Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сорока Петро
Відзнака за патріотизм
Липень 6, 2016 - 13:59 — perohanych.jpg)
Міжнародна літературно-мистецька Академія України втретє назвала відомих патріотів (письменників, журналістів, видавців, громадських діячів, меценатів), удостоєних щойно міжнародної почесної відзнаки – медалі Івана Мазепи. Нагороджені:
1. Грузинський та український поет, перекладач, літературознавець (доктор філологічних наук, професор), дипломат, державний та громадський діяч Рауль Чілачава;
2. Поет, головний редактор газети «Літературна Україна» Станіслав Бондаренко;
3. Літературознавець, голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України Євген Баран;
4. Письменник, голова Літературної спілки «Чернігів», головний редактор журналу «Літературний Чернігів» Михась Ткач;
5. Заступник голови «Чернігівського земляцтва в місті Києві», керівник Ічнянського відділення Микола Вощевський;
6. Письменник, перекладач, дипломат Сергій Борщевський;
«Бо я — Петро. Апостол цього лісу…»
Листопад 3, 2015 - 22:06 — perohanych
Петро Сорока. Симфонія Петриківського лісу. – Львів: Апріорі, 2015. - 312 с.
Жанром цієї книжки, як визначив письменник із Тернополя, є лірична трилогія, в анотації зазначено, що її головний герой — «пейзаж, що владарює безроздільно», а в листі до мене автор написав, що це «книга мого життя». Отже йдеться про унікальну книжку як для сучасної української літератури.
Її не можна «ковтнути» одним духом, як, скажімо, детектив і фентезі, чи навіть жіночий роман. Тому читав не поспішаючи, подовгу насолоджуючись рядками: «На широкій галявині білі голівки кульбаби піднялися над зеленою рістнею трави і зблизька нагадують праведників в ореолах німбів. Побожно пролітають над ними бджоли й джмелі, в повітрі звучить тиха і лагідна мелодія»; «Без сонця цей озерний пейзаж огортається в присмуток: трави видаються мерхлими, дерева осамотілими і чахлими, ніби глибоко-осіннєвими, заполошеними, а побіліла просторінь неба — такою спримиренною, неначе саме в цій глушині, в цій застояній воді лісових застумів, виночовує туга і виброджує засмута»; «Перед смерком пішов маркий, сірявий дощ і мені добре працювалося в лагідному шурхоті теплих крапель. Моя книжка росте, як листя на дереві, як трава у лузі — природно і легко».
