувачами сучасної поезії воно розгорне пильний жіночий погляд, дасть оцінку, висловить думку, засілі в серці хвилювання, донесе тривоги, мрії, надії, відновить щирі генетичні бажання колись побути на самоті з тим, хто зараз перейметься творчістю трьох поетес, стане перечитувати їхній творчий набуток, поступово вникаючи в ті скупі рядки, які доносять свою енергетику, заряд, запал, цікавий ракурс думок, особливого світо-сприйняття і бачення і запросить читачів до відвертої розмови.

Троє незалежних молодих жінок, наших сучасниць стали авторами цієї збірки. Вони живуть і працюють у Виноградові. Любов до поезії, потреба живого спілкування, постійне бажання донести до людей Слово нетлінної думки об’єднує їх. Народжене в душі, свідомості, серці воно проситься на папір. Щоб в уяві слухачів заграти новими відчуттями, занурити їх у свій дивовижний поетичний вимір, що органічно вмістився і проріс на сторінках цієї нової збірки.

Повернення на Батьківщину

… Гідно до межі дійшов,
Честь свою зберігши, душу й плоть.
І доніс свій хрест тяжкий з любов’ю
До межі, що йому визначив Господь.

У розлуці земля рідна серце його завжди гріла і тепер в материнські обійми навіки свої прийняла.

У п’ятницю, 15 вересня 2017-го, Львів зустрічав спочилого в Чикаго істинного патріота України, людину легендарної долі, відданого і вірного сина свого народу, 97-ми річного письменника Володимира Ковалика. Через трансатлантичний повітряний коридор він подолав тисячі кілометрів, аби на українській землі, між своїми людьми, поруч з коханою дружиною Емілією Іванівною знайти свій довічний спочинок.

Розпис храму Зіслання Святого Духа у Виноградові

Серце кожного незримо і назавжди прив’язане до шматочка рідної землі. У щедрій зелені садів проглядається батьківський дім.

Розлога верба завжди чекає і виглядає нашого повернення з доріг. Над нею високо і захоплююче кружляють лелеки. У густій траві красується пасіка. Сюди у соти бджоли постійно переносять солодкий нектар. Незабувається материнська вишиванка її заворожуючі пісні, та доріжка, на якій зроблені нами перші кроки на землі. Дух природи і дух народу завжди витають поміж нас. Цими відчуттями постійно укріплюється наша свідомість, громадянська позиція, несхитна віра у Вседержителя, духовні християнські чесноти та мораль.

Ой віночку з барвіночку. Юлія Драгун

На обкладинці — картина Йосипа Бокшая «Дівчата на полонині», 1933

Неповторні скарби рідної Новоселиці у спадок передала молодим.

Ой, упало веретенце, подай ми, Іванку,
Я ти шапку закосичу барвінком ізранку…

Цю коломийку люди захоплено співали в її селі.

Виросла в Новоселиці на Тячівщині. Їй виповнився рочок, коли помер батько Юрій Проданець. І зосталася вдова Ганна Степанівна з п’ятьма донечками на руках. Потім була місцева семирічка, вечірня школа робітничої молоді. Робота на Тересвянському заводі. Рано пішла під вінець з Михайлом Драгуном, визнаним молодим будівельником у селі та навколишній місцевості. Удвох виростили синів Володимира та Михайла. У дружню сімю прийняли невісток Поліну та Тетяну. Сімейне життя скрасили шестеро внуків. У зрілому віці – мала 54 роки, коли почала писати. З 2009 до 2017-го видала 14 різножанрових літературно-художніх видань.

Кілька місяців тому 62-річна письменниця у Виноградові започаткувала районний конкурс учнівської творчості імені Юлії Драгун. І ось нова приємна новина: напередодні свята Івана Купала в Ужгородському видавництві «Патент» вийшла 15 – та книга визнаної авторки, поетеси-піснярки, самобутнього прозаїка та драматурга Юлії Юріївни Драгун «Ой віночку з барвіночку: звичаї та обряди, коломийки Карпат».

Життям епохи душа його переболіла, надію чисту сповила

20 травня йому виповнилося б 75. З них 40 він віддав поетичній, публіцистичній, журналістській і  видавничій творчості.  Його прізвище у списку поетів яскравої когорти шістдесятників: Василя Симоненка, Івана Драча, Василя Стуса, Валерія Марченка, Миколи Вінграновського, Дмитра Павличка. Людство тоді стояло на порозі нових наукових і технічних відкриттів. Воно долало земне тяжіння, рвалося у простори Всесвіту, прагнуло осягнути закони світобудови і необмежені можливості людського організму.

