Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Рецензії
Євген Баран. «Сім слів. Сім струн. Сім сивочолих смутків…»
Леся Шмигельська. Всеобрій. Поезії. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. – 96 с.
Се вже 4 поетична книга поетеси із села Камінь на Рожнятівщині. Назви попередніх книг такі: „Поцілунок літа“, „Жінка з осені“, „Тепло незвіданих доріг“. Видані вони між 2010 і 2012 роками, здається так.
Мамині квіти під вікном, а мої — в книжках
Нещодавно вийшла в світ нова книга сучасної української письменниці Любові Гонтарук «Іскри жар-птиці 2». В книгу увійшли афоризми авторки, її філософські роздуми про сьогодення, любов, дружбу, красу і неповторність навколишнього світу.
Ще з античних часів афоризми, ці короткі та влучні вислови, ця концентрована в одному реченні філософія, були складовою частиною наукових трактатів та літературних творів. У 1500 році Еразм Роттердамський упорядкував та видав збірку давніх висловів «Agida», яка мала величезний вплив на становлення та подальший розвиток афористичної літератури нової доби в країнах Європи. Відтак упорядники почали збирати і перевидавати окремими збірками ці перли концентрованої мудрості, і афоризми стали самостійним жанром, який зажив своїм життям. З того часу багато видатних людей залишили нам у спадок свої крилаті вислови, якими зачитуються вже багато поколінь читачів. Блез Паскаль, Мішель де Монтень, Франсуа де Ларошфуко, чи наші Касіян Сакович, Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Іван Франко — цей перелік можна безкінечно продовжувати… Особливої популярності такі збірки афоризмів набули в ХІХ та ХХ століттях, мало не в кожній родині на книжкових полицях стояли книги зі словом «мудрість» чи «вислови великих» у назві. Часи змінюються, але читацький інтерес до цього жанру не згасає. Приємно, що і сучасні письменники не бояться пробувати себе в цьому жанрі.
Придбайте книгу - допоможіть бійцям АТО
Лютий 12, 2015 - 17:12 — perohanych
Сергій Ухачевський. Карпатський капкан. — Львів: Кальварія, 2015. — ISBN: 9789666633470, 216 сторінок, тверда палітурка, ілюстрації.
Кошти від продажу передаються на допомогу бійцям АТО.
Це — розповідь про реальні події, що охоплює десять років (1941–1951) і п’ять країн, учасники якої — радянський герой-розвідник і воїни УПА; Йосип Сталін і Лаврентій Берія; фотокореспондент французької газети «Юманіте» і веселий білоруський партизан; 2-й Міністр Державної безпеки СРСР і Прем’єр-міністр Великобританії; чарівна агентка британської військової розвідки Бестія і безіменний Курвамать... Невдала спецоперація Кремля на території Галичини в повоєнні роки, яка збіглася у часі з кількома іншими подіями, не залежними від радянського уряду. А на «перетині інтересів» урядів кількох країн опиняється директор дитячого сиротинця для глухонімих — професійний розвідник, доля якого видається абсолютно неймовірною саме тому, що вона є справжньою — у головного персонажа роману є реальний прототип.
Євген Баран. «Ви колись чули, як дихає посмішка?»
«Склалося так випадково, що я мав опосередкований стосунок до публікації оповідань Іванки на сторінках «Золотої Пекторалі», потім разом із Володимиром Погорецьким давав рекомендацію у Спілку письменників, тепер ось прочитав її книгу. Те, що не відразу прочитав, теж є добре для мене, – принаймні враження свіжі й незатерті.»
«ВИ КОЛИСЬ ЧУЛИ, ЯК ДИХАЄ ПОСМІШКА?»
Іванка Стеф’юк. З гостем за руку. – Тернопіль: Золота Пектораль, 2013. – 160 с.
Це перший пробний тираж цієї книги, яку я тримав у руках ще у вересні 2013 року на Львівському форумі. Минулого року появився додатковий тираж книги вже з назвою «За руку з гостем», вихідні дані, здається, ті самі, і сторінки також. Маю і те видання, але хтось взяв читати і, біда, ніяк не віддає книгу. Ще скажу, що це книга є першою якісною ластівкою видавничого проекту «Золота Пектораль».
«Окрадена земля» - відгук глядача
Я народився в Україні, тож це моя Батьківщина, там я провів 46 років свого життя. Моє рідне місто – Харків, рідне село, де я жив у ранньому дитинстві, коли мені було від 1 до 5 років, - Козельщина Кременчуцького району на Полтавщині. Тому в мене дві рідні мови – російська, мамина й батькова, та українська, моєї няні Наді.
Відгук на збірку Любови Сердунич «Вітражі жартів»
Паліндром (перевертень) – у перекладі з грецької «той, що вертається», або (давньогр.) «біжу назад тією самою дорогою».
Щодо слів-паліндромів, то їх в українській мові не так уже й багато. Звісно, створити змістовний і яскравий паліндром не так-то просто, але при належному старанні цілком вірогідно. І як добре підтвердження цьому – нова збірка талановитої української письменниці, уродженки селища Стара Синява, що на Хмельниччині, Любові Андріївни Сердунич – «ВІТРАЖІ ЖАРТІВ», яка побачила світ у 2013 році.
Космічна поезія (відгук на книгу Василя Малишки)
Як виявилося, не дуже просто і не дуже легко написати рецензію на «Просторовірші». «В обличчі розбитих небес-весь космос». Спробуй, опиши його, оцей весь космос, а , тим паче, рецензуй! В кожному вірші поета – намагання досягти вершини, хоча й зветься вона по-різному:
«край, де із хмар вилітають лелеки», «пролом у просторі», «наш космос».
Це – казка. Вже не дитяча, але ще й не доросла. «Я збираю речі в дорогу, щоб утілити ті казки». Це – юначий максималізм. У казці можна мріяти «бути чоловіком, коханцем, рекрутом», «можна бачити речі наскрізь», бачити, « як світло здіймається до космічного сонця і драбиною прямує до поверху, що вищий за космос».
Книга про український феномен
(«Літопис самовидців: Дев'ять місяців українського спротиву» (2014)
Про Євромайдан, Революцію Гідності, анексію Криму й Антитерористичну операцію (АТО) в Україні видано багато книг: «Євромайдан: хроніка відчуттів», «Небесна сотня: книга-реквієм», «Небесна сотня: антологія майданівських віршів», «Теплі історії з Майдану», «Вірші з війни», «Материнська молитва» тощо…
«Ти приходиш опівночі, коли з неба зоріють душі…»
Січень 28, 2015 - 12:13 — perohanychТетяни і Сергій Дзюби. Остання кочівля любові : поезії / казахською та російською мовами – перекладачі Ауезхан Кодар, Володимир Ільїн. – Алмати (Казахстан): Золотий вік; Україна, Букрек, 2014. – 176 с.
«Ваші вірші, дорогий Сергію, мені дуже сподобалися. Вони напрочуд органічні, неначе зіткані з самого буття, ніжного, я б сказав, буття. У них – культ любові й повага до часу, до кожної миті.
А у Вашої дружини Тетяни вірші – суворіші, хоч теж надзвичайно цікаві! Це – цілющий бальзам на мої рани!!!
Радий, що на цій величезній планеті ми зустрілись, і що Ви виявилися такими небайдужими Людьми. Хай бере Вас Господь!»
(З мого листа до Сергія Дзюби, 20 травня 2014 р.)
Євген Дудар: стара казка на новий лад
Свого часу, у зв’язку зі спробою включити твір до шкільної програми, скандальної слави зазнала стара казка на новий лад «Червона шапочка» українського письменника-сатирика Євгена Дударя.
Полеміка у ЗМІ виявила неготовність українського суспільства до іронічного самоусвідомлення. Прихильники таланту Євгена Дударя говорили про те, що нація, яка уміє не лише плакати, а й іронізувати над своєї долею та історією – духовно здорова нація. Противники наполягали на тому, що юне покоління варто виховувати насамперед на позитивних прикладах. Треті твердили, що формування ідеалістично-позитивного світогляду стає причиною багатьох трагедій та неспроможності молоді гідно ствердитися у сучасному прагматичному світі тощо.
Коли сніг має бути білим…
Січень 25, 2015 - 22:40 — perohanych
Дзвінка Матіяш. День Сніговика. – Брустурів: Дискурсус, 2014. – 228 с.
Не чекайте від цього твору фантастики, бо фантастики у ньому немає. Все, що видається фантастичним, насправді – метафори, символи, асоціативні ряди та алюзії.
Сприймати цю книгу важко. Щоб читати її, потрібно або мати дуже великий життєвий досвід, або вірити письменнику, не намагаючись підловити його на невідповідностях чи обмані. Логіка у цій книзі магічна, а не реалістична, якою ми звикли користуватися у повсякденному житті.
Стильові замітки на полях «Десятого рядка» Степана Процюка (2013)
Перша спроба прочитати роман С. Процюка «Десятий рядок» видалася невдалою: спіткнулася на не характерних для української прози алюзіях до давньогрецької міфології. Проте, оскільки сама принагідно наголошую студентам про необхідність вписувати Україну у європростір на всіх рівнях, спробувала читати вдруге.
Легким читання не назву, бо автор намагається дослідити у свій спосіб тяжку і болючу тему формування архетипу сучасного українця. Цій проблемі присвячено багато творів, зокрема і роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», де письменниця шукає шляхи відродження «Пилипа з конопель» у часи так званої незалежності. Степан Процюк іде в інший бік, показує етапи формування комплексу меншовартості українця, процес «маління» духу українця, перетворення колишнього сильного і стійкого борця за Україну на розпливчатий і туманний «десятий рядок».
