Жінка-УКРАЇНКА

Казковий епос Закарпаття поповнило нове унікальне літературно - художнє видання провідного фольклориста краю Івана Хланти «Казки та легенди з – під Хустського замку». Вийшло воно в січні 2016 року у товаристві друкованих видань «Патент» в Ужгороді і приурочене 925 – річчю з дня заснування міста Хуста та 75 літньому ювілею його автора. Тираж видання невеликий – 300 примірників. Обсяг – 914 сторінок. В цьому рідкісному та дорогоцінному надбанні усної народнопоетичної творчості надруковані 210 казок, записаних фольклористом Іваном Василевичем на протязі 6-ти тижнів 1982 року, у присілку Кіреші села Бороняво Хустського району від казкаря – оповідача Юрія Петровича Баняса. З них 28 казок про тварин, 83 – героїчно – фантастичних, 72 – соціально – побутових та 42 -  родинно – побутових.

У видавництві "Український пріоритет" побачила світ книга Тані П'янкової "Кролівна" (Кролівна. Іронічна повість / К.: Український пріоритет, 2016. - 192 с.)

Сказати, що книга цікава - нічого не сказати. Захоплює читача з першої сторінки і веде непередбачуваними поворотами сюжету до кульмінації, яку неможливо вгадати. Читається легко, дивує багатством мови, викликає сльози, сміх, сміх крізь сльзи, сльози крізь сміх та змушує замислитися, зупинившись у вирі подій і шаленстві часу.

Якщо коротко розповісти сюжет, то можна привернути увагу читачів прекрасної половини людства історією про світле і чисте  кохання молодої жінки і любов до алклгольних напоїв головного героя. Не можна сказати, що він не любить і своєї половинки, але горілка часто забирає його з родини надовго. І тоді до нього приходить дивна істота, з якою він розмовляє, прислухається до її думки, радиться з нею, виконує її забаганки. Наступає повна гармонія, майже ідилія. Аж поки бажання Кролівни - саме вона приходить до головного героя - не стають такими, виконати які неможливо. І тоді... Але чи варто розповідати?

Анна Багряна, письменниця, драматург, перекладач:

Десь свого часу читала, що нонконформісти  не тільки мають своє особливе світосприйняття, а й свою волю для того, щоб не просто щось РОБИТИ, а щоб робити те, що вважають гідним, в ім'я того, що їм дороге. Чому про це зараз веду мову? А тому, що оповідання талановитого сучасного українського прозаїка Володимира Германова, на які випадково натрапила на сайті «Жінка-УКРАЇНКА», наштовхнули мене на ці думки. Його творчість сміливо можна віднести саме до нонконформістського напрямку в літературі.

Урбаністично-феміністична обкладинка книги Т. Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки», де зображено даму декадентського типу у шляпі, з цигаркою та чи то з пером, чи то біля келиха/пляшки вина, не зовсім пасує до образу авторки книги, котрий уклався у моїй свідомості за два роки спілкування з цією письменницею. Тетяна, як на мене, абсолютна українка, класична жінка, гарна, відверта, талановита, легка у спілкуванні і – абсолютно закорінена в село. Правда, вона однаково органічно почувається і в хусточці у мами на городі, і в модерному ресторані м. Києва з келихом «мохіто», але асоціюється насамперед із природнім світом розкішних сільських пейзажів.

Чому?.. Тому що ніколи не соромиться того, що народилася в селі; тому що завжди розмовляє/пише українською мовою, не збивається на манівці модних англіцизмів чи неусвідомлених росіянізмів; тому що пише про звичайні прості речі зрозумілою мовою, але знаходить у цих речах такі глибокі сенси і несподівані ракурси, котрі відгукуються в серцях читачів і відкривають їм глибини їхнього життя.

Відвертість авторки. Це – чи не головна риса нової збірки відомої поетеси Тетяни Череп-Пероганич “Осінь дорослої жінки” (Київ: Український письменник, 2016. – 112 с.). І не просто відвертість. Я б сказав навіть: оголеність почуттів і думок. Майже на крайній межі. Без боязні розкрити таємниці свого щастя.

Мовляв, ось така я є. Без ширми. Без маски. Без фальші. Хочете – сприймайте, хочете – любіть, хочете – ні. Але прикрас, штучності я принципово не визнаю. Мій девіз – правда. Вона притаманна мені органічно, тож я дарую її людям. Саме правда – кредо і на будень, і на свято. І солодка, і пекуча. Звичайно, я люблю красу, як кожна нормальна людина. Але правда для мене – істинніша від краси. Таким кредо творчості авторки були позначені й усі шість її попередніх збірок, що побачили світ від 1996 року. Але на повен голос правда – стосовно і себе, й інших зазвучала у цій, найновішій книжці. Правда пам’яті. Правда війни (ніколи б її не знати!). Правда кохання. Надаю слово пані Тетяні.

Отже, правда пам’яті: