Жінка-УКРАЇНКА

Як виявилося,  не дуже просто   і не дуже  легко  написати рецензію на «Просторовірші».  «В обличчі  розбитих небес-весь космос». Спробуй, опиши  його, оцей  весь  космос, а , тим паче, рецензуй! В кожному  вірші  поета – намагання досягти вершини, хоча  й зветься вона   по-різному:

«край, де  із хмар  вилітають лелеки», «пролом у просторі»,  «наш космос».
Це – казка. Вже не дитяча, але  ще й не доросла. «Я збираю речі  в дорогу, щоб утілити ті  казки». Це – юначий максималізм. У казці можна  мріяти  «бути   чоловіком, коханцем, рекрутом»,  «можна бачити речі наскрізь», бачити, « як світло здіймається до космічного сонця і драбиною прямує до поверху, що вищий за космос».

Мало хто  шукає, а ще рідше – знаходить  «ті  порослі травою сходинки   до білого саду єдинорогів». Частіше намагаються  знайти поезію  в купі  опалого листя чи торішнього снігу, в крайньому випадку – у глибині захмареного  (або  ні) неба, але  не поза ним, як  Малишка. Далеко? – Так!

Але ж знаходить! І  Зевса, і Меркурія з «акордами грому білого на стінах».
У кожному вірші  присутня оця його  космічна  тема:  « озон дірявиться », « А храми  Божі три різні  хрести виринають з-за  хмар», «не треба літати   до космосу», « космос уже захоплений»  і тут же –«космос  ще не захоплений»!!!

«Світло  повного місяця, що пробиває дірку у вікні  моєї кімнати», «з усіх сторін  світу», « промінці  зеленого  світла пропливали, пролітали, проїжджали», « щоб  зловити світло зір  і  знайти Астероїд».
 

Не намагатимуся  розкласти  по поличках кожен вірш, кожен задум юного автора. Лише хочу побажати йому впевнено  світити новою зірочкою  у величезній, не завжди зрозумілій,  але наближеній до Бога поетичній  Галактиці, бо «Бог  перевірить з часом нас  поетів на чесність власних слів».

Тетяна ІВАНЧУК