Рецензія Тетяни Сидоренко на книгу Тетяни Череп-Пероганич "Осінь дорослої жінки".
Із категорією простоти в мене вже давно серйозні стосунки. Кожна людина не така проста, як спершу здається. Будь-яке явище, факт, подія тільки на перший погляд зрозумілі й не вимагають детального пояснення. Безліч літературних текстів (цілі томи!), прості за формою, породжують ілюзію простоти, – як у Сковороди, наприклад. Але, вчитуючись у написане, пробуючи пізнати текст ізсередини, дивуюся часто сама собі: як я могла раніше цього не бачити - багатющого поетикального наповнення, вишуканої ритмомелодики, занурення в архетипи й народнопісенність? І тоді цікавий мені текст потроху начебто сам розкривається, розкодовується, дозволяє себе роздивитися, а потім запрошує мене на прогулянку в художній світ образів, тем, мотивів, асоціацій, символів та розкішних метафор. І немає тоді більшої насолоди, ніж бачити той чи інший текст наскрізь: чим він дихає, якими звуками, кольорами, доторками, тонами й напівтонами наповнений…
Михайлів Л.Л. На околиці осені: вибрані поезії, поеми. Івано-Франківськ : Місто НВ. 2016. 512 с.
Недавно в літературному деннику знайомого письменника прочитав, що він часто-густо не може писати про ловців слів та їхні книги без спілкування з ними. Як на мене, то раціональне зерно в цьому є. Та іноді так багато промовляє до усіх вже саме написане. І тоді вже не звертаєш уваги на факт знайомства чи спілкування. Звісно, в таких випадках нерідко буває важко писати. Але берешся за перо, бо хочеться. Просто взаємини (очні чи заочні) допомагають, доповнюючи враження від прочитаного.
Шмигельська Леся. ПроСвіт. Поезії. – Івано-Франківськ: Симфонія форте. 2016. –112 с.
Відомий український поет Ігор Павлюк – автор передслова до цієї книги віршів, очевидно, мав рацію, радячи назвати її – «Паперовий кораблик» чи «Кораблик на папері». Не знаю, що він мав на увазі. Та й, чесно кажучи, не цікавить це мене. Але, здається, що в даному випадку він мав рацію. Адже вірш «Паперовий кораблик» по своєму й оригінально відображає суть. А ще, напевно, заголовок є більш жіночнішим, що теж має істотне значення. Принаймні, мені так гадається.
Та перед нами постав «ПроСвіт». Певні поштовхи до розуміння цього ймення можуть дати поетичні рядки на кшталт: «Я чиїсь біль, що зринає сльозою і в проСвіті губиться», «Межи гріхів згадають мо’ про світ і просвіт». Менш тепла назва? Холодна філософічність? Можливо, і є щось від цього. Як кому смакує. Я ж особисто більш розмірковую про нехолодну філософію. Тим паче, коли для цього є підстави. І не тільки через назву з’являються вони. Якщо поезії з цієї книги поділити умовно за мотивами – на громадянські, пейзажні та інтимні, то їх помітно побільшає.
Пірнути думками та відчуттями у власну підлітковість…Пригадати подвійне проживання стану «підліткова мама»… Побачити професійним поглядом типовість і водночас унікальність життєвих історій… Все це з інтересом та задоволенням отримала від книги!
Справді, підлітковість – особлива пора.
Відверте обурення і протест «Я не дитина» і водночас – приховані розгубленість, ніяковіння, страх перед найменшими «дорослими» труднощами. А тут ще й мама, яка «страшенно переживала з будь-якого приводу і відразу летіла допомогти. Навіть якщо Аля не хотіла тої допомоги».
Інтерес до всього заборонено-дорослого, крайня волелюбність і безстрашність пліч-о-пліч із бажанням чітко окреслити «своє», визначити границі власного простору, відстояти особисті думки, захистити право на вибір оточення… Але ж мама хоче постійно «все знати, і здавалося, що вона не проти залізти навіть у думки Алі». А тато любить «довгі нотації і часом зовсім виносив мозок своїм повчанням».
У видавництві «Discursus» вийшла у світ нова поетична збірка лірики члена нашої Міжнародної літературно-мистецької академії України, поета з Прикарпаття Ярослава Савчина «Живиця». Як акцентує в передмові колега автора, відомий поет, головний редактор літературно-мистецького журналу «Перевал» Ярослав Ткачівський: «Книжка «Живиця» – символічна – десята, з якої струменить життєдайне джерельце добірної лірики вже зрілого автора. Освіжаючий ковток із поетичної кринички Ярослава Савчина не завадить і Тобі, шановний читачу! Адже поетичне слово споконвіку має цілющу силу».
У трьох розділах збірки – «Серцевий дотик», «Стремена вічності», «Ранковий вибух вишень» – струмениться лірична пісня душі автора, який тонко відчуває довколишній гармонійний і дисгармонійний світ.