Петро Скунць… Епохальний поет, яскравий перекладач, видатний громадський діяч, будівничий української Незалежності, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка… На його вірші «Балада про Борканюка» Дезидерій Задор, «Вічне полум’я», «Світку ти мій карпатський», «Колискова», «Карпатський вальс» –  Петро Рак, «Реквієм» Йосип Івашкович, «Дороги кличуть» Олександр Шугаєв написали музику. Пісні стали жити своїм самостійним життям. Ним написані публіцистичні, літературознавчі статті, рецензії, передмови до книг Петра Пойди, Миколи Матоли, Надії Панчук, Володимира Матієва, Олекси Янчика, Антона Копинця… Ним повернуті з небуття відомі постаті Олександра Духновича, Августина Волошина, Михайла Томчанія, Василя Гренджі Донського… Його перекладами «Голуба мандрівка» (1979), «Рокам подвоєно ціну» (1996)  Ольги Рішави з німецької,  «Зоряниця» (1985), Ананія Размислова  з комі, «Чотири квітки» Муси Джаліля з татарської, з угорської «Карпатська весна» (1972), «Хвиля  Балатону» (1983), чеської – «Легенда про голод» (1969), «Забута земля» (1982), «Весняна Влтава» (1982), «Вітер з полонини» (1986) зачитувалися. В 1982-му  у Братиславі зі Степаном Жупанином видали упорядковану дитячу антологію поетичних творів письменників Закарпаття «Карпатська весна»…

Любов до рідної землі у зболеній душі проніс

З Америки надійшла сумна новина. 10 травня в містечку Саут-Баунд-Брук в окрузі Сомерсет штату Нью-Джерсі на єдиному українському пантеоні слави – цвинтарі святого Андрія відбулося поховання доньки Василя Гренджі Донського – Зірки (Аліси) Данилюк, яка померла на 96-му році свого життя. Не дожила двох тижнів до 120-річчя від дня народження улюбленого батька. За свого життя вона упорядкувала і видала 12 повних томів творів письменника та стала автором книжки «Ми є лишень короткі епізоди…» яка стала найгрунтовнішим дослідженням про життя та літературну діяльність нашого земляка, вірного патріота Срібної Землі Вася Гренджі-Донського. До речі на цьому цвинтарі, де зараз покоїться Зірка знайшли свій вічний спочинок понад 6 000 відомих українських діячів: політиків, державотворців, вчених, служителів церкви, письменників, художників, меценатів, музикантів, книговидавців, тлінні останки яких сюди були перевезені з різних кінців світу. Щоб у цім райськім куточку Землі злитися в єдину націю, благословенну Всевишнім.

Явив землі весняну ніжність і сподівання доброти

Природа наділила людину унікальним феноменом – пам’ятю. Досить лише згадати  людину, як перед очима одразу постає її постать. Згадуються риси обличчя, ріст, характерні рухи, жести, міміка, навіть голос та посмішка. Земляка, поета Карла Копинця, якому 2 квітня виповнилося б 80 згадую часто.

Його поетичні рядки спливають самі по собі. Був завжди розважливим, спокійним,  з почуттям власної гідності і доброти чоловік. Справжній інтелігент, виважений і мудрий співбесідник, батько, а згодом дідусь, який бачив усе, тонко відчував душу людську, вловлював настрій, умів цінувати людину за її працю. Від ранньої юності до схилу своїх прожитих літ жив, чесно трудився, завжди допомагав людям у біді. Навіть, коли залишалася остання надія і німе запитання в очах рідних: «Чи житиме?» як хірург не гасив надії. Справді, його руки, ведені Божим провидінням часто вершили дива. Повертали до тями та життя важко прооперованих людей, заново воскрешали їх, дарували радість сили, надію і віру у завтрашній день.

У Боржавському вшанували світлу пам’ять і перезахоронили тлінні останки владики Івана Маргітича

mrgЧас ще не дав оцінки цій добі – суботі четвертого лютого 2017-го…

Її історичну значущість та духовну цінність згодом оцінить людність нашого краю. А поки що сюди збирався народ. Мов у повноводну ріку вливалися живі потоки прибулих мирян  з Міжгірщини, Рахівщини, Тящівщини, Хустщини, Іршавщини, Мукачівщини, Ужгородщини…

Люди безперервно прямували до унікальної і величної споруди Божого маєстату – храму Покрови Пресвятої Богородиці. Мов складені у молитві до Всевишнього людські долоні він підносився до небес, гордо оглядаючи всю Приборжавську долину. Ця будова – ровесниця незалежної України. Вона розповідає новому часові про недалеку минувшину, яка й досі нуртує, напуває людей живильною благодаттю, вгамовує духовну спрагу, зцілює душу, надає сили і здоров’я, наснаги до життя.

Огляд вертепних дійств у Виноградові

04Увесь світ чує, як дзвінко і радісно Україна колядує!

Ці морозні січневі дні надовго запам’ятаються нам усім. Під ногами гулко  порипував промерзлий сніг.

Своєю яскравістю сонце сліпило припорошену снігом чисту білизну землі. Щічки пощипував морозець. Вітерець грайливо остуджував збуджені юні обличчя юнаків та дівчат. Звідусіль вони поспішали до міського будинку культури. Тут проходив традиційний деканальний огляд вертепів. Відкрив його декан Виноградівського району отець Мирослав Сипко. Він тепло привітав олтарних братів, учасників усіх вертепних колективів та колядницьких гуртів, які скрасили цикл різдвяно-новорічних свят. Щиро подякував молоді, причетній до цих небувалих дійств. Юнь  збирається прославляти новонародженого Божого сина. Ісус Христос зараз присутній тут і вселився поміж нас. Всі відчули  його подих, побачили славу його, сповнену Божої благодаті і істини. Як носій вічності від створення світу, податель ревності і єдиносущності з Богом Отцем, він наділений особливою милістю Божою. Вона  відчувається, пізнається і сповіщається нам усіма учасниками цього неперевершеного різдвяного дійства.

Об'єднати вміст