Жінка-УКРАЇНКА

Справді «урожайним» на театральні постановки для виноградівців став перший зимовий  день. У нашому місті побував найстаріший театр Галичини – Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича. У свій 169 сезон у Виноградові одразу поставив три вистави: для школярів початкових класів «Зимові пригоди» Богдана Базилевича; для старшокласників міських шкіл Вертепну дивовижу «Іродова морока» Пантелеймона Куліша; для дорослого населення міста «Гуцульський рік» Гната Хоткевича.

Від адміністратора театру Богдана Печинюка почула цікаву історію. Колись у Коломиї проживала дуже харизматична людина, молодий греко-католицький священик Іван Озаркевич. Коло його інтересів не замикалося лише на духовності гуцульського населення. При нім у містечку був зведений собор  Архістратига Михаїла. У пам’яті людей залишилася постать цього умудреного життям громадського діяча, просвітителя, поета і  перекладача, художника і засновника першого на теренах західноукраїнських земель самодіяльного театру.

Після піврічної підготовки силами місцевої інтелігенції та студентської молоді 8 червня 1948 року у Коломиї була поставлена вистава, наближена до життя підгірських гуцулів «Дівка на виданню» або «На милування немає силування» (перероблена Іваном Озаркевичем п’єса Івана Котляревського «Наталка Полтавка») . На місцеву публіку вона справила небувале враження.  Вдруге переповнену залу у місті Лева артисти зібрали 19 жовтня 1948–го. Цим виступом вони започаткували театральний рух, який поширився до Перемишля, Тернополя, Станіслава, Косова та інших міст Галичини і Покуття.

У Коломиї грали вистави по четвергах. Своїми виступами аматори сцени популяризували перлини народної творчості не лише в рідному краї, але і за його межами. Тут розпочалося сценічне життя і розкрилися артистичні обдарування Івана та Іванни Біберовичів, Володимира Блавацького, Михайла Качковського, Миколи Бенцеля, Василя Симчича (глядачі пам’ятають його у ролях Захара Беркута в однойменному кінофільмі, отця Мирона у картині «Білий птах з чорною відзнакою», у космогоричному фільмі «Тіні забутих предків» вірменського кінорежисера Сергія Параджанова). композитора Михайла Вербицького, народного художника України Данила Нарбута, заслуженої артистки України Оксани Затворської, Івана Когутяка, Григорія Манько, Тараса Мельничука – лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, поета-дисидента Юрія Тодоріва, Ігоря Салія, Діни Жолобайло та інших.

Театр став лауреатом численних світових та українських театральних форумів. Роботи цього колективу здобули визнання в містах Единбург (Шотландія), Лодзі та Емблонг (Польща), Хебу (Чехія), Сучава (Румунія), Херсоні, Полтаві, Кіровограді, Тернополі…

На сцені Коломийського театру на вулиці Вічевий майдан сім років поспіль проводяться фестивалі «Коломийське представлення». У складі його журі відомі кіноактори Ада Роговцева, Іван Гаврилюк, Лариса Кадирова… Коломийці з інтересом переглядають вистави майже всіх вітчизняних драматичних театрів та запрошений сюди з сусідніх країн ближнього і дальнього зарубіжжя.

За 169 років свого існування сценічне життя отримали понад сотні вистав на твори відомих українських письменників Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля», «Хазяїн», «Бурлака», Михайла Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», Любові Яновської «Відьма», «Лісова квітка», «На сіножаті», Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки», Лесі Українки «Лісова пісня», Івана Котляревського «Енеїда», Івана Франка «Украдене щастя», Григорія Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці», Марка Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю» та Тараса Шевченка «Назар Стодоля». В них знайшли органічне поєднання слово і музика. Відчувався високий громадянський тонус, щире служіння артистів рідного народу, проголошення ними загальнолюдських цінностей і ідеалів, тонке відчуття кожним актором своєї ролі… 

…На сцені  йшли останні приготування до початку вистави «Гуцульський рік» Гната Хоткевича. На згадку прийшли пережиті автором події. Щоб уникнути переслідувань і нагляду поліції у 1906 році уродженець Харківщини Гнат Хоткевич змушений був переїхати на Західну Україну. Поселився у Львові. Тут він познайомився і потоваришував з Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Володимиром Гнатюком, Станіславом Люткевичем, Йосипом Стадником та Дмитром Січинським. Так він проник у світ думок і почуттів карпатських горян. З глибокою симпатією він поставився до простого люду, його життя і побуту, звичаїв, обрядів і традицій. Творча манера письменника зачарувала гуцулів. Багатий і самобутній світ українців Карпат відчутній у циклі художніх творів, які він написав на протязі шестирічного проживання у Львові. 

У залі гасне світло. Погляди людей прикуті до сцени на якій розгортається цікава подія, відтворюється святвечір, що надходить у просту гуцульську родину. Дивовижні звичаї розгортаються за родинним столом. Сюди зараз збирається вся родина: неприкаяна господиня Параска (Люба Моцок), господар (Зіноваій Симчич), Василина (Оксана Курко), закоханий у доньку господаря Василь (Артур Філімонов), недоумкуватий Марцінко (Олег Кравчук), молодиця (Надія Комарова), Дмитро (Богдан Базилевич), Іван (Володимир Гелецький). Вони збираються святкувати народження Божого дитяти. З неослабним інтересом сприймається сцена колядування, радість від появи на небі першої зірниці, честування за столом, спільна молитва…

У другій сцені розігруються Великодні свята. Цікаві розповіді, вигадані історії, забави, залицяння дячка (Сергій Лефор) та Параски (Люба Моцок).

Третя сцена передає звичаї пов’язані зі смертю господині… У четвертій глядача зворушує і вражає колоритне гуцульське весілля. Молода княгиня та молодий князь низько вклоняються батькам, що збудували хату, братам що водили хлопців до двору, сестрам, що навчили коси плести, сусідам і знайомим, які прийшли на весілля. Запальний танок, деревце молодої, коровай на вишиванім рушнику, слова клятви на подружню вірність - все це проходить на сцені і відтворює побут гуцулів Карпат. Чудово розроблена декорація до вистави, сценічні костюми, нерозривність родинного зв’язку все це простежується у виставі від її першого і до останнього актів. Глядачі дуже тепло сприйняли цю роботу театрального колективу і довгими нестихаючими оплесками нагородили всіх учасників цього заворожуючого, неймовірно цікавого фольклорного дійства, що знайомить молоду генерацію українців з її неповторними самобутніми витоками культури, духовності і національного менталітету.

Марія Конкіна 
м. Виноградів