Казковий епос Закарпаття поповнило нове унікальне літературно - художнє видання провідного фольклориста краю Івана Хланти «Казки та легенди з – під Хустського замку». Вийшло воно в січні 2016 року у товаристві друкованих видань «Патент» в Ужгороді і приурочене 925 – річчю з дня заснування міста Хуста та 75 літньому ювілею його автора. Тираж видання невеликий – 300 примірників. Обсяг – 914 сторінок. В цьому рідкісному та дорогоцінному надбанні усної народнопоетичної творчості надруковані 210 казок, записаних фольклористом Іваном Василевичем на протязі 6-ти тижнів 1982 року, у присілку Кіреші села Бороняво Хустського району від казкаря – оповідача Юрія Петровича Баняса. З них 28 казок про тварин, 83 – героїчно – фантастичних, 72 – соціально – побутових та 42 - родинно – побутових.
(Олег Гончаренко. «Астрофізми Вічної Гончарні», в-во «Люкс», Мелітополь, 2016 р.)
Збірка відомого українського поета Олега Гончаренка «Астрофізми Вічної Гончарні» – книга дивна… Я би сказав навіть – дивовижна. Дивна і дивовижна за задумом, за ідеєю написання, за способом втілення цієї ідеї в життя. Погодьмося, сучасна література, в якійсь мірі, є продуктом сучасного поспіху буття. Легкість і швидкість (при наявності коштів, звичайно) переходу текстів з іпостасі рукопису в іпостась книги, визначена сучасними технологіями, привчила і авторів, і читачів мало звертати увагу на таку цінну рису справжньої творчості, як естетизм. Від «Астрофізмів» же віє навіть не естетизмом, а якоюсь вистражданою аристократичністю. В авторській передмові Олега Гончаренка читаємо: «… Гончарний Круг буття продовжував крутитися, руки аж злітали над роботою, серце аж співало…» А ще далі: «Отак поволі ставав я Гончарем. А глеків ставало все більше».
У видавництві "Український пріоритет" побачила світ книга Тані П'янкової "Кролівна" (Кролівна. Іронічна повість / К.: Український пріоритет, 2016. - 192 с.)
Сказати, що книга цікава - нічого не сказати. Захоплює читача з першої сторінки і веде непередбачуваними поворотами сюжету до кульмінації, яку неможливо вгадати. Читається легко, дивує багатством мови, викликає сльози, сміх, сміх крізь сльзи, сльози крізь сміх та змушує замислитися, зупинившись у вирі подій і шаленстві часу.
Якщо коротко розповісти сюжет, то можна привернути увагу читачів прекрасної половини людства історією про світле і чисте кохання молодої жінки і любов до алклгольних напоїв головного героя. Не можна сказати, що він не любить і своєї половинки, але горілка часто забирає його з родини надовго. І тоді до нього приходить дивна істота, з якою він розмовляє, прислухається до її думки, радиться з нею, виконує її забаганки. Наступає повна гармонія, майже ідилія. Аж поки бажання Кролівни - саме вона приходить до головного героя - не стають такими, виконати які неможливо. І тоді... Але чи варто розповідати?
Це написано про нас
Нещодавно прочитала дві книжки молодих українських авторок, які не залишили мене байдужою. Хочу познайомити й вас із ними – може, зацікавлю. Це «Імпресії» Олени Гопчук (щойно надруковані – поезія і проза) та «Бажання поверненню не підлягають» Анни Тарнави (роман).
Анна Багряна, письменниця, драматург, перекладач:
Десь свого часу читала, що нонконформісти не тільки мають своє особливе світосприйняття, а й свою волю для того, щоб не просто щось РОБИТИ, а щоб робити те, що вважають гідним, в ім'я того, що їм дороге. Чому про це зараз веду мову? А тому, що оповідання талановитого сучасного українського прозаїка Володимира Германова, на які випадково натрапила на сайті «Жінка-УКРАЇНКА», наштовхнули мене на ці думки. Його творчість сміливо можна віднести саме до нонконформістського напрямку в літературі.
До виходу книги поезії, п’єс і перекладів «Осінь дорослої жінки» Тетяни Череп-Пероганич
«Життя дуже коротке, тому починайте з десерту». Ці слова Барбри Стрейзанд спали на думку, коли я почала читати книгу поезії, п’єс і перекладів «Осінь дорослої жінки» знаної киянки Тетяни Череп-Пероганич – розумної, цілісної, цікавої, творчої жінки.
Почала з «десерту» – з кінця книги, де вишикувалися переклади самобутніх поетичних замальовок поетеси польською і болгарською мовами:
Чому?.. Тому що ніколи не соромиться того, що народилася в селі; тому що завжди розмовляє/пише українською мовою, не збивається на манівці модних англіцизмів чи неусвідомлених росіянізмів; тому що пише про звичайні прості речі зрозумілою мовою, але знаходить у цих речах такі глибокі сенси і несподівані ракурси, котрі відгукуються в серцях читачів і відкривають їм глибини їхнього життя.