Рецензії

Євген Баран. «Ви колись чули, як дихає посмішка?»

«Склалося так випадково, що я мав опосередкований стосунок до публікації оповідань Іванки на сторінках «Золотої Пекторалі», потім разом із Володимиром Погорецьким давав рекомендацію у Спілку письменників, тепер ось прочитав її книгу. Те, що не відразу прочитав, теж є добре для мене, – принаймні враження свіжі й незатерті.»

«ВИ КОЛИСЬ ЧУЛИ, ЯК ДИХАЄ ПОСМІШКА?»

Іванка Стеф’юк. З гостем за руку.  – Тернопіль: Золота Пектораль, 2013. – 160 с.

Це перший пробний тираж цієї книги, яку я тримав у руках ще у вересні 2013 року на Львівському форумі. Минулого року появився додатковий тираж книги вже з назвою «За руку з гостем», вихідні дані, здається, ті самі, і сторінки також. Маю і те видання, але хтось взяв читати і, біда, ніяк не віддає книгу. Ще скажу, що це книга є першою якісною ластівкою видавничого проекту «Золота Пектораль».

«Окрадена земля» - відгук глядача

Михайло Блехман

Я народився в Україні, тож це моя Батьківщина, там я провів 46 років свого життя. Моє рідне місто – Харків, рідне село, де я жив у ранньому дитинстві, коли мені було від 1 до 5 років, - Козельщина Кременчуцького району на Полтавщині. Тому в мене дві рідні мови – російська, мамина й батькова, та українська, моєї няні Наді.

Відгук на збірку Любови Сердунич «Вітражі жартів»

Паліндром (перевертень) – у перекладі з грецької «той, що вертається», або (давньогр.) «біжу назад тією самою дорогою».

Щодо слів-паліндромів, то їх в українській мові не так уже й багато. Звісно, створити змістовний і яскравий паліндром не так-то просто, але при належному старанні цілком вірогідно. І як добре підтвердження цьому – нова збірка талановитої української письменниці, уродженки селища Стара Синява, що на Хмельниччині, Любові Андріївни Сердунич – «ВІТРАЖІ ЖАРТІВ», яка побачила світ у 2013 році.

Космічна поезія (відгук на книгу Василя Малишки)

Як виявилося,  не дуже просто   і не дуже  легко  написати рецензію на «Просторовірші».  «В обличчі  розбитих небес-весь космос». Спробуй, опиши  його, оцей  весь  космос, а , тим паче, рецензуй! В кожному  вірші  поета – намагання досягти вершини, хоча  й зветься вона   по-різному:

«край, де  із хмар  вилітають лелеки», «пролом у просторі»,  «наш космос».
Це – казка. Вже не дитяча, але  ще й не доросла. «Я збираю речі  в дорогу, щоб утілити ті  казки». Це – юначий максималізм. У казці можна  мріяти  «бути   чоловіком, коханцем, рекрутом»,  «можна бачити речі наскрізь», бачити, « як світло здіймається до космічного сонця і драбиною прямує до поверху, що вищий за космос».

Книга про український феномен

Літопис самовидців: Дев'ять місяців українського спротиву» (2014)

Ніна Головченко

Про Євромайдан, Революцію Гідності, анексію Криму й Антитерористичну операцію (АТО) в Україні видано багато книг: «Євромайдан: хроніка відчуттів», «Небесна сотня: книга-реквієм», «Небесна сотня: антологія майданівських віршів», «Теплі історії з Майдану», «Вірші з війни», «Материнська молитва» тощо…

«Ти приходиш опівночі, коли з неба зоріють душі…»

Тетяни і Сергій Дзюби. Остання кочівля любові : поезії / казахською та російською мовами – перекладачі Ауезхан Кодар, Володимир Ільїн. – Алмати (Казахстан): Золотий вік; Україна, Букрек, 2014. – 176 с. 

«Ваші вірші, дорогий Сергію, мені дуже сподобалися. Вони напрочуд органічні, неначе зіткані з самого буття, ніжного, я б сказав, буття. У них – культ любові й повага до часу, до кожної миті. 
А у Вашої дружини Тетяни вірші – суворіші, хоч теж надзвичайно цікаві! Це – цілющий бальзам на мої рани!!!
Радий, що на цій величезній планеті ми зустрілись, і що Ви виявилися такими небайдужими Людьми. Хай бере Вас Господь!»

(З мого листа до Сергія Дзюби, 20 травня 2014 р.)   

Євген Дудар: стара казка на новий лад

Свого часу, у зв’язку зі спробою включити твір до шкільної програми, скандальної слави зазнала стара казка на новий лад «Червона шапочка»  українського письменника-сатирика Євгена Дударя.

Полеміка у ЗМІ виявила неготовність українського суспільства до іронічного самоусвідомлення. Прихильники таланту Євгена Дударя говорили про те, що нація, яка уміє не лише плакати, а й іронізувати над своєї долею та історією – духовно здорова нація. Противники наполягали на тому, що юне покоління варто виховувати насамперед на позитивних прикладах. Треті твердили, що формування ідеалістично-позитивного світогляду стає причиною багатьох трагедій та неспроможності молоді гідно ствердитися у сучасному прагматичному світі тощо.

Коли сніг має бути білим…

Дзвінка Матіяш. День Сніговика. – Брустурів: Дискурсус, 2014. – 228 с.

Не чекайте від цього твору фантастики, бо фантастики у ньому немає. Все, що видається фантастичним, насправді – метафори, символи, асоціативні ряди та алюзії.

Сприймати цю книгу важко. Щоб читати її, потрібно або мати дуже великий життєвий досвід, або вірити письменнику, не намагаючись підловити його на невідповідностях чи обмані. Логіка у цій книзі магічна, а не реалістична, якою ми звикли користуватися у повсякденному житті.

Стильові замітки на полях «Десятого рядка» Степана Процюка (2013)

Перша спроба прочитати роман С. Процюка «Десятий рядок» видалася невдалою: спіткнулася на не характерних для української прози алюзіях до давньогрецької міфології. Проте, оскільки сама принагідно наголошую студентам про необхідність вписувати Україну у європростір на всіх рівнях, спробувала читати вдруге.

Легким читання не назву, бо автор намагається дослідити у свій спосіб тяжку і болючу тему формування архетипу сучасного українця. Цій проблемі присвячено багато творів, зокрема і роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», де письменниця шукає шляхи відродження «Пилипа з конопель» у часи так званої незалежності. Степан Процюк іде в інший бік, показує етапи формування комплексу меншовартості українця, процес «маління» духу українця, перетворення колишнього сильного і стійкого борця за Україну на розпливчатий і туманний «десятий рядок».

Хто для кого Білобог

Багряна Анна. Казки з міського парку : для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку / А. Ю. Багряна. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2014. – 20 с.

Маяковський писав, якщо зорі спалахують, значить це комусь потрібно. Хотілося б думати, що цей закон універсальний. Отже, якщо на літературному небосхилі з’являються твори, значить вони кому-небудь потрібні. Принаймні автор на це розраховує. Напевно, у кожного письменника є кілька читачів із кола його друзів, котрим він довіряє і для котрих пише. Вони уособлюють собою того колективного дещо метафізичного читача, який власне і легітимізує твір.

«Горіти красиво жінка уміє…»

Валентина Михайленко. Крик перелітного птаха. — Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2014 – 72 с.

Відгук чи рецензію на книжку поетеси, де домінує інтимна лірика, на мою думку, повинна писати жінка. Вони, жінки, вразливіші до кохання, їхні емоції більш оголені. А якщо в котроїсь жіночки з’явиться ще й почуття заздрощі до авторки книжки, то вважайте цю книгу вдалою, а то й талановитою. Сподіваюся, що рецензентки напишуть щось переконливіше і про збірку Валентини Михайленко.

«Жінка – це акторка і чаклунка, інопланетянка і мадонна!»

«Медитації» – так називається нова збірка віршів відомої білоруської поетеси з Прилук Лілії Бондаревич (Черненко). Появу своєї десятої книжки авторка прокоментувала так: «Повітря, яким дихає жінка, – особливе, бо саме в її серці народжується все: Чумацький шлях, діти й річки, пісні та сльози. Жінка – завжди пташка, зірка і квітка. Акторка й чаклунка. Інопланетянка та мадонна. Вона – кокетство й жертовність, любов і відчай, таємниця та всепрощення. Тому в моїх віршах господарюють жасмин і ластівки, капелюшки й люстерка, докори та сонети… У жінки є коханий. І діти. Наші діти… Взагалі, життя жінки в ХХI віці, в такий непростий час – це своєрідний подвиг. І кожну з нас можна назвати великою, адже тільки жінка може жити з таким щирим милосердям та почуттям обов’язку, з такою відповідальністю за інших! Вона чистить і прибирає свою маленьку планету щодня; вона – постійно у справах, проблемах і тривогах…

Об'єднати вміст