КРАЩЕ ЗНАТИ, НІЖ НЕ ЗНАТИ…
Рецензія на книгу Наіля Муратова «Психопат»
Муратов, Наіль. Психопат / Наіль Муратов. – К.: Український приоритет, 2014. – 192 с.
«Найскладніше зрозуміти себе самого…»
Наіль Муратов
«Якщо ви йдете крізь пекло –
йдіть, не зупиняючись»
Ніцше
Здивувала назва. Психопат. Про що це? Явно про щось хворобливе і необхідне для рефлексії в наші складні часи. Не буду сперечатися із фахівцями у сфері літератури, де поняття особистості все ж не тотожне поняттю маніяка з збоченою моральною позицією. Але у сфері психологічній ми можемо говорити тільки про індивідуально-психологічні характеристики головного героя. Видається, що поняття «психопат» меншою мірою відображає особистісний розвиток головного героя, ніж викривлені мотиваційні потяги. Однак хочеться застерегти. Перенесення медичного терміна, який часто вживається в повсякденному житті аж ніяк не фахівцями, завжди загрожує багатозначністю і недовизначеністю. Особливо якщо ми маємо справу з художніми образами.
Рецензія на поезії Сергія Бурлакова «Благослови мене, любове»
Бурлаков С.Р. Благослови мене, любове: у 2 т./ С.Р. Бурлаков. – Д.: Ліра, 2013
«Що родить щастя, те й болить»
Сергій Бурлаков
«У людині цінним є те,
що він міст, а не ціль»
Ніцше
«Самовдосконалення … це ризикований
і негарантований процес»
Галина Іванченко
Що відчуває людина в певні моменти свого життя? Якби мене запитали, то, мабуть, я б шаблонно відповіла: не знаю… Або так: не варто думати, що всі люди відчувають однаково. Ще Ремарк сказав, що «…помилково припускати, ніби всі люди мають однакову здатність відчувати». До того ж, багато хто думає, що вміє відчувати і його почуття щирі й вірні. Насправді, на багатьох чекає розчарування. При направленій рефлексії може виявитися, що вони задовольняються в житті сурогатами без шлейфу культуральних конотацій, а не справжніми почуттями. Не буду визискувати тему психологічної емпірики, а промину до рецензії, що пов'язана з людиною, яка описує у своїй поетиці справжні почуття.
Володимир Сапон. Мама Ніна з Ніневії. Лірика недавніх і минулих літ. – Чернігів: Десна Поліграф. 2015. – 72 с.
Це вже стало своєрідним ритуалом, що знайомство з новою поетичною книгою починаю з розмислів над її назвою. Так вийшло і цього разу, коли поштою отримав з Чернігова останнє (у часовому вимірі) видання Володимира Сапона. Чесно кажучи, ймення збірки мене дещо збентежило. Особливо на тлі того, що попередні збірники віршів мали простіші наймення «Зірка на пілотці», «Замкова гора»… І, зрозуміло, відразу ж зацікавило питання: в чому ж полягає поетова тайна? Виникли асоціації з біблейською Ніневією. Вірш «Мама Ніна з Ніневії» засвідчив, що я на правильному шляху. Бо за великим рахунком, лірика з нової книги – неповторний пам’ятник людині, спомини про яку вічно живитимуть душу.
Рецензія на книги Віри Вовк:
Вовк Віра. Вогонь Купала. – Львів: БаК, 2014. – 140 с.,
Вовк Віра. Ораторія хвали. . – Львів: БаК, 2014. – 168 с.
Віра Вовк
Наша пам'ять як аптека
Марсель Пруст
Найпопулярнішою в наш час стає література, що відмовилась від статичного вивчення якихось явищ і цікавиться розвитком, динамічними змінами та вивченням людини НЕ-відокремленої від життя, а у вирі подієвості, разом із персоніфікованою за допомогою креативних сплесків архітектонікою особистісного простору самої людини.
Світлана Талан. Оголений нерв: роман. – Харків: «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015.
Кожна книга має свою історію. Зазвичай, історія починається від народження книжки і далі уже розвивається так, як складеться. Історія роману „Оголений нерв” Світлани Талан розпочалася задовго до видання. Лише зринула десь інформація про те, що нова книга письменниці з Луганщини висвітлюватиме події на сході країни останнього року і що робоча назва її – „Бидлота”, як сайти республік-самозванців вибухнули цілим циклом матеріалів. Не знаючи, ні про що книга, не читаючи її, представники ДНР і ЛНР провели цікаву піар-компанію. Цікаву, бо тепер кожному жителю тимчасово окупованих територій захочеться дізнатися: а що ж такого авторка понаписувала в романі, обізвавши когось (а чи не їх конкретно) бидлотою. Хоча насправді, Бидлота – це лише прізвище головної героїні твору.
Ми знаємо й належно цінуємо І. Багряного, У. Самчука, Г. Костюка, Є. Маланюка та багатьох інших українців-емігрантів, котрі стали видатними поетами і прозаїками, борцями за українську справу на чужині, твори яких нині добре відомі кожному свідомому українцеві. Тож поряд із ними, без перебільшення, можна поставити й постать нашого земляка Павла Пришиби з його унікальним твором – спогадами «Моє життя». Хоч ми не знайдемо прізвище цієї дійсно цікавої й достойної людини у високочолих академічних розповідях про наших українських митців, які творили в еміграції; на жаль, невідоме воно досі широкому загалу читачів. Справа в тому, що добродій Павло не був професійним письменником, тобто не створював романи, хоча міг би це робити, адже мав, як на мене, неабиякий хист!
Володимир Сапон. «Мама Ніна із Ніневії». Лірика недавніх і минулих літ. — Чернігів: Десна-Поліграф, 2015.- 72 с.
Переді мною – чергова книжка поета Володимира Сапона під назвою «Мама Ніна із Ніневії». Невеличка за обсягом та багата за змістом. Переконаний, що будь-якого читача не залишать байдужими і поезії, написані в останні роки та взяті з попередніх збірок, і паліндроми – віршовані рядки, що однаково читаються зліва направо і справа наліво, а також переспіви поезії скальдів.
Як справжній шевченкознавець і невтомний літературний дослідник, Володимир Сапон і в цьому виданні не може не згадати творчість Кобзаря, історію придеснянського краю. Коли читаєш його поетичні рядки, то відразу ж думкою поринаєш у світ минувшини, пов’язаної із Сіверщиною, у світ мудрої поезії, яка обіймає теплом і добротою, водночас пронизуючи душу світлою щирістю. І згадуються тоді рядки:
У наш час місію добровільного служіння людям і людству свідомо бере на себе далеко не кожен. Надто важка вона і часто невдячна, чого не бояться лише ентузіасти з сильним, незалежним і неспокійним характером. Серед таких і поетеса Людмила Яцура, чиє творче слово звучить не тільки на рідній Дніпропетровщині, але вже і по всій Україні та за її межами, відображаючи великий обсяг актуальних життєвих колізій у тісному сплетінні з народними звичаями, традиціями, переконаннями. Одна з найсильніших сторін творчого доробку Людмили Яцури – соціальна зорієнтованість більшості поезій. Іншими словами, їх авторка активно відгукується на важливі події сьогодення, не боячись сказати про них, хоч часом і гірку, але правду і тільки правду.
(Костюк С. Траєкторія самоспалення: Щоденникові записи у віршах. – Чернівці: Букрек, 2015. – 142 с.)
Років із п’ять тому, коли я читав щойно видану збірку свого друга, колеги і тезкá Ігоря Павлюка “Стратосфера”, мені спало на думку не просто ознайомити з нею вітчизняного читача, а й запросити його, так би мовити, до спільного роздуму: а чим, власне, відрізняється справжній поет від просто людини, яка пише вірші? Одразу спали на думку рядки геніального символіста ХХ століття Павла Тичини:
На те я лірик, щоб запитувать,
не тільки холодно озватися,
не тільки лозунги почитувать,
а – дивуватись,
дивуватися! –
і виявилося, що саме в них і закодовано відповідь на це таке складне і водночас таке просте запитання.
Тетяна Дзюба, Сергій Дзюба. Остання кочівля любові: вибрані поезії; казахською мовою переклав Ауезхан Кодар, російською – Володимир Ільїн; передмова Ауезхана Кодара; художнє оформлення – казахський художник Бексеіт Тюлькієв, уйгурський графік Максут Тівамов. – Алмати (Казахстан): Золотий вік; Чернівці: Букрек, 2014. – 176 с.
Згадалося із Шіллера: «Писати винятково для однієї нації – занадто вбогий ідеал». Не всі, мабуть, погодяться. Але, визнаймо, всі прагнуть вселенськості. Для цього одні, зрозумівши такий карб буквально, углибають у творчу двомовність, в подальшому «стрижучи вершки» та «тяп-ляпаючи» штампи. Інші ж уперто трудяться на ниві рідної літератури, чекаючи визнання та зацікавленості Всесвіту. А далі, за допомогою подивованих Космічних Попутників, приходять у той безмір гармонії, ніби повертаються, й живуть-поживають, звучать-виспівують, наче «там і були». Й творять Поліфонію Нової Весни…
Рецензія на книгу «У страху великі очі»
Усім нам не завадило
б почати все спочатку −
бажано з дитячого садка.
Курт Воннегут
У кожного є хвилини, коли в житті присутній страх − страх покарання, смерті, тварин, висоти… Таких страхів у людей безліч. Вони називаються в психології фобіями.