Жінка-УКРАЇНКА

Валентин Ткачук                                                                                   

Микола Хомич. Територія брехні. Роман. К.: Юніверс, 2016. – 256 с.

У видавництві «Юніверс» вийшов роман Миколи Хомича «Територія брехні», який дає ключ для усвідомлення глибини цивілізаційного конфлікту, що пояснює причини російсько-української війни на Донбасі.

У центрі роману – дві молоді пари: Ігор з Іриною і Ольга з Олегом та їхній норвезький приятель Олаф Йохансон. Сюжет роману доволі простий. Познайомившись під час чемпіонату з футболу «Євро-2012» у київському кафе з норвежцем  Олафом Йохансоном, дві пари друзів навіть не підозрювали, що вплутаються в розслідування давньої історичної загадки, що сягає часів Київської Русі. Молодий норвежець приїхав до Києва не в якості футбольного фана, а щоб розгадати древні родинні реліквії, що передавалися з покоління в покоління і дійшли до нього. Це – пергамент зі старослов’янськими написами і срібляник часів Ярослава Мудрого. Але на нафтовидобувній станції в Північному морі, де працював Йохансон, трапилася аварія, і він змушений був терміново повертатися на роботу, залишивши сімейні реліквії для дослідження своїм новим друзям, яких він запросив у гості в Норвегію. Не будемо обговорювати, чи міг би трапитися такий випадок у реальному житті. Здоровий глузд підказує, що ні, але дивакуватих і безпечних людей у реальному житті вистачає.

Тож повернувшись до Норвегії, Олаф Йохансон залишив дослідження своєї родинної реліквії на нових українських друзів, серед яких розслідуванням займалися тільки двоє – Ірина й Олег. Саме Ірині з Олегом належало зробити ревізію української історії часів Київської Русі. Виконавши прохання  Олафа Йохансона, дві молоді пари їдуть до Норвегії, де Ігор гине, впавши зі скелі фіорда в море. Ось, власне, і весь сюжет про чотирьох друзів та їхнього норвезького приятеля Олафа Йохансона.

Але паралельно перед читачами роману розгортається історія родини Ярослава Мудрого, його стосунки з дружиною Інгігердою та братами, між якими точилася боротьба за право бути київським князем.

Князі в романі «Територія брехні» постають без традиційного ореолу святості, до якого  ми звикли з історичної белетристики Семена Скляренка чи Павла Загребельного. Князі в романі схожі на сучасних політиків. Вони жадібні, підступні, брехливі, готові вбивати конкурентів, грабувати їхнє майно, зраджувати своєму слову.

Змальовуючи київських князів, Микола Хомич дотримується норманської теорії, яка викладена ще в давньоруському літописі «Повість минулих літ», де сказано, що засновник княжого роду Рюрик був запрошений на київський престол зі Скандинавії. А відтак уся княжа верхівка у Києві була норманською. В Російській імперії норманська теорія не була сприйнята. А першим антинорманістом став Михайло Ломоносов. Він краще орієнтувався у фізиці та хімії, ніж в історії, бо не читав історичних джерел, а про історію писав з позицій російської державної ідеології, стверджуючи, що варяги були слов’янами. Після перемоги над Наполеоном в Росії почався патріотичний підйом, і вся історична наука перейшла на антинорманські позиції, підганяючи історичні факти до російської патріотичної концепції. На зламі ХІХ і ХХ століть з’явилися історики-норманісти, які добре орієнтувалися в давньоєвропейських та східних джерелах. Так, російський емігрант Микола Бєляєв розглядав Київську Русь у взаємозв’язку зі скандинавською та західноєвропейською історією. Він досліджував засновника династії київських князів Рюрика, як організатора багатьох військових походів, в тому числі в Східну Європу. По батьківській лінії Рюрик був герцогом фрісландським і намагався захопити фризькі торгові шляхи. Ця історична праця не потрапила в радянську історичну науку через заборону емігрантських видань.

У Радянському Союзі історія розвивалася залежно від політичної ситуації, схиляючись то до норманізму, то до антинорманізму. В перші десятиліття радянської влади, коли більшовикам треба було приборкати російський великодержавний шовінізм, вони зробили норманську теорію домінуючою історичною  концепцією, а перед Другою світовою війною і після війни, коли в Радянському Союзі почалося піднесення російської нації  до ролі старшого брата, офіційною історичною концепцією знову стала антинорманська теорія.

З розпадом Радянського Союзу антинорманізм, який тримався не на історичній правді, а на великодержавній ідеології, втратив під собою грунт і сьогодні поширений лише серед маргінальних істориків, тому Микола Хомич виклав власну художню версію норманської теорії. Таким чином історія Давньої України, якою була Київська Русь, показана, як частина європейської історії, коли київські князі віддавали своїх дочок заміж за володарів середньовічних  європейський держав і підтримували з цими державами добросусідські стосунки.

Але в цій історії була одна сила, яка заважала середньовічній Україні залишитися частиною європейської цивілізації. Ця сила – православні священики та ченці  Києво-Печерської лаври, які були політичними союзниками Візантії. У рік смерті Ярослава Мудрого християнська церква розкололася на Західну й Східну, і цей розкол призвів до утворення католицизму та православ’я.  

У романі Миколи Хомича показано, що київським князям був  ближчий і зрозуміліший західний світ, але їх стримували православні ченці та священики.

«Територія брехні» – це роман про амнезію історичної пам’яті та брехню в історії, яка завжди робилася на догоду політикам. Між двома сюжетними лінями твору – сучасністю і середньовіччям – є в романі своєрідна вісь, на якій тримається хисткий баланс між минулим і сучасним. Цією віссю є людська пам’ять і здоровий глузд, які у творі Миколи Хомича уособлює старий київський професор Дмитро Іванович, що розповідає Ірині й Олегу своє бачення офіційної історії. Він вважає, що історію держава змушує писати не так, як було насправді, а відповідно до власної ідеології. «І ось така «істина» вписується в літопис. Що, врешті-решт, маємо? Брехню, одягнену в личину правди! Це явище нав’язаної «правди» назване в психології «соціальним тиском», – говорить молодим друзям старий професор.  

Коли народ потрапляє в колоніальну пастку, як це сталося з Україною після Переяславської Ради, багато людей, щоб вижити, змушені були відмовитися від своєї національної пам’яті. Національна амнезія призведа до того, що частина людей в Україні не знає свого походження. Через історичну амнезію на Донбасі російським бойовикам вдалося легко захопити міста. І коли українські бронемашини увірвались у Маріуполь, люди без історичної пам’яті лаялись і показували непристойні жести, бо для них російський світ ближчий і зрозуміліший. 

Роман Миколи Хомича «Територія брехні» буде ворожо сприйнятий тими, кого в Україні називають ватниками, людьми, в яких історична пам’ять втрачена безповоротно і без надії на повернення.