Голодомор

«Згадати все». Про жертв Голодомору

П’ять останніх картоплин

Моя мама – Круцько Олена Калениківна, в дівоцтві Дзегалюк – померла в серпні 2007 року, а народилася у 1922-му в селі Шарлаївка Теофіпольського району Хмельницької області. Там і застав її родину – батька Каленика, маму Лукерію (Лікору) та молодшу сестру Надійку – голод 32-33-х років.

«Окрадена земля» - відгук глядача

Михайло Блехман

Я народився в Україні, тож це моя Батьківщина, там я провів 46 років свого життя. Моє рідне місто – Харків, рідне село, де я жив у ранньому дитинстві, коли мені було від 1 до 5 років, - Козельщина Кременчуцького району на Полтавщині. Тому в мене дві рідні мови – російська, мамина й батькова, та українська, моєї няні Наді.

Трагедія голодомору

IMG_9902Напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів працівниками Дніпропетровської обласної бібліотеки для молоді ім. Свєтлова та бібліотеки Дніпропетровського монтажного технікуму для студентів навчального закладу були проведені години пам’яті «Без права забувати» та «Трагедія Голодомору».

Протягом тижня у закладі діяли книжкові виставки та стенди «Голодомор: трагедія XX сторіччя», «А на хаті серп і молот, а у хаті смерть і голод…», більшість матеріалів для яких було надано обласною бібліотекою.

Зелений борщ (річниці Голодомору присвячується)

Цікаво, чи боляче землі, коли я по ній ходжу?

Мені подобаються питання без відповідей. Іноді відповіді дратують ще більше, ніж питання. Я ладна слухати нескінченний потік безглуздих, часом навіть ідіотських, запитань, але - не відповідей на них. 

Робота журналіста цікава, але іноді інформаційне перенасичення містить у собі загрозу легкої форми шизофренії. Мені спокійно. Я повертаюся з роботи. Отже, маю унікальну можливість нарешті не думати про політику. Тепер мене цікавить одне: чи боляче землі, коли я іду по ній?..

Еліна Заржицька «Три сходинки Голодомору»

Тема Голодомору складна, бо про такі сумні теми важко розповідати юному читачеві, особливо коли чорні сторінки історії можуть безпосередньо стосуватися роду і такого недавнього минулого.

Герої повісті Еліни Заржицької – Марічка і Петрусь – ще дуже юні, але розумні діти, які подорослішали завчасно. І це природно, бо біди і випробування проявляють людей, показують, які вони насправді, і дуже рано вчать робити вибір і бути відповідальними. З кимось із них юний читач пройде шлях довжиною в рік, наче минаючи сходинки страшного лиха.

Придбай книгу – врятуй бійця!

Наближається одна з найсумніших дат у житті українського народу –81-а річниця Голодомору.

Зараз ми прагнемо правдиво висвітлити найтрагічніші сторінки історії українського народу. Цього вимагає наш час. Лише з врахуванням минулого, в тому числі й жахливих подій 1932-1933 років, ми можемо йти у майбутнє. Автор повісті «Три сходинки Голодомору» Еліна Заржицька ризикнула подивитися на жахіття Голодомору очима підлітків, голодних школяриків – Марічки й Петруся, яким доля приготувала чимало важких випробувань. Сходинками життя піднімаються вони до розуміння головних людських цінностей – чуйності, доброти, любові до рідної землі.

Книжечка, яка може багато чому навчити

Відгук на книгу Еліни Заржицької «Три сходинки голодомору», Дніпропетровськ, «Пороги» - 2009.

З чого починається Україна? Особисто для мене – із слова – рідного, щирого, правдивого, художнього… Адже саме воно застерігає і підтримує, прогнозує майбутнє і час від часу повертає в минуле, змушуючи нас пам'ятати про те, чого не можна забути.Сила нашої нації, держави, народу у слові. В цьому переконалася вкотре, коли прочитала книгу дитячої письменниці Еліни Заржицької з Дніпропетровська «Три сходинки голодомору».

«Три сходинки голодомору»

Ольга Рєпіна. Рецензія на книгу Еліни Заржицької «Три сходинки голодомору»

Простіше запалити одну маленьку свічку,
Чим проклинати темінь
(Народне прислів’я)

Заборонено все, що не наказано
(Принцип тоталітарного режиму)

Свобода − це така вовняна ковдра:
  підтягнеш до шиї − оголиш ноги
(Апдайк)

Багато чула про Дніпропетровський театр «Верим», а ось вчора майже випадково потрапила на виставу «Голодна кров». Коли йшла, то мене попередили, про що спектакль. Я непогано знаю історію, багато читала про нашу країну і мандрувала містами й селами; розповіді про Голодомор чула, як кажуть, «з перших рук»: від старого сусіда, від свекра − кубанського козака, від родичів із Донеччини. Вважала, що здивувати або «пробити» на емоції в цій історичній правді мене мало що зможе. Як я помилилася! Вистава чудова, і робота кожного актора заслуговує на найвищий бал. Фінал... – і знахідка режисера − роздача глядачам у залі простого чорного хліба, який пахне дитинством, − і сльози ринули з очей мимоволі, потоком, зупинити неможливо... а шматок хліба застряг у горлі.

Голодомор - епохи біль

21 листопада в Дніпропетровській обласній бібліотеці для молоді ім.М.Свєтлова відбувся Реквієм пам`яті жертв Голодомору 1932-1933рр. «Голодомор – епохи біль». Участь у ньому взяв старший науковий співробітник Дніпропетровського державного історичного музею ім. Д.І.Яворницького Дмитро Олександрович Романчук, який розповів студентам Дніпропетровського монтажного технікуму, запрошеним на захід, про події тих часів лихоліття на Дніпропетровщині, продемонстрував дійсні документи з фондів музею та державного архіву, навів спогади очевидців Голодомору.

Кожен з учасників зустрічі отримав буклет музею, в якому розповідається про стаціонарну виставку «Це не повинно повторитися», присвячену жертвам Голодомору та політичних репресій.

Лауреат Пулітцерівської премії пише книгу про голодомор

Лауреат Пулітцерівської премії Енн Епплбом пише книгу про Голодомор в Україні 1932–1933 років. Як повідомили у прес-службі Центру досліджень визвольного руху, про це вона сама оголосила на міжнародній конференції в Нью-Йорку. 

Об'єднати вміст