Жінка-УКРАЇНКА

За своє життя я перечитав немало цікавої щоденникової прози. Свого часу найбільшим відкриттям стали щоденники Тараса Шевченка, Олександра Довженка, Пилипа Орлика, Леонардо да Вінчі, Едмона де Гонкура, Марини Цвєтаєвої, Михайла Пришвіна, Івана Буніна, Андрія Тарковського, Костя Москальця… Із задоволенням читаю щороку такі проникливі, непересічні щоденники колеги з Тернополя – Петра Сороки. Це – вже чудова традиція! Та й у вражаючих романах Шевченківського лауреата Василя Слапчука – немало автобіографічного, пережитого автором.

І ось тепер – такий цілющий бальзам на зболене серце: тримаю в руках ошатний, теплий, із любов’ю виданий томик денників Володимира Сапона «Чубарейко небо оре» (видавництво «Десна Поліграф», 224 с.), і щиро радію, адже є де порозкошувати очима, бо це – справжнє, високе письмо, яке гріє душу.

Валентин Ткачук                                                                                   

Микола Хомич. Територія брехні. Роман. К.: Юніверс, 2016. – 256 с.

У видавництві «Юніверс» вийшов роман Миколи Хомича «Територія брехні», який дає ключ для усвідомлення глибини цивілізаційного конфлікту, що пояснює причини російсько-української війни на Донбасі.

У центрі роману – дві молоді пари: Ігор з Іриною і Ольга з Олегом та їхній норвезький приятель Олаф Йохансон. Сюжет роману доволі простий. Познайомившись під час чемпіонату з футболу «Євро-2012» у київському кафе з норвежцем  Олафом Йохансоном, дві пари друзів навіть не підозрювали, що вплутаються в розслідування давньої історичної загадки, що сягає часів Київської Русі. Молодий норвежець приїхав до Києва не в якості футбольного фана, а щоб розгадати древні родинні реліквії, що передавалися з покоління в покоління і дійшли до нього. Це – пергамент зі старослов’янськими написами і срібляник часів Ярослава Мудрого. Але на нафтовидобувній станції в Північному морі, де працював Йохансон, трапилася аварія, і він змушений був терміново повертатися на роботу, залишивши сімейні реліквії для дослідження своїм новим друзям, яких він запросив у гості в Норвегію. Не будемо обговорювати, чи міг би трапитися такий випадок у реальному житті. Здоровий глузд підказує, що ні, але дивакуватих і безпечних людей у реальному житті вистачає.

Шмигельська Леся. ПроСвіт. Поезії. – Івано-Франківськ: Симфонія форте. 2016. – 112 с.

У наш час нерідко реальному побаченню або дружбі чи співпраці передує віртуальне знайомство. Так само віртуально знайомимося з творчістю багатьох письменників. Ось і я запізналася з цікавою поетесою на всеохопному Фейсбуці. І та наша дружба уже перевищує декілька років. Поки що не бачила особисто самої Лесі Шмигельської, але вже люблю і її твори, і їхню авторку. Мало того, пані Леся звернула увагу навіть на мою скромну творчість, відгукнувшись на дві збірки! Я ж мала за честь написати відгук про її збірку «Всеобрій». А сьогодні мою увагу привернула ще одна, нова, збірка пані Лесі: «ПроСвіт». Впевнена: не скажу про неї краще, ніж уже мовили відомі поети і рецензенти, однак хочеться таки додати і своє слово, слово захоплення справжньою поезією. Тож скажу просто і щиро, скажу – як читач.

Еліна Заржицька. Як козак у морського царя служив. – Харків: Юнісофт, 2016. – 64 с. іл. –  (Серія "Читаю сам")

Ось вона нова книга. Яскраві малюнки, гладенькі та приємні на дотик сторінки, новий типографський запах – привіт із мого дитинства. Книга була і залишається моїм най улюбленим подарунком, який я отримую на свята і просто так! Але це не все.

Найголовніше, що книга Еліни Заржицької смачна: читаєш запоєм і радієш кожному рядку.

Давно я не бачила такої гарної книги ні як автор, ні як вчитель із 28-річним стажем роботи. Жалкую, що немає у кожного мого учня такої книги – це ж скарбниця знань про козака, який у морського царя служив, про молодого музику Звенигора, про небайдужого рибалку та сонячного чоловічка.

Любов Сердунич. «Зайдам – зась!». Поезії. Проза – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2015. – 80 с..

«Дивись вперед навіть тоді, мій сину, / / Коли уже зневірився народ…» // («Твердіше крок!»). Саме отак, з вірою, яка нетлінна, з надією, котра не згасає, і з любов’ю до рідної землі життєствердно, патріотично крокує второваною поетичною стежкою просвітянка, письменниця, журналіст, краєзнавець і просто Жінка-Мати пані Любов Сердунич. Напевне, не зроблю великого відкриття, коли скажу, що з пані Любов’ю особисто не знайома, хоча віртуально спілкуємося давно, проте інколи достатньо віртуального знайомства, аби розпізнати справжність людини, відчути її мрії і зрозуміти її світ (у цьому випадку – це світ поетичний